Новини

Як убезпечити себе від потрапляння на гачок торгівців людьми?

— Додати коментар
78c045f-trudove-rabstvo001   Торгівля людьми — це сучасне рабство, продаж і купівля людей з метою їх експлуатації.
  Кількість людей, що знаходяться зараз у рабстві надзвичайно висока. Жертвами стають як жінки, так і чоловіки, а також неповнолітні діти! На це треба звернути увагу тим, хто шукає роботу в Україні чи закордоном, так як торгівля людьми відбувається і всередині країни.
  Характерними ознаками торгівлі людьми є: обмеження свободи пересування; відсутність вибору та можливості припинити роботу; вилучення паспорту та інших документів; погроза силою або її застосування; боргова кабала, невиплата обіцяної винагороди за роботу повністю або частково; залякування депортацією, закордоном – погрози повідомити правоохоронним органам про нелегальний статус перебування в країні.
  Сьогодні працюють дуже складні схеми поневолення, які фактично неможливо розпізнати відразу. Тому, окрім обережності із договорами та рештою документів, інформацію щодо роботи (в т.ч. закордоном) можна перевірити на сайті Міністерства соціальної політики (реєстр посередників, що надають послуги з працевлаштування), у консульствах та за телефоном гарячої лінії Міжнародної організації з міграції (МОМ)-527. Потрібно обов’язково повідомляти своїм близьким (щонайменше 2-3 людям), куди ви їдете і лишати детальну інформацію, в т.ч. номер автобуса, яким ви їдете. Часто людям дозволяють дзвонити своїм родичам, але їх ставлять в умови, коли вони не можуть сказати про те, що потрапили у трудове рабство. Тому бажано домовитися з близькою людиною про кодову фразу.
ea764c1-45327406-2631123430446636-3546965884901785600-n  Для тих, хто мріє отримати гарну роботу, слід звернути увагу на наступну інформацію: торгівці людьми діють через агенції з працевлаштування, фірми шоу-бізнесу та служби знайомств. Також вони розміщують неправдиві оголошення в газетах та на сайтах, звертаються з пропозиціями просто на вулиці, допомагають матеріально, щоб затягнути людину в боргову кабалу. Часто торгівцями живим товаром виявляються добрі знайомі чи друзі, причому значний відсоток серед них – жінки.
  Для працевлаштування за кордоном необхідно мати дійсний закордонний паспорт, відповідну робочу візу, трудову угоду із закордонним роботодавцем на зрозумілій вам мові, дозвіл на роботу в країні призначення.
  Раніше люди, що постраждали від торгівлі людьми мали низький рівень освіти, тепер більше половини постраждалих від торгівлі людьми мають технічну або вищу освіту.
  Якщо Ваші права на вільне пересування обмежують, негайно звертайтеся за допомогою.
  ЗА КОРДОНОМ. Якщо Ви потрапили у скрутну ситуацію за кордоном, можете звернутися до:
– посольств/консульських установ України за кордоном;
– державних, міжнародних та громадських організацій, що надають допомогу мігрантам, які опинилися у скрутному становищі, і зокрема постраждалим від торгівлі людьми;
– місцевих правоохоронних органів;
– організацій української діаспори;
– інших організації та установ (наприклад, релігійних).
  Якщо Вас позбавили документів, консульська установа має докласти зусиль для встановлення Вашої особи та як найшвидшого повернення до України. Наявність у Вас копії закордонного паспорта значно пришвидшить цей процес. Наприклад, метою поїздки було навчання, але людина почала працювати. Не всі знають, що навіть тим людям, кому представництво організації міграції допомагає у поверненні в Україну в таких ситуаціях, навряд чи ставлять штампи про депортацію.
  В УКРАЇНІ. В Україні надається державна підтримка особам, які постраждали від торгівлі людьми, зокрема соціальна, медична, правова, освітня та матеріальна. Із заявою про необхідність такої допомоги слід звертатись до найближчої місцевої державної адміністрації за місцем проживання. Контакти в регіонах України можна знайти на веб-сторінці Міністерства соціальної політики України http://www.msp.gov.ua.
  Крім того, особи, постраждалі від торгівлі людьми, можуть отримати допомогу через мережу громадських організацій, які працюють по всій Україні. Зателефонувавши на Національну гарячу лінію з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів, можна отримати контактну інформацію обласних громадських організацій.
  Корисні телефони:
– Департамент боротьби з торгівлею людьми Національної поліції України: (063) 195 00 58; (098) 481 03 45; (050) 023 46 78.
– Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в Україні); 527 (безкоштовно з номерів Київстар, МТС, Vodafone та Llifecell)
– Гаряча лінія МЗС України для громадян України, які опинилися в надзвичайних ситуаціях за кордоном: (044) 238 16 57.
– Якщо Ви постраждали від торгівлі людьми за кордоном або в межах України, зателефонуйте за телефоном Департаменту боротьби зі злочинами, що пов’язані з торгівлею людьми  МВС України: (044) 374 37 79 (пн – сб. з 09:00  до 18:00).
– В екстрених випадках та стосовно розшуку осіб, зниклих за кордоном, можна звертатися на гарячу лінію Укрбюро Інтерполу: (044) 254 98 36 (цілодобово).

Подяка благодійникам

— Додати коментар

ПРОДУКТИ4  З початку карантину Кам’янець-Подільським міським Центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді посилено здійснюється контроль, моніторинг та соціальна підтримка сімей, які перебувають на обліку Центру як такі, що опинились у складних життєвих обставинах.

  Станом на 22.05.2020 на обліку Кам’янець-Подільського міського Центру перебуває 73 сім’ї, в яких виховується 145 дітей. У тому числі, протягом дії карантину було виявлено та поставлено на облік 22 сім’ї, що потребують допомоги задля задоволення першочергових потреб дітей.

  Збільшення кількості таких сімей було спричинено втратою батьками роботи або постійного доходу, незапланованим поверненням дітей із закладів інстутиційного догляду та виховання дітей, обмеженість ресурсів сімей для забезпечення потреб дітей та ін.

  На допомогу прийшли небайдужі кам’янчани. Так, місцевими благодійниками за час карантину було передано продукти харчування 73 сім’ям, які перебувають на обліку Центру, на суму близько 20 000 гривень.

  Кам’янець-Подільський міський Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, від імені членів родин, дякує усім небайдужим громадянам міста, які у такий складний період допомагають тим, хто потребує.

Чому чоловіки не хочуть одружуватися?

— Додати коментар
1553876705_15261866441553873830  Ви зустрічаєтеся вже досить довго, але ваш партнер не поспішає робити серйозних кроків. Коли ви починаєте розмову про спільне майбутнє, говорить: що ще не готовий, а то й зовсім зникає. Часто, у такому випадку, жінка не може зрозуміти, в чому справа. Виникають запитання: він не любить мене, я його не влаштовую? У чому причина того, що він не хоче одружуватися, і що робити? https://youtu.be/Pjr5zuYdlfA
  Жінки можуть замислюватися про заміжжя починаючи з першого побачення, подумки “приміряючи” прізвище потенційного чоловіка. Що стосується чоловіків, тут справа куди складніша. Навіть тривалі стабільні відносини не завжди наштовхують їх на думку про шлюб.
Шлюб — це відповідальність 
  Адже шлюб – це велика праця обох і щоденна робота над собою. Не всі до такого готові. Багато чоловіків бояться змінювати сформований за роки звичний їм ритм життя. Попереду і низка нових обов’язків, відповідальності й всього, що з цього випливає. Таке важливе рішення, як створення сім“ї має бути усвідомленим і ретельно обдуманим.
Напис на екрані: Матеріальні питання 
  Чоловікові потрібен фундамент, на якому він створить свою сім’ю.  Недостатній заробіток і невпевненість в завтрашньому дні породжують побоювання, що він не зможе прогодувати і забезпечити свою сім’ю.
Прагнення сводоби 
  Чоловік згоден на цивільний, гостьовий або інші види шлюбу, крім,  законного. На його думку, сім’я зв’яже його по руках і ногах. А так його повністю влаштовують ні до чого не зобов’язуючі відносини.
Заборона батьків 
  Батьки хлопця можуть бути проти через те, що молодій сім’ї ніде буде жити. Ще поширені випадки, коли батьки хлопця вважають, що йому рано заводити сім’ю, або дівчина їм просто не подобається.
Негативний досвід 
  Розлучений чоловік не хоче одружуватися, тому що боїться повторення попереднього невдалого шлюбу, боїться випробувати біль втрати або того, що знову будуть сварки, як і в попередній сім’ї.
Розчарування у жінці 
  Іноді хлопець, пізнаючи свою подругу все більше, розуміє, що це не його половинка. При цьому він боїться сказати про це прямо, підтримуючи відносини за інерцією, а сам в той же час може перебувати на стадії активного пошуку нових стосунків. 
Страх перед відмовою 
  Дівчина може відмовити, якщо представник сильної половини людства зробить їй пропозицію. Саме тому деякі хлопці і чоловіки довго не наважуються на такий серйозний вчинок, хоча подумки вже про це мріють. Крім того молоді люди, надивившись на пари, які після укладення шлюбу стають лютими ворогами, не хочуть потрапити в таку ж ситуацію. Тому й не поспішають одружуватися хоч і щиро люблять.
 Іспит на сумісність 
  Проаналізуйте свої стосунки. Якщо ви проводите весь час разом, не маючи потреби відпочивати один від одного кілька днів. У вас спільний побут і ви добре з ним справляєтеся. Ваші друзі стали його друзями і навпаки. Під час звичайних бесід він не злиться і не уникає розмов про дітей. Ви регулярно спілкуєтеся із батьками. Та часто разом у розмові обговорюєте тему одруження друзів.  У вас з’явився спільний бюджет. Усе це показники, що коханий готовий до створення сім’ї. Мабуть, просто у нього є невеликі побоювання. 
Не тисніть  
  У такому разі не тисніть, а переконайте коханого в безпідставності його побоювань не лише словами, а й діями. Частіше вибирайтеся куди-небудь удвох,  різноманітно проводьте якомога більше часу один з одним, щоб зустрічі не обмежувалися ланцюжком «театр-кіно-ресторан», а за умови, що ви вже живете разом, розподіліть (або перерозподіліть) домашні обов’язки між собою, знайдіть спільне хобі, заведіть домашню тварину (це неодмінно допоможе відкоригувати рівень вашої спільної відповідальності). І частіше говоріть один з одним. Це головний рецепт — взаєморозуміння. 

Міністерство соціальної політики продовжує серію навчальних вебінарів «Захист дітей та підтримка сімей в умовах пандемії Covid-19

— Додати коментар

вебiнар2  21 травня спеціалісти Кам’янець-Подільського міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді стали слухачами третього вебінару на тему «Здійснення оцінки потреб дитини та її сім’ї», який проходив у форматі онлайн конференції на Фейсбук сторінці Мінсоцполітики.

  Під час вебінару основну увагу було приділено алгоритму здійснення оцінки потреб та документуванню.

  Спікери вебінару:

  • Руслан Колбаса, генеральний директор Директорату розвитку соціальних послуг та захисту прав дітей Міністерства соціальної політики;
  • Жанна Петрочко, доктор педагогічних наук, ключовий експерт проекту з реформування інтернатних закладів Партнерства «Кожній дитині»;
  • Оксана Мельниченко, тренер МГО “Міжнародний центр розвитку і лідерства”, директор Києво-Святошинського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

  Для спеціалістів Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді особливо цінними стали практичні моменти здійснення оцінки потреб та надання соціальних послуг відповідно до проведеної роботи.

11 вебiнар1

Запобігання небажаної вагітності

— Додати коментар
  У нашому суспільстві статеве виховання дітей нерідко викликає багато запитань: що і як сказати? в якому віці? як не зашкодити?
  І найчастіше підлітки не усвідомлюють, що кожен незахищений статевий акт, може закінчиться вагітністю.
  Дуже важливе питання чи прислухаються наші підлітки до порад, чи володіють вони інформацією про надійні та безпечні методи контрацепції.
  Саме ці та інші актуальні питання будемо обговорювати на нашій On-Line конференції  на тему: «Запобігання небажаної вагітності» яка відбудеться 26 травня 2020 року о 15.00.
IMG_20200520_160416_654
Пряме посилання:
Ідентифікатор конференції: 769 5131 5234
Пароль: 313313

ЗНО. ПОРАДИ БАТЬКАМ.

— Додати коментар
IMG_20200519_173351_878  У «гарячу» пору екзаменів і підготовки до ЗНО головне завдання батьків – створити для дитини сприятливу атмосферу і комфортні умови, які б допомогли їй добре підготуватися.
Чому випускники так бояться складати ЗНО? 
  Перше, що ми, дорослі, прагнемо зробити – максимально убезпечити дітей від стресів та травм. Однак, на жаль, незважаючи на все бажання, неможливо ростити дітлахів у тепличних умовах, і раніше чи пізніше настануть обставини, в яких малюк зазнає стресу. Адже життя триває, діти хворіють і потребують лікування, дорослі розлучаються, вирішують переїхати, час від часу небо блискає і гримить, вихователі, вчителі та тренери бувають різними, а шкільне навчання вимагає напруги та складання іспитів.
  Саме тому важливе доросле завдання – не стільки захистити дітей від щоденних та випадкових стресів, скільки навчити, допомогти, створити умови, в яких ті могли б впоратися зі стресами, долати їхні наслідки, відновлюватись та рухатись далі.
  Не потрібно нервувати, переживаючи за те, як ваше «чадо» складе іспит. Продемонструйте спокій і впевненість у силах і можливостях своєї дитини, тоді їй буде легше справитися із власним хвилюванням.
  Головна ваша мета – не налякати дитину ще більше, розповідаючи про труднощі тестів. Поясніть: щоб отримати хороший результат, не обов’язково відповідати на всі запитання тесту. Набагато краще спокійно відповісти на ті запитання, у правильності відповідей яких дитина впевнена.
  Незалежно від результату екзамену, не забувайте щиро і від душі казати дитині, що ви її любите, що в житті у неї все складеться як найкраще. Адже впевненість у силах вашої дитини дуже важлива.
Як підтримати випускника?
  Тут дуже важливо не втрапити у так звані «пастки». Зауважте: типовими способами для багатьох батьків є гіперопіка, створення залежності дитини від дорослого, нав’язування нереальних стандартів, стимулювання суперництва з однолітками.   Справжня підтримка має ґрунтуватися на підкреслюванні здібностей і можливостей дитини, тобто її позитивних сторін.
  Підтримувати дитину – значить вірити в неї. Не менш важливо також допомогти дитині повірити в свої сили.
  Щоб показати віру в дитину, варто прислухатися до наступних порад:
• забудьте про минулі невдачі дитини;
• допоможіть дитині повірити, що вона справиться з завданням;
• нагадуйте про минулі успіхи.
  Існують слова, які підтримують дітей. Наприклад: «Знаючи тебе, я впевнений, що ти все зробиш добре», «Ти робиш це дуже добре».
  Не забудьте також створити вдома атмосферу любові й поваги. Демонструйте цю повагу по відношенню до дитини. І не варто виступати в ролі судді, ліпше покажіть, що ви розумієте переживання дитини.
  Та найголовніша порада перед ЗНО всім — пам’ятайте, це лише іспит

Як заохотити дитину до читання

— Додати коментар
IMG_20200519_172845_955  Карантин схожий на відпустку чи довгі вихідні, тому варто розуміти, що для дорослих і дітей – це все-таки період розслаблення.
  Рано чи пізно всі батьки задаються питанням – як привчити дітям любов до книжок? Краще подумати про це якомога раніше, адже у родині, де книги люблять, і де дитина із самого малечку оточена мальовничою і захоплюючою літературою, проблем із цим зазвичай не виникає. Однак і в більш старшому віці дітей можна заохотити читати, якщо підійти до цього питання творчо. 
Спочатку зробіть 2 прості речі:
• Раз і назавжди зрозумійте, що змушуючи дитину до чогось, ви досягнете прямо протилежного ефекту. Тому читання ні в якому разі не має бути покаранням або відбуватися  «з-під палиці».
 • Запитайте себе – «Що потрібно особисто Вам, щоб ви захотіли щось робити (не пов’язане із заробітком грошей, звісно) Впевнена, що вами керує цікавість і насолода від самого процесу. Ось саме ці емоції і мають виникати у вашого малюка, коли він бере у руки книгу. 
Як же цього домогтися? 
1. Поки ваша дитина ще зовсім маленька, обов’язково читайте їй вголос та купуйте спеціальні інтерактивні дитячі книжки з цікавими поліграфічними ходами, що сповнені різноманітними елементами – клапанами, вставками, аплікаціями, тощо. Це можуть бути м’які книжки-іграшки, книжки для купання, книжки з об’ємними ілюстраціями, книжки-панорами, так звані «pop-up books» і віммельбухи, на сторінках яких зображена величезна кількість деталей, предметів і дій, які можна безкінечно розглядати.  
2. Коли дитина навчиться читати, заведіть якийсь забавний ритуал: «коротка казка на ніч», «обідня книжка» чи «вечірній книжковий клуб». Читайте з дитиною вголос, по ролях, по черзі, робіть паузи для обговорення дій головних героїв, їхніх емоцій та розглядання ілюстрацій. Також можете скористатись психологічним принципом «незакінченої дії»: читаючи вголос, зупиніться на найцікавішому моменті («ой, вибач, мені потрібно щось терміново зробити – ми зупинились ось тут!») і залиште дитину один на один із книгою. Через деякий час запитайте: «Ти раптом не читав, що там було далі? Так цікаво, чим же все закінчилось!» 
3. Для тренування навичок читання можна застосовувати цікаві вправи – готувати диитні малеьнкі розопвіді і міянти місяцми бувки у солвах. Наприклад: Маша живе недалеко від КОЛИШ. Одного разу вона поверталася ДООДМУ і… Такі «коряві» розповіді дуже подобаються дітям, особливо, якщо ви даєте можливість придумувати такі речення і для вас. 
4. Складайте разом казки, наприклад на основі малюнка вашої дитини. Можете навіть пограти у видавництво: ваш малюк може бути автором тексту, ілюстратором, головним редактором або верстальником (особливо це сподобається любителям комп’ютерів). 
5. Для того, щоб стимулювати самостійне читання у більш старших дітей, важливо свідомо підійти до вибору літератури. Книги не мають бути складними і нудними. Почати можна із енциклопедій, атласів, дитячих журналів, коміксів. Також можете запитати у друзів вашої дитини, що вони зараз читають і підібрати щось подібне. Пам’ятайте, не так важливо, Що саме читає дитина, головне – це підігрівати інтерес до читання як такого!
  Частіше читайте при дитині, ходіть разом у магазини книжок, слідкуйте за книжковими новинками та зробіть героїв улюблених книжок частою темою ваших розмов, – і оком не встигнете змигнути, як книжки назавжди займуть важливе місце у серці вашого малюка. 

Панічна атака

— Додати коментар
3c27b8c75aec3a346f2d7012fee6a555  У проміжках між нападами, постійний страх, що це все знову повториться. Я боюся бувати в місцях, де у мене стався напад. Якщо мені не допоможуть, скоро не залишиться такого місця, де б я міг відчувати себе в безпеці від паніки» – так описує свій стан людина, що має тривожний розлад. Це типовий хід думок для людей, що страждають від нападів «панічних атак».
  Панічна атака — незрозумілий, нестерпний для людини приступ тяжкої тривоги, яка супроводжується страхом, у поєднанні з різноманітними вегетативними (соматичними) проявами. Такими як – раптове підвищення серцебиття, задухи, болі в грудях, запаморочення, сильної слабкості, відчуття нереальності того, що відбувається. При цьому, майже завжди з’являється страх раптової смерті, втрати контролю над собою або страх збожеволіти.
  Панічний напад розвивається швидко, його симптоми досягають максимальної інтенсивності зазвичай протягом 5-10 хвилин і потім також швидко зникають. Таким чином, панічний напад виникає і проходить сам по собі, не представляючи реальної фізичної загрози для життя.
  Але для людини, що страждає від нападів панічних атак, цей невеликий проміжок часу – здається вічністю. Крім того, крім фізичних симптомів, тривогу підсилюють болісні думки, на зразок: «я помираю», «в мене їде дах», «у мене інсульт», «зараз знепритомнію» та ін. Коли людина відчуває страх, вона боїться чогось конкретного, а, переживаючи відчуття тривоги, людина не знає, що саме є джерелом цього відчуття. Подолати її не так просто. Щоб подолати тривогу по-справжньому, а не тимчасово зменшити рівень тривоги – необхідно знайти, а потім усунути причини і це потребує, в основному, психотерапії. Тому стан тривоги важчий, ніж стан страху.
  Рекомендації щодо зменшення рівня тривоги:
– проста вправа на подолання сильної тривоги – це дихати. Наприклад, глибоко вдихнути і на чотири такти затримати подих, всю свою увагу зосередити на процесі дихання, потім повільно видихнути і так з хвилину;
– техніка “заземлення”, коли ви зручно сідаєте і міцно ставите ноги на підлогу, відчуваєте, що ноги надійно стоять, далі відчуваєте вагу тіла і те, що воно надійно розміщене і в безпеці;
– добре працює поєднання «заземлення» з дихальною вправою.
  В психологічному відношенні панічний розлад залишається одним з найбільш обтяжливих хворобливих станів. Незважаючи на те, що вегетативні прояви не є небезпечними для життя і здоров’я, подальше повторення нападів веде до зростання рівня тривожності, погіршуючи якість життя людини, зменшуючи її здатність до соціальної адаптації.
  Кожен з нас час від часу тривожиться. І це нормально. Тоді, коли тривога проявляє себе повторюваними нападами паніки, а основними механізмами копінгу для подолання тривоги стають уникнення та втеча – це може слугувати причиною для звернення за допомогою до фахівців. Першим кроком на шляху подолання панічного розладу є усвідомлення необхідності звернення за фаховою допомогою.
  Зверніть увагу, що панічні атаки – це проблема, яка піддається коригуванню і чим раніше почати з нею працювати, тим менші наслідки вона може мати.

