Реакцій на травматичні події може бути безліч. Не існує правильного чи неправильного способу відчути та висловити смуток та занепокоєння. Переживаючи драматичну подію, діти висловлюють свої почуття іншим чином ніж дорослі та відповідно до свого віку та стадії розвитку. Реакція на події Біль виражається через поведінку. Відповідно до віку, діти можуть не виражати своїх переживань словесно. Вони можуть стати дратівливими, мати проблеми з концентрацією, розігрувати моменти події, свідками якої вони були, малювати зображення, які нагадують почуте. Вони можуть боятися речей, які раніше їх не лякали, або демонструвати поведінку, характерну для попередніх стадій розвитку: вони повертаються до того, що робили в минулому, або грають у ігри, в які грали, коли були молодшими. Виникають труднощі із засинанням та/або прийняттям їжі. Ці реакції є нормальними, особливо коли є важливі зміни в повсякденному житті та в повсякденному розпорядку дитини. Емоції — це нормально.Поясніть дітям, що нормально бути переповненим почуттями, наляканим або переживати. Поясніть, що всі почуття є природніми. Не заперечуйте, що ви теж щось відчуваєте, поясніть, що це нормально, коли у дорослих теж виникають емоційні реакції після такої несподіваної події і що всі реакції є нормальними та керованими. Дискомфорт створюється при придушенні емоцій, а не тоді, коли вони виражаються. Таким чином діти матимуть зразок для наслідування та дізнаються, що вони можуть вам довіряти та розповідати про свої емоційні стани. Не кажіть таких речей, як: “Я знаю, як ти себе почуваєш”; “Могло бути гірше”; “Не думай про це”; “Завдяки цьому ти станеш сильнішим “. Ці вирази, які дорослі використовують, щоб заспокоїти один одного, можуть заважати проявляти емоції та болючі почуття, які виникли внаслідок катастрофічної події. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти. Кажіть правду Кажіть правду і дотримуйтеся фактів. Не робіть вигляд, що нічого не відбувається, і не намагайтеся мінімізувати це. Діти – чудові спостерігачі, і вони будуть більше хвилюватися, якщо помітять невідповідності. Використовуйте прості слова, відповідно до віку дітей, не перевантажуйте їх травматичними деталями і залишайте простір для запитань. Атмосфера безпеки Покажіть дітям, що вони зараз у безпеці та інші важливі дорослі в їхньому житті теж в безпеці. Завжди надавайте інформацію, щовідповідає реальності та фактам. Проявляйте відкритість та намагайтесь говорити впевненим голосом. Якщо діти мають спалахи гніву, вираження причин їхнього гніву словами може допомогти їм отримати більше контролю та навчитися його регулювати (“Ти злишся? Чи ти знаєш, що я також злюся?”) Якщо діти виявляють почуття провини, важливо запевнити їх у тому, що вони жодним чином не причетні до подій (“Це не ваша вина, якщо …”). Створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх); подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади; читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями; якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці; Мінімум медіа Обмежити вплив медіа. Люди під впливом загрози, мають потребу знайти значення того, що відбувається, і тому витрачають багато часу на перевірку новин на телебаченні, радіо та Інтернеті. Сфокусуйте увагу на найбільш заспокійливих деталях та виділіть час для дітей, щоб вони могли поставити запитання. Буденні справи Дотримуйтесь якомога більше звичного сімейного розпорядку. Це важливо, оскільки це заспокоює та надає впевненості. Не даруйте занадто багато подарунків і не організовуйте зайві заходи. Дотримання рутини – це найбільш природна та здорова річ, яку ви можете зробити. Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями. Частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги. Якщо ви не бачите жодних покращень у реакціях своїх дітей, варто звернутися за допомогою до кваліфікованих фахівців, які допоможуть вам найкращим чином боротися зі стресом у дітей.

Автор, провідний психолог Каритун Оксана

 Зигмунд Фрейд стверджував, що дітьми спочатку рухають інстинкти й егоїстичні спонукання. Поступово вони пристосовуються до умов навколишнього світу, засвоюючи цінності і правила батьків. Батьки відіграють важливу роль у розвитку самосвідомості дитини.Одне з найважливіших завдань, яке стоїть перед батьками, – зрозуміти психологію своїх дітей. Зрозуміло, для цього вам не обов’язково отримувати психологічну освіту. Однак ви повинні знати деякі прості речі про дитину: що їй подобається, а що – ні; що змушує її плакати, а що – сміятися; що мотивує її, а що змушує страждати. Розглянемо кілька порад, які допоможуть вам зрозуміти, як бачить світ дитина.

Що таке дитяча психологія?

Дитяча психологія – це один з найпопулярніших розділів психології розвитку. Він присвячений вивченню психічних процесів, які відбуваються з дитиною з народження до підліткового віку. Особливу увагу в дитячій психології приділено змінам, які відбуваються з дитячою психікою з раннього дитинства.Також дитяча психологія вивчає розвиток рухових, когнітивних, мовних навичок, емоційної, соціальної сфер тощо.

Чому важливо розуміти дитячу психологію?

Кожні батьки інтерпретують здібності та навички своєї дитини (або їх відсутність) по-своєму. Якщо ви не розумієте свою дитину, ви можете неправильно оцінювати її. У більшості випадків це не приносить дитині ніякої шкоди, але іноді наслідки можуть бути серйозними. Батьки відіграють ключову роль у розвитку дитини. І якщо ви недостатньо обізнані про те, як влаштована її психіка, ви можете допускати помилки в її вихованні.Вчені довели, що розвиток дітей залежить від часу, який батьки вкладають у це. Тому важливо не тільки проводити час з дитиною, а й отримувати нові знання в сфері дитячого розвитку. Це буде вагомим внеском в емоційний та інтелектуальний розвиток дитини.

Як краще розуміти дитячу психологію

Відомий психолог Жан Піаже стверджує: «Що стосується моралі або інтелекту, дитина не народжується хорошою або поганою. Вона сама господар своєї долі». Виховання дітей – це щось більше, ніж просто забезпечення їх комфорту. Виховувати дитину – значить дарувати їй емоції і забезпечувати її безпеку. Розглянемо кілька головних порад про те, як краще зрозуміти психологію вашої дитини.

1. Головний секрет – спостереження

Один з найпростіших і в той же час ефективних способів вивчення психології дитини – спостереження. Проявляйте інтерес до того, що ваші діти роблять і говорять. Спостерігайте за поведінкою і емоціями дитини, коли вона їсть, спить, грається тощо. Майте на увазі, що ваша дитина унікальна і має свої риси характеру навіть у дитинстві. Тому не варто порівнювати свою дитину з іншими дітьми, тому що це викликає у неї стрес і навіть змушує відчувати себе неповноцінною. Щоб зрозуміти психологію дитини, поставте собі кілька запитань:

• Що дитина любить робити найбільше?
• Як вона реагує, коли їй доводиться робити те, що їй не подобається (наприклад, їсти овочі, рано вставати або виконувати роботу по дому)?
• Наскільки вона товариська? