Уявити дитину без емоцій неможливо. Та й не потрібно. Адже емоції такі важливі у нашому житті. На емоційне благополуччя впливають виховання в родині, соціум і, звісно ж, темперамент. Однак, якщо те, що заклала природа, змінити важко, на інше впливати можна і потрібно. Як задовольняти потребу дитини в емоційному прийнятті. Позитивна роль батьків в емоційному розвитку дитини
Еріх Фромм зазначав, що головна риса материнської любові – її безумовний характер. Інший вид любові – батьківська – відрізняється умовністю і її можна заслужити, будучи зразковим сином або донькою. Для ефективного виховання та розвитку особистості дитини необхідно проявити обидва ці типи емоційних відносин. Приймаючі, люблячі батьки, які вчасно реагують на потреби дитини, формують у неї так звану безпечну прихильність. Що у майбутньому неабияк допоможе у житті. Адже діти з безпечної прихильністю відрізняються впевненою поведінкою, вони не бояться нових ситуацій, у них формується базова довіра до світу.
Наслідки емоційного неприйняття.
Реакцією на відсутність батьківської турботи і любові може бути замкнутість, залежність від інших і глибока тривожність. Відкидання, неприйняття викликають у дитини тривогу тим, що не задовольняється її потреби в любові, ласці у захисті. Така дитина може домагатися похвали, любові матері за допомогою зразкової поведінки, успіхів у діяльності. У цьому випадку виникає страх: «Якщо я буду погано себе вести, то мене не будуть любити». Страх невдачі викликає тривогу, що при реальних невдачах закріплюється і стає рисою особистості. Ті діти, яких ігнорують і чиї базові потреби не задовольняють, ростуть невпевненими в собі, у своїх здібностях. Крім того, образа з боку батьків вони розглядають як нормальну поведінку. Нерозвиненість стосунків прихильності між матір’ю і дитиною в подальшому перетворюється в стабільну відкидання дитиною власного «Я», що в свою чергу веде до глобального заперечення світу соціальних відносин.
Давайте волю емоціям.
Дитина, допоки дорослі її цього не навчать, ще не розділяє емоції на “хороші” та “погані”. Однак, “гарних” та “поганих» емоцій не буває. Є наша оцінка цих переживань та емоцій. І, якщо дорослі будуть оцінювати переживання дитини позитивно чи негативно, діти робитимуть те ж саме. І з собою, і з іншими. Наприклад, вони блокуватимуть свої “погані” емоції, не виражатимуть їх. Якщо захочуть заплакати чи розсердитися, не будуть це робити, бо мама казала, що так робити не можна. А це може призвести до появи психосоматичних розладів – наприклад, болітиме голова чи живіт. Ще один можливий наслідок – затинання. Що це таке? Це – переривання контакту, коли дитина щось хоче сказати, виразити себе (навіть, виплакатись досхочу, чи поричати, як лев), а її переривають на півслові, нічого не пояснюючи. Якщо так чинити постійно, психіка може виробити механізм захисту. Тоді на дитину дорослі починають звертати увагу, але якою ціною? Щоб дозволити дитині виражати емоції, дорослі повинні дозволити це собі.
Отже, не варто блокувати свої емоції. Потрібно конструктивно їх проявляти, жити з ними в злагоді. І тоді емоції та почуття допоможуть нам творчо пристосуватись до світу, пізнати себе та інших, навчитись долати труднощі і, зрештою, бути самим собою.
14 квітня психологи Кам’янець-Подільського міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Тетяна Заїка та Віталій Поліщук взяли участь у онлайн конференції «Самопізнання та саморозвиток особистості», що була організована Хмельницьким міським центром СССДМ у системі зв’язку Zoom.
До відома.
Час — найцінніший дар, який дає нам життя. Головне вміти ним правильно розпоряджатися. Як навчитися це робити, адже кожного дня ми повинні виконувати безліч завдань, що продовжують одне в інше. Досить складно зрозуміти, яке з них є більш пріоритетним, а яка може зачекати, якому потрібно присвятити багато часу, а з яким можна впоратися дуже швидко. 
Найважливішими моральними принципами, на яких ґрунтується сім’я, є любов, обов’язок, взаємна повага, турбота батьків про виховання дітей, турбота дітей про батьків. Але не рідко в сімейних взаємовідносинах виникають конфлікти, вони є частиною повсякденного життя. Багато з людей практично щодня виявляються утягненими в той або інший конфлікт: де б ми не були, ми спілкуємося із близькими людьми, із друзями, із незнайомими людьми, звичайно ж, спілкуємося на роботі, у своєму колективі і з дітьми, яких ми навчаємо. 
Подяка. Це, напевно, найбільш позитивно заряджена емоція. Усвідомлюємо ми це чи ні, але кожному з нас є за що дякувати. За здоров’я, близьких людей, нові можливості, цікаві зустрічі, наші успіхи і невдачі (які в підсумку перетворюються в досвід), так просто за кожен новий день. Неважливо, в якій формі ви висловлюєте цю вдячність: на словах, в щоденнику або тільки в ваших думках. Важливим є те, що ви вчитеся бачити світ в світлих тонах, сприймаєте будь-яку ситуацію як подарунок долі і здатні витягувати з неї користь. Виховавши в собі вдячність, ви перестанете звинувачувати оточуючих і злодійку-долю в своїх “нещастя” і швидше одужувати від невдач. 
1. Читайте дитині, читайте з дитиною, слухайте, коли вона читає. Хай вона бачить, що ви читаєте.