ЯК НАВЧИТИСЯ НЕ ЗНЕЦІНЮВАТИ СЕБЕ ТА ОТОЧУЮЧИХ

— Додати коментар
IMG_20200519_171657_654  Знецінення так би мовити вшиті в наше повсякдення – навіть на «дякую» ми не задумуючись відповідаємо «немає за що». Але якщо ми замислимось, то зрозуміємо, що зробили щось корисне чи добре, а іноді це означає і «складне», то чому ми говоримо, що нам це нічого не коштувало?  Як навчитися не знецінювати себе та оточуючих.
  Знецінення – це захисний механізм, який працює за принципом приниження значущості почуттів, цінностей і успіхів інших людей або своїх власних. Знецінення, отримане в контакті з близькою людиною, – дуже неприємна річ, здатна зіпсувати стосунки і впливати на сприйняття людиною себе і свого життя. 
Знецінення – страх, неприйняття свого «я» 
  Давайте з“ясуємо, що стоїть за знеціненням? Відсутність контакту зі своїм “Я”: зі своїми здібностями, бажаннями, цінностями, потребами. Крім того страх зрозуміти свою недосконалістю, дізнатися про свої помилки.
Небезпека знецінення 
  Коли потрапляєш в «поле знецінення» – зникає бажання діяти, творити, реалізовувати себе, свої здібності, таланти. Тим більше, якщо це поле поширюється на професію, творчість, мистецтво, сфери діяльності людини.
Знецінення — це маніпуляція 
  Знецінення у стосунках  — це маніпуляція. Знецінювач навіює вам, що ви непридатні для самостійного життя. І навряд чи це усвідомлена маніпуляція. Найшвидше, партнер-знецінювач робить це для того, щоб ви від нього нікуди не поділися і все більше залежали від нього і його думки. «Зменшуючи» вас шляхом знецінення, він підвищує в ваших очах свою значущість і виростає у власному статусі на вашому незначному тлі. 
Цінуйте свій успіх 
  Коли знецінюють ваші досягнення скажіть – «Для мене це успіх і я пишаюся цим”. Поясніть співрозмовнику, що ніякого «об’єктивного» успіху для всіх не існує, ви пишаєтеся своїми досягненнями і не дозволите принижувати їхню соціальну значущість. На жаль, подіє ця фраза не на всіх. Але відсутність змін повинна послужити сигналом: у цієї людини, на жаль, підтримки і схвалення шукати не варто.
Складними почуттями варто ділитися 
  Фраза – “Буває і гірше” – класика знецінювання.
На справді ж причина в тому, що не кожна людина може бути в контакті з чужим болем, розчаруванням, образою. Такі вислови дозволяють вашому співрозмовнику дистанціюватися. Проте, складними почуттями важливо і необхідно ділитися. Тому скажіть: “Для мене це дійсно важливо, я дуже засмучен(ий)/(а). Таким чином Ви прямо  вказуєте співрозмовникові, що відмовляєтеся вважати свої переживання малоцінними. 
Турбуйтеся про почуття інших
  Турбота про почуття іншої людини – це турбота і про себе. Знецінюючи інших, ми знецінюємо і себе. Ми так влаштовані, коли ми говоримо про іншу людину, наше несвідоме сприймає це на свій рахунок. Часто знецінення відбувається в силу звички, стереотипу поведінки, страху проявити емоції або через бажання самоствердитися. 
Аналізуйте свою поведінку
  Кожен раз, коли хочеться знецінити чиїсь знання чи вміння, досягнення чи працю, варто замислитися: що мене злить? чому я хочу це сказати? може, я злюся через те, що не зміг щось зробити, а він зміг? що хтось зважився на якийсь вчинок, а я ні? Знецінення – спроба захиститися від болю і проблем. Тому, щоб «прибрати» цей механізм захисту, треба сформувати інший.
Дозволяйте недосконалість 
  Для цього дозвольте собі бути недосконалим. Адже тільки ідеалізуючи себе і світ навколо, ми не можемо прийняти помилки і слабкості. Абсолютні величини (добрий – поганий, слабкий – сильний) – це ілюзія, яка є приводом до розчарування. Ми живі і тому в нас є все, і кожен помиляється, при цьому конкретна ситуація не говорить про особистість в цілому. Зупиніться. Усвідомте, що ви робите. Навіщо знецінюєте? Свідомо поверніть цінність собі. Опишіть свої позитивні якості, досягнення в різних сферах свого життя.
Відчувайте 
  Дозвольте собі відчувати. Перестаньте ділити почуття на хороші і погані. Кожен з нас, в різних ситуаціях, проживає різні почуття. І якщо зараз вам сумно, боляче, від ситуації, що склалася дозвольте собі в цьому бути. Не потрібно штучно бадьоритися. Блокування переживань тільки посилить ваш стан.
Не перетягуйте ковдру на себе 
  Одна з ознак знецінюється висловлювання – це перетягування ковдри на себе, на свої почуття, на те, як вчинили б ви. «Ні, тобі не боляче, ти прикидаєшся», «Ні, не так уже й сильно ти і втомилася». Непрохані оцінки («Теж мені досягнення») або непрохані поради («Ти б краще зробила ось це»), які говорять про те, що ми не чуємо іншої людини, зменшуємо те, що для неї важливо. Але найгірше те, що знецінення заподіює реальну шкоду. У відносинах між людьми воно може мати накопичувальний ефект і діяти руйнівно. Це не те, що легко забувається, легко прощається, це не «образа на порожньому місці». Воно впливає на мотивацію і довіру. Це є однієї з форм емоційного насилля. 
 «Не знецінювати» – це не означає постійно приймати, підтримувати і хвалити. Це означає усвідомлювати всю важливість будь-якого явища для іншої людини, а вже потім не погоджуватися з тим, що з себе представляє це явище. Замість: «Якою нісенітницею ти займаєшся!» Можна сказати: «Не могла б ти розповісти, чим ти займаєшся і чому для тебе це так важливо? Я не розумію”. Так, це більш складні фрази, на які, можливо, піде трохи більше часу, ніж на звичні знецінювання. Але: як часто ми відтворюємо на адресу інших людей ті формулювання, які ображають нас самих! І наскільки краще спілкуватися, не самостверджуючись за чужий рахунок. Не допускаючи знецінення на адресу інших людей, ви не дозволятимите  це і щодо себе самої.

