Хлопчикам теж потрібні обійми

FB_IMG_1635942088811Деякі батьки вважають, що хлопчиків потрібно виховувати суворо та менше з ними панькатися, не багато приділяти часу обіймам та поцілункам. Як свідчать статистичні дані, дівчаток (немовлят) дійсно обіймають частіше у 5–6 разів, ніж хлопчиків. Обіймаючи дітей (особливо до восьми років), ми даємо їм зрозуміти на своїй, дитячій мові, не вдаючись до всіх психологічних тонкощів та пояснень, що ми їх любимо, приймаємо у будь-якому вигляді і підтримуємо. А ще – захищаємо. А це – базові психологічні потреби людини, які, якщо їх не задовольнити, призводять до розвитку низки комплексів. Хлопчики, яких до 8 років не обіймали, виростають невпевненими чоловіками, які постійно щось комусь доводять (переважно своїй мамі, хоча цього і не усвідомлюють). Обійми та поцілунки поліпшують фізичний та психологічний стан дитини.
  • Обійми та поцілункипідвищують стійкість до стресів малюка.
  • Обійми та поцілунки— це справжні «природні ліки». Якщо достатньо обіймати та цілувати дитину, у неї виробляється гормон щастя — ендорфін, здатний позбавити болю й викликати ейфорію.
  • Обійми та поцілункидають дітям відчуття захищеності та знижують їхню тривогу.
  • Обійми та поцілункидопомагають дітям краще розвиватися. Діти, яких частіше пестять батьки, випереджають у розвитку своїх однолітків.
  • Обійми та поцілунки— це найпростіші способи допомогти дитині почуватися щасливою. Вони тривають усього 15–20 с, а дарують позитивні емоції дитині на півдня.
Тактильний контакт з дітьми – необхідна умова гармонійних взаємин між батьками та дітьми. Частіше обіймайте своїх дітей, незалежно від того, скільки їм виповнилося років, цілуйте їх та кажіть їм щось приємне.
За інформацією фахівця із соціальної роботи Хмельницького міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Неоніли Кошай

Техніки розслаблення для дітей

crop_i (1)Ваша дитина погано спить напередодні шкільних іспитів? Ви хочете, щоб вона краще навчалася? Використання технік розслаблення буде надзвичайно корисним на шляху досягнення психічного і фізичного благополуччя вашої дитини.

Імовірно, вам відомо, що техніки розслаблення мають досить багато переваг. Можливо, ви й самі пробували їх застосовувати або практикуєте медитацію. Але хіба поняття «медитація» й «діти» сумісні?

Так! Медитація може бути ефективною навіть для маленьких дітей. І ось чому.

Чи допомагає медитація дітям?

Перевага медитації в тому, що дитина отримує здатність зосереджувати увагу впродовж тривалого часу. Зокрема, дослідження підтверджують, що медитація послаблює стрес, поліпшує пам’ять, зменшує агресивність, допомагає контролювати тривогу, поліпшує взаємини дитини в сім’ї та школі й загалом дарує їй відчуття внутрішнього спокою й умиротворення.

Як мотивувати дитину займатися медитацією

Доцільно змалечку привчити дитину до занять медитацією. Розгляньмо 5 нескладних технік розслаблення, що обов’язково сподобаються вашій дитині.

  1. «Сходи до неба»

Це одна з кращих технік розслаблення. Її найліпше виконувати вночі:

  • запропонуйте дитині закрити очі й не рухатися. Нехай вона уявить, що лежить на лузі й дивиться на хмари, які пливуть у небі;
  • нехай дитина уявляє хмари різних форм. Це можуть бути форми тварин або предметів;
  • потім нехай дитина уявить сходи, які простягаються в небо. Нехай вона піднімається сходами і з кожним кроком дедалі більше розслабляється;
  • піднявшись у небо, дитина може побудувати собі укриття у хмарах.
  1. «Усвідомлене дихання»

«Усвідомлене дихання» – це проста вправа на розслаблення. Порадьте дитині використовувати її щоразу, коли непокоїться:

  • нехай дитина зручно сяде. Одну руку потрібно покласти на груди, а іншу – на живіт;
  • запропонуйте дитині закрити очі, розслабити всі м’язи й глибоко дихати впродовж декількох хвилин;
  • нехай дитина зосередиться на тому, як піднімається й опускається її живіт у такт диханню. Вона має уявити, як занепокоєння полишає її з кожним видихом.
  1. Техніка розслаблення перед іспитами

Якщо в дитини попереду складні іспити, ця техніка розслаблення допоможе їй здолати стрес:

  • запропонуйте дитині сісти на стілець і розслабитися;
  • нехай вона робить глибокі вдихи й зосередиться на своєму диханні;
  • потім дитина має по черзі розслабити м’язи шиї, спини, плечей і обличчя;
  • далі нехай уявить себе впевненим і мотивованим учнем, котрий у змозі легко скласти іспит.
  1. «Бульбашки зі щасливими думками»

Це одна з найвеселіших технік розслаблення, що дасть дитині неабияке задоволення:

  • перед виконанням вправи поясніть дитині, що глибоке дихання допомагає розслабитися;
  • запропонуйте дитині зробити глибокий вдих і видути мильну бульбашку. У цей час вона повинна думати про щось позитивне і ніби поміщати ці думки в бульбашки. Дитина може думати про те, що любить або чого чекає;
  • порадьте дитині виконувати цю вправу разом із друзями, щоб додати собі гарного настрою.
  1. Почергове розслаблення м’язів

Почергове розслаблення м’язів – це один із кращих способів для дорослих і дітей впоратися зі стресом:

  • запропонуйте дитині зайняти зручну позу – сісти або лягти. При бажанні вона може закрити очі;
  • заохотьте її по черзі напружувати й розслабляти м’язи в різних частинах тіла;
  • нехай дитина звертає увагу, як відновлюються її тіло й думки.

Тепер ви знаєте прості способи, що допоможуть вашій дитині усунути стрес. Навчіть цих технік дитину, адже вони допоможуть їй стати позитивною людиною.

 

Як вижити поруч з підлітком?

unnamedПідлітковий період є нелегким у взаєминах батьків з дитиною. З одного боку, підліток прагне самостійності, незалежності та вже не поспішає слухати поради батьків. З іншого, він ще не є сформованою особистістю, а тому дуже потребує батьківської підтримки (навіть, якщо всією поведінкою намагається показати протилежне). 
Здорові сімейні стосунки у підлітковому віці впливають на формування дорослої людини. Якщо в сім’ї панує гармонія, за кілька років у самостійне життя вийде самодостатня, добра та впевнена в собі людина. Якщо ж дитинство минає без достатньої кількості уваги та любові — суспільство поповниться дорослим підлітком, що так і не оговтався від дитячих образ. 
Як визначити, чи достатньо довірливі ваші стосунки з дитиною?
 Перевірте, як багато з наведених нижче тверджень вам притаманні:
  1. Я щодня проводжу вільний час з дитиною.
  2. Вона розповідає мені про свої успіхи або невдачі в школі, стосунки з друзями, позашкільні активності.
  3. Я знаю, про що мріє моя дитина.
  4. Я можу визнати свою помилку перед дитиною та попросити у неї вибачення.
  5. Я не даю своїй дитині обіцянок, які не в змозі виконати.
  6. У нас є спільні інтереси, хобі, заняття.
  7. Я знаю друзів своєї дитини, іноді вони приходять до нас в гості.
  8. Я можу довірити своїй дитині важливі побутові доручення: заплатити за комунальні послуги, зустріти сантехніка, прибрати перед приходом гостей.
  9. Якщо у моєї дитини неприємність, вона може поділитись зі мною й не боятися осуду чи покарання.
Довірливі взаємини дають велику силу батькам, які можуть зайвий раз не хвилюватися за дитину, й підліткові, для якого родина є джерелом підтримки. 
Поради батькам щодо  виховання підлітка
1.Не сприймайте образливу поведінку підлітка близько до серця. 
Це й досі ваша найкраща у світі дитина, просто зараз на її емоції та поведінку сильно впливають гормони. Не реагуйте бурхливо на заяви, грюкання дверима та звинувачення, що летять у ваш бік. Видихніть, заваріть чаю та продовжуйте розмову у спокійному тоні. 
Не приховуйте своїх емоцій від підлітка, однак говоріть з позиції власних почуттів. Замість фрази «Ти — моє розчарування» скажіть «Те, що ти зробив, дуже мене засмутило». Намагайтесь не переходити на особистість: вчинок може бути поганим, дитина — ні. 
2.Говоріть про свої цінності.
Тепер світ не ділиться на «можна» і «не можна»: в ньому має з’явитись опція «я цього не схвалюю, але не забороняю». Підлітковий вік — це пора приймати самостійні рішення, однак якщо дитина знає, що ви бажаєте їй лише добра, вона неодмінно враховуватиме вашу думку. Тому чітко проговорюйте свої цінності та ставлення до речей. 
3.Хваліть свою дитину.
Підлітки нерідко мають занижену самооцінку, тому їм дуже потрібна батьківська підтримка. Стежте за тим, щоб заохочень з ваших вуст звучало значно більше, ніж критики: і навіть якщо сьогодні дитина не дотягує до вашої похвали, завтра вона намагатиметься підтвердити вашу високу думку про неї. 
4.Будьте відкритими для розмов.
Переконайтесь, що в дитини є можливість розказати вам щось тет-а-тет. А якщо підліток вже прийшов поговорити, відкладіть свої справи та увімкніть режим активного слухання. Ніхто не захоче ділитися чимось особистим зі спиною близької людини. 
5.Обережно з порадами.
Нав’язливі поради батьків спонукають підлітка вчиняти наперекір. Тому, якщо вам не подобається зачіска, вбрання дитини чи її нова звичка, скажіть це тактовно і лише один раз. Обов’язково поясніть причину вашого невдоволення, і можливо, дитина прислухається до поради. 
 
6.Говоріть на рівних.
Поводьтесь так, наче ваш підліток вже дорослий. Це означає, що повчальний тон варто змінити на обговорення, а про підвищення голосу чи роздавання команд краще забути. Приводьте аргументи на користь своєї точки зору та з повагою слухайте аргументи дитини. Якщо ж розмова відбувається вже після неприємного інциденту, поцікавтеся причинами такої поведінки та поговоріть про наслідки. 
7.«Карати не можна пробачати».
Покарання допустимі у виключних випадках. Вони не мають ґрунтуватись на заборонах і тим паче на насильстві: наприклад, не говорити з кимось через образу, принижувати, ображати — це вже психологічне насильство. 
Добре, коли в родині є «золотий фонд взаємодії» — традиції та ритуали, за яких сім’я проводить час разом та із задоволенням. Це може бути риболовля, шопінг, щотижневий похід в кіно тощо. У випадку, коли покарання здається вам необхідним, дитину можна позбавити саме такої взаємодії. 
Є такий термін — «безумовна любов». Він означає, що для любові не має бути умов: для неї дитина не зобов’язана вчитись на відмінно, вигравати олімпіади чи ідеально поводитись. Батькам варто частіше пригадувати цей термін, показувати дітям свою любов та нагадувати, що ваш підліток є цінним сам по собі, незалежно від досягнень. Лише так можна виховати здорову особистість. 

Осіння депресія

373591_1З настанням осені чимало людей страждає від так званої сезонної депресії. Всі її ознаки проявляються виключно в холодну, темну пору року. Прояви осінньої депресії добре знайомі багатьом: поганий настрій, пригніченість, апатія, млявість, сонливість, постійне відчуття втоми, зниження працездатності. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я від цієї недуги страждає кожний п’ятий мешканець планети.
Вважається, що сезонні коливання настрою найбільше притаманні людям чутливим, а також ослабленим стресами, незадоволеним життям, не зовсім здоровим. Прояви такої депресії можуть мати різний ступінь вираженості, і у важких випадках, звичайно ж, необхідно звернутися до фахівця. Ну, а з більш поширеними легкими варіантами цілком можливо дати собі раду самостійно, – вважають психологи.
Однією з причин осінньої депресії є різке скорочення світлового дня, зменшення сонячної енергії, яка потрапляє в організм. Тож насамперед необхідно намагатися компенсувати нестачу сонячного світла, повніше використовувати вранішні світлі години, якомога більше часу проводити поза приміщенням, дбати про добре освітлення робочого місця.
Наступний важливий момент – рух. Підійдуть і спортивні ігри, і будь-які оздоровчі комплекси, і звичайна зарядка, і активні прогулянки. Адже під час фізичної активності виділяються ендорфіни – „гормони радості”. Не слід забувати і про властивості кольорів. Найкраще піднімає настрій червоний, жовто-гарячий. Яскраві деталі вбрання та інтер’єру можуть суттєво вплинути на настрій. Варто також звернутися до аромотерапії: бадьорить запах цитрини, евкаліпта. Не заперечують фахівці і проти такого традиційного засобу підвищення настрою як шоколад солодощі, аби тільки не втрачати почуття міри. Спілкування з друзями, музика, відвідання театру також допоможуть вам не піддаватися осінній меланхолії.
Адже осінь – чудова пора року. Лише восени можна побачити таке буйство фарб, послухати шелест опалого листя, подихати абсолютно особливим – осіннім – повітрям. А ще осінь, можливо саме своїм настроєм легкого смутку, має дивовижну здатність пробуджувати творчість.
 
Статтю підготовив фахівець із соціальної роботи, Закорчевна Альона

Чому діти тікають з дому і що з цим робити?

220755019_2871296463131638_5564782659797232145_nЩодня підлітки тікають з дому, і перелякані батьки метушаться по місту, не знаючи, що робити і думати. Для багатьох втеча дитини — шок, класичний випадок «я думав, з нами це ніколи не станеться». Однак у пагонів є цілком певні причини, і, якщо про них знати, можна їх уникнути.
Найбільш поширеним періодом, коли дитина вирішує втекти з дому, є вік 10-15 років. Це складний період для дитини з багатьох причин, а втеча з дому може бути способом:
звернути на себе увагу ( якщо її бракує);
уникнути відповідальності або зіткнень з батьківською позицією ( коли дитина намагається відчути себе дорослою);
впоратися з нестерпними почуттями ( злості, агресії, образи, болю, приниження);
помститися за щось ( нехай батьки попереживають);
продемонструвати свою самодостатність та самостійність.
Один з основних мотивів – непорозуміння в сім’ї. Наприклад діти біжать, коли бояться покарання. Якщо дитину сильно лають вдома за зіпсовані або втрачені речі, то вона може втекти, бо розбила телефон. І в цьому випадку висновки треба робити батькам, а не дитині.
Що робити, якщо дитина втекла з дому?
Перше, що треба зробити в ситуації, якщо пропала дитина, — звертатися в поліцію, писати заяву, пам’ятати, що у вас зобов’язані її прийняти без усяких трьох діб очікування. До розмови з поліцією треба підготувати список місць, цікавих дитині, згадати її захоплення, друзів, оцінити пропажу речей і грошей, згадати, у що вона була одягнена, знайти найсвіжішу фотографію, бажано в тому одязі, в якому вона пішла, постаратися домогтися деталізації дзвінків і повідомлень по мобільному телефону.
Втеча — це протест, зазвичай за ним стоїть певна вимога: або пом’якшити домашній режим, або змиритися з тим, що вона не математик, або поважати її право на рок-музику, на тунелі у вухах, на інших друзів.
Як вести себе з дитиною після її повернення?
Якщо дитина втекла з дому, бо хотіла пригод, це привід замислитися: що ми не запропонували їй вдома, щоб ця потреба була задоволена? Можливо, треба знайти якісь безпечні та контрольовані батьками варіанти, де вона зловить цей адреналін: покататися на картингу, стрибнути з вишки і так далі. Інша справа, часто буває, що батьки позбавлені таких ресурсів. Але якщо людина шукає адреналіну, єдиний спосіб з цим впоратись — змоделювати такі ситуації, де вона його отримає.

Як провести літні канікули з користю

3_Летние_каникулы_за_рубежом_в_2020_html_14d801fe9baa123e-780x520Всі без винятку школярі і студенти чекають початку літніх канікул. І це зрозуміло, адже вони найбільш тривалі і припадають на найтеплішу і веселу пору року. 
Дуже часто замість того, щоб відновити сили та відпочити, діти ще більше себе виснажують, просиджуючи тиждень канікул перед телевізором із телефоном у руках. І, якщо школярі старшого віку ще можуть знайти собі цікаве заняття, то молодші учні відверто нудьгують або ж марнують час в телефонах.
У цій статті ми розглянемо 7 перевірених порад, які допоможуть вам провести ці літні канікули з максимальною користю.
  • Відпочинок і подорожі
  • Підготовка до іспитів
  • Вивчення іноземної мови
  • Пошук тимчасової роботи
  • Розвиток творчих навичок
  • Розвиток особистісних якостей
  • Підготовка до нового навчального року
Безумовно, в шкільні та студентські  роки літо в першу чергу призначається для відпочинку. Але чому не провести їх з користю, освоївши різні навички. Тим більше, що все можна робити спільно з друзями, одногрупниками.
Що стосується випускників і абітурієнтів, то їм до літніх канікул потрібно поставитися куди серйозніше. Багато сил піде на підготовку до іспитів, і їх здачу. Однак і час для відпочинку безумовно знайдеться.

Як правиьно говорити з підлітком

20200916135106-4687Більшість батьків, які звертаються до психотерапевтів, роблять одну й ту саму помилку: вважають, що підліток — «поламана» дитина, яку потрібно «підправити», і вона буде, як раніше, милою і слухняною.
Зрозумійте, виховувати людину в цьому віці вже пізно. Вплинути — так, виховати — ні. Важливіше ужитися і домовитися про майбутнє, тому спробуйте відповісти на просте запитання: «А що потрібно вам самим? Якого життя поруч з підлітком ви хочете?» Формально той, кому не виповнилося 18 років, — ще не дорослий. Однак людина поводиться як вередлива і безвідповідальна дитина, допоки її вважають дитиною. Будуйте стосунки з підлітком так само, як з будь-яким родичем або сусідом. Наприклад, формулювання «Не хами! Ти ж був ввічливим хлопчиком. Не хочу, щоб ти виріс грубіяном» — неправильне. Так говорять з дитиною. А до дорослого варто звертатися: «Не грубіянь! Я не потерплю, щоб зі мною так розмовляли».
Не говоріть постійно про те, що відчуваєте
Не розраховуйте на модну техніку «Я-висловлювання», коли ви говорите про те, що відчуваєте у відповідь на чиїсь вчинки. Це прекрасно працює для дітей і дорослих. Але не для підлітків, у яких вдосталь власних переживань. Вони просто не почують.Якщо тінейджер знаходиться на стадії знецінення дорослих, ви ризикуєте отримати таке: «Мені плювати, що ти там відчуваєш». Зачекайте років 10, тоді зможете розповісти синові чи доньці про все, що витерпіли. Бажано, з гумором. А поки не варто говорити: «Ти не прийшов опівночі додому, а я місця собі не знаходила». Краще: «Ти приходиш пізно і не даєш мені спати. Мене це не влаштовує».
Не драматизуйте
Батьки підлітків нерідко самі схожі на підлітків: занадто схвильовані і все сприймають у чорно-білому кольорі. Емоційність тінейджерів заразлива.
У старшокласниці думки: «Мій ніс задовгий — я потвора». А в її мами: «Донька вважає себе потворою, значить, спробує наркотики або піде на суїцид». Істерики, конфлікти, сміливі надії та розчарування — реалії підліткового життя. Їх переживали всі. А глобальні проблеми — швидше виняток з правил. Тому не драматизуйте. Якщо вже емоції переповнюють, підключайте розум і заспокоюйтеся так, як вмієте: від дихальних технік до крапель валеріани.
Не з’ясовуйте, хто головний
Люблячі батьки можуть наполягати на тому, що 16-річна людина — ще дитина. Але підсвідомість не обдуриш. Вона підказує, що на вашій території з’явився ще один дорослий. І якщо не член команди, то конкурент. Тож розгорнеться справжня битва за владу і ресурси. А вам здаватиметься, що ви виховуєте дитину.У хід підуть дошкульні слова: «Це мій будинок, і ти будеш жити, як я сказав», «Тут немає нічого твого, все куплено на мої гроші» і «Права голосу не маєш, поки не почав заробляти». Однак подумайте, чи потрібна вам така «зброя» у цій боротьбі? Якщо ви подарували приятелю на день народження телефон, ви ж не вимагаєте дивитися його фото і листування, бо смартфон куплений за ваші гроші? То чому ви вважаєте своєю власністю те, що подарували сину або доньці? Відмова від конкуренції — це не відмова від керівництва. Батьки знаходяться нагорі сімейної ієрархії, оскільки беруть на себе відповідальність. І тому встановлюють правила. Але якщо ви постійно доводите це на словах (особливо забороненими прийомами) значить, щось пішло не так: головує дитина, або ви живете без правил.
Скеруйте жіночу конкуренцію в правильне русло
У матері й доньки часто домішується ще й жіноча конкуренція за звання «хто на світі всіх миліша». Донька виграє через вік і рідко хто з дорослих зізнається навіть собі, що заздрить молодості. Тому жінки витісняють ці почуття думками на кшталт «вона жахливо виглядає». Якщо ви — мама, і вас дратує імідж дівчини-підлітка, добре подумайте: якби зустріли таку особу на вулиці, усміхнулися б чи нахмурилися? А в юності — як би поставилися до такої однокласниці?Усвідомлена конкуренція може принести користь. Вона дозволить матері відсторонено оцінити доньку як жінку. Мудра мама допоможе перетворити мінуси на плюси. А плюси навчить подавати з гідністю. До того ж спроби дівчини-підлітка виглядати «крутіше» матері прийме з любов’ю і повагою. Небезпечно зовсім уникати розмов про зовнішність. Якщо обмін жіночої інформацією у доньки з мамою не налагоджений, дівчина більше ризикує захворіти на анорексію або довести себе до нервових зривів, орієнтуючись на однолітків.
Будьте екскурсоводом по життю
Загрози і диктат не діють на підлітків. Вони намагаються зробити все навпаки. Найгірше рішення — образитися, відсторонитися і дозволити безконтрольно набивати шишки. Або, навпаки, потурати і намагатися заслужити дружбу тінейджера. Уявіть, що ви екскурсовод, який розповідає, що де знаходиться і куди приводить. Попереджайте про наслідки, а не бурчіть. Діліться власним досвідом. Показуйте більше ситуацій та прикладів. Не повчайте, а пояснюйте свою точку зору. З вашого боку не має бути заборонених тем. Підліток повинен знати, що з вами можна говорити про все: евтаназію, аборти або долю вимираючих племен Амазонки. Якщо вас щось турбує в житті підлітка, а той відмовляється про це говорити, не приставайте із запитаннями, а розкажіть історію. Але без теоретизування і нотацій. Наприклад, замість запитання «Як багато пива ти випиваєш?» розкажіть про вашого однокурсника, який зганьбився на побаченні через похмілля. Розповідайте, доки не почуєте: «Та зрозумів я вже натяки! Немає в мене проблем з алкоголем, заспокойся».
Говорити про секс і алкоголь — пізно
Сексуальна просвіта та бесіди про алкоголь і наркотики потрібні були раніше. Максимум у молодшому підлітковому віці. Тінейджеру взагалі не до розмов — його крають емоції і гормональні бурі. Уявіть, що у вас підскочив тиск або ви випили зайвого. У такому стані ви будете не думати, а діяти відповідно до ваших цінностей і рішень, які приймали раніше. Так і підліток проявить те ставлення до сексу і різних хімічних речовин, яке в нього склалося раніше.
Не встигли? Тоді говоріть вчинками, а не словами. Наприклад, дома має діяти заборона на куріння для всіх членів сім’ї. А якщо вживати алкоголь у вас прийнято лише на свята, то введіть санкції за порушення цього правила.
Однак ви маєте бути готові до розмов про новий досвід підлітка. Якщо він ділиться з вами сумнівами і невдачами, це ознака довіри.
Права додаються до відповідальності
Якщо підліток хоче розширення прав — це супер. Але разом з ними збільшується і зона відповідальності. Тобто якщо «дитинка» вимагає купити «іграшку» (гаджет чи щось інше) вартістю у вашу місячну зарплату, вона зобов’язана взяти участь у веденні сімейного бюджету і перейнятися витратами. Забезпечувати себе повністю підліток поки не може, але він здатен, наприклад, не тільки підзаробляти на розваги, а й сплачувати частину комунальних послуг. А батьки мають виділити йому житловий простір і ставитися до заведеного там порядку (хай навіть безладу) так само шанобливо, як до території сусіда.Якщо тінейджер не заробляє, він може вкладати свою працю. За певні роботи нагородою є сам результат, а покаранням — його відсутність. Наприклад, якщо син або дочка постійно забувають купити продукти, ви можете «забути» зготувати їжу.Праця в жодному разі не має перетворитися на «рабські повинності». Підліток має право відмовитися або взяти на себе подвійне навантаження. Але і сім’я, відповідно, витрачає мінімум або максимум коштів на те, що хоче підліток. І все це без зайвих слів, докорів і умовлянь.
Використовуйте соцмережі
Соцмережі вам потрібні не для того, щоб відстежувати контакти підлітка і контролювати, що пише син або донька на своїй сторінці. Використовуйте їх за прямим призначенням: діліться інформацією, власною позицією, підтримуйте інтерес до себе. Ваші діти можуть так і не дізнатися, що ви колись танцювали сальсу або знаєтеся на історії Середньовіччя. Найбільше вони знають про те, як ви їсте, прибираєте, дивитеся фільми і ходите до магазинів. То покажіть їм себе з іншого боку. Дружити із сином або донькою — не найкраща ідея, адже в батьків інша місія. А ось стати френдом підлітка ви можете.
Дозвольте себе критикувати
Не прагніть бути ідеальними батьками: яким би щасливим не було дитинство, кожен клієнт психоаналітика пригадає чимало промахів тата і мами. Тож дайте підлітку покритикувати себе вдосталь, інакше він не зможе відокремитися від батьківських установок і почати самостійно мислити.Однак відрізняйте критику від хамства. Нехай тінейджер каже, що хоче, але не грубить батькам. Вимагайте ввічливості, не бійтеся цим озлобити. Підліток навчиться критикувати в прийнятній формі, це допоможе в дорослому житті. У цей період з’ясується, що все, що ви робили — не так, як треба, і навіть на шкоду. А самі ви безнадійно відстали від життя. Найголовніше — не впадайте в почуття провини. Правду про себе як про батька чи матір ви дізнаєтеся років через 10-20. А поки вимагайте конструктивних пропозицій, до звинувачень не дослухайтесь.
Замітку підготовив провідний психолог: Коцюк Олекандра