ЯК ПОСТУПОВО ВИХОДИТИ ІЗ КАРАНТИНУ ТА ЗВИКНУТИСЯ З НОВИМИ РЕАЛІЯМИ

— Додати коментар
IMG_20200519_171117_732  Карантин продовжили Але вихід з нього все одно не буде миттєвим. Частина людей навчилася жити в такій реальності й повернення на вулицю для них – це як знову сісти на велосипед після зими – ніби й цікаво, але незвично. Інша частина так і не змогла пристосуватися до нової реальності й все ще відчуває тривогу, страх та нав’язливі думки.
  За період карантину багато людей прийняли ситуацію і адаптувалися до неї. Вимушена ізоляція створила умови максимального обмеження соціальних контактів, сформувала певний мікроклімат в родинах.
  Дезорієнтація
  «На етапі виходу з карантину ми можемо зустрітися з певною дезорієнтацією. Це виглядає приблизно так: “Соціум, з якого ми йшли на карантин, вже змінився, я сам змінився. Але я не знаю, яким став соціум. Я зустрічаюся зі знайомими мені людьми, але можу не розуміти, що з ними відбулося за цей час, як вони справляються з ситуацією, можливо в когось з’явилися нові чутливі потреби, а хтось втратив близьких”. І людям доведеться “знайомитися” одне з одним заново. Важливо уточнювати в інших людей, чи їм комфортно, у чому їхні потреби».
  Всі відчувають по різному
  Часто ми вважаємо, що інші відчувають такі ж самі емоції та думки. Проте для прогресивної комунікації та взаємодії краще вести чіткі та відкриті діалоги — уникайте «читання думок» в інших людей.
  Дбайте про себе
  Дуже важливо відслідковувати свої почуття та стани і дбати про себе. Це стосується як фізичного самопочуття, так і психічного. Більшість з нас раніше не переживала такої ситуації, як карантин та соціальна ізоляція. Тому нормально, що ми будемо відчувати різні емоції.
  По закінченню карантинних заходів у соціумі можна буде виділити три умовні групи:
«Батько, що контролює» — люди, які максимально уникатимуть будь-яких соціальних контактів. Головна мотивація цієї групи: «Соціум небезпечний, я мушу сам подбати про свою безпеку, мушу самостійно проконтролювати». Це — позиція «Батько, що контролює».
  «Відповідальний дорослий» – свідомі споживачі продуктів, інформації, сподівань. Ці люди будуть зберігати максимальну критичність згідно з викликами реальності та наявними ресурсами і будуть реагувати в соціумі відповідно до ситуацій. Вони не будуватимуть ілюзій і не покладатимуться на «а може пронесе». Це — позиція «відповідальний Дорослий».
  Підліток, що протестує Це — так звані бунтарі, які, позбувшись зовнішнього контролю та ігноруючи ймовірні ризики, будуть вгамовувати свій голод у спілкуванні. Головна мотивація такої поведінки: «Я не несу відповідальності за своє здоров’я та здоров’я людей, які мене оточують». Це —позиція «Підліток, що протестує».
Критичне мислення
  Важливо зберігати максимальний рівень критичного мислення і намагатися перебувати в позиції «відповідального Дорослого». Правила особистої гігієни та безпеки — наразі це фактично єдина відома зброя, яка захищає нас від вірусу. В умовах пандемії відчуття безпеки піддається трансформації і набуває нових форм. Якщо весь світ опинився в таких умовах, це не означає втрату відчуття безпеки людством назавжди. Це означає, що звичні для нас маркери безпеки більше не працюють. Тому варто шукати і створювати нові стратегії задля відновлення відчуття безпеки.
Поступовість 
  Однією з найважливіших обставин, що супроводжуватиме процес виходу з карантину, буде поступовість. Вона є важливою, зокрема, і для психологічної адаптації до нових умов життя. Виклики стосуватимуться перелаштування ритму життя, режиму дня, побутових звичок, зовнішнього вигляду, а також ролей в родині, які вже сформувалися в період карантину, та адаптації до нових правил поведінки в соціумі. Оскільки ми поступово змінювали швидкий життєвий ритм на повільний, так само поступово нам потрібно й повертатися до звичного життя. 
  Важливо ставити перед собою реалістичні цілі й прислухатися до емоційного стану. Необхідно підбити підсумок цього життєвого періоду, зробити висновки, позитивні надбання впровадити в наступний життєвий період. Поруч з численними втратами, які приніс карантин, кожен з нас має певні здобутки, новий досвід, який так важливо не втратити в новому етапі нашого життя.