Питання належного виховання дітей

90_main-v1584381496Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов’язків завжди є важливими й актуальними. Законом України “Про охорону дитинства” визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
            Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов’язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
            Тому неналежне виховання малолітнього – це правопорушення батьків і, як наслідок, настання відповідальності.
            Обов’язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов’язані:
–  виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
– піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
–  забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
            За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності, зокрема адміністративної та кримінальної відповідальності.
    1. Адміністративна відповідальність передбачає за:
–  ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
    Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
    2. Кримінальна відповідальність передбачає за:
– злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки – карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
            Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання батьківських обов’язків по вихованню дітей, не забрали дитину з пологового будинку, жорстоко поводяться з дітьми, є хронічними алкоголіками чи наркоманами, вдаються до експлуатації дитини, примушують до жебракування та бродяжництва (ст. 164 Сімейного кодексу України).
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначена відповідальність батьків за розвиток дитини, а саме:
  1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
  2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
  3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:
  • постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
  • поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
  • виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;
  • сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
  • виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
  • Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.
            Частиною другою статті 25 Закону України “Про повну загальну середню освіту” визначено, що на батьків учнів, а також керівників закладів освіти, які виконують обов’язки опікунів дитини у випадках, визначених законом, покладається відповідальність за здобуття ними повної загальної середньої освіти.
                Шановні батьки!
            Потрібно пам’ятати, що виховання дітей – відповідальна справа. Розуміння між батьками, взаємоповага, підтримка, самореалізація, баланс сімейного та особистого життя, змістовне дозвілля, спільна участь у вихованні дітей, рівний розподіл домашньої роботи, як компоненти ідеї гендерної рівності, створюють сімейне середовище, сприятливе для розвитку дитини, дотримання її прав, формування гармонійної особистості.
            Щаслива сім’я – найкращий життєвий приклад для наслідування!
Автор провідний юрист консул Киричинський Вадим

«Мотивація та постановка цілей у пошуку роботи»

IMG_20210520_134749_041Робота рідко коли знаходить нас сама, хорошу роботу (хорошу для Вас) треба шукати, боротися за неї.  Якщо ти добре знаєш, для чого тобі потрібна робота, то маєш чітку мету і зможеш ефективно впоратись з пошуком.
20 травня  психолог  міського Центру  соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Каритун Оксана спільно зі спеціалістом Центру зайнятості  Карварсарною Анною провели  семінар в програмі ZOOM  для осіб що перебувають на обліку в Центрі зайнятості на тему: «Мотивація та постановка цілей у пошуку роботи». 
В процесі роботи розглянули що таке мотивація, яку роль вона відіграє під час пошуку роботи, а також попрактикувалися у цікавих техніках для визначення основних цілей в процесі пошуку роботи.

“Синдром рицаря”

1-Sindrom-spasatelya“Синдром рицаря”
Ви одержимі постійною потребою рятувати оточуючих людей або знаходите рішення їх проблем? «Синдром рятівника», який ще називають «синдромом білого лицаря», – має   людина, яка, на перший погляд, здається мотивованою лише поштовхом на допомогу. Насправді синдром рятівника – це нездорова звичка, яку люди часто використовують як привід відкласти рішення власних проблем.
Якщо люди задовольняють свої потреби в стилі «допоможи іншому», це перетворюється на звичку. Як тільки «рятівники» бачать, чують, відчувають, що хтось має складнощі — вони моментально виникають на горизонті, щоб вирішити проблему, дати пораду, підбадьорити. Не тому, що їх попросили, а тому що в них звучить непереборна тяга все полагодити і виправити.
Дисбаланс
Насправді потреба рятувати вказує на емоційний і психологічний дисбаланс, ноги якого передбачувано ростуть з виховання, освіти і нав’язаних цінностей.
Прагнення бути хорошим
«Вона або  він рятує всіх навколо, намагаючись бути “хорошою дівчинкою / хлопчиком”, щоб отримати схвалення з боку реального або внутрішнього батька і зміцнити самооцінку.
Оточення
Горезвісний дисбаланс має тенденцію переслідувати «рятівника» до зрілості, підтримуючи в ній чи ньому потребу оточити себе партнерами, друзями і колегами, про яких потрібно буде піклуватися. І ця ілюзорна стратегія передбачувано приречена на невдачу, тому що суть всього успішного базується на гармонії.
Прагнення домінувати
 Рятівнику як кисень, потрібні люди, щоб піклуватися, без них він втрачає сенс життя. Для нього важливо бути потрібним, контролювати життя «підопічного», домінувати у відносинах.  Коли «рятівники» дають поради, пояснюючи, що і кому варто робити, вони відчувають себе покровителями. Так проявляється владність і бажання командувати, керувати кимось. Як позбутися цього синдрому?
Слухайте
Майте на увазі, що люди часто просто хочуть “випустити пар”, а не врятуватись. Якщо ви навчитесь слухати більш активно, ви зможете зрозуміти, що не потрібно ніякого конкретного втручання, а лише плече, на якому можна поплакати і трохи розуміння. Коли партнер або друг описує проблему для вас, спробуйте зрозуміти її, а не негайно відповідати.
Зачекайте, перш ніж втручатися
Окрім того, що уважно слухаєте, боріться з необхідністю рятувати людину. Якщо друг переживає важкий час, спробуйте втішити його, а не допомагати. Наприклад, ви можете сказати: “Мені дуже шкода, що ти пережив все це”. Ви покажете йому, що можете зрозуміти його, не перевантажуючи себе  його проблемою.
Допомога по проханню
Запропонуйте допомогу, тільки якщо вас попросять. Утримуйтесь від втручання, лише якщо отримаєте чіткий запит про допомогу. Наприклад, якщо друг каже вам, що у нього був поганий день, просто слухайте його, не пропонуючи жодного рішення. Тільки якщо він запитає у вас “Що ви думаєте?” або “Що мені робити?”, тоді дійте.  
Відповідальність за інших
Перестаньте брати на себе відповідальність за інших. Коли ви вдягаєте роль рятівника, то ставите свого співрозмовника в положення безпорадної дитини. Насправді негаразди часто необхідні для особистого зростання та еволюції.
Ви не ідеальні
Прийміть той факт, що ви не ідеальні. Багато суб’єктів, які страждають від синдрому рятівника, схильні засуджувати помилки чи негативні звички інших.  Що правильно для когось, може бути неправильним для іншого.
Дбайте про себе
Навчіться дбати про себе. Найчастіше ті, хто страждає від синдрому рятівника, витрачають стільки часу та енергії на інших, що більше не мають його для себе. Отже, компенсуйте надмірну потребу запропонувати свою допомогу, зробивши щось приємне для себе.
Визнайте проблему
Визнайте свою дитячу травму чи проблеми та спробуйте примиритись із минулим.  Ті, хто страждає від синдрому рятівника або білого лицаря, роблять усе, щоб виправити негативне бачення про себе, яке виникло в ранньому дитинстві.
Зрозумійте,  не завжди опіка та допомога бувають корисними. Роздаючи непрохані поради можна порушити особисті кордони людини, змусити її відчути себе некомпетентною та безпорадною. У першу чергу працюйте над покращенням свого “Я”, тоді не доведеться нікого рятувати.
Замітку підготовив провідний психолог Коцюк Олександра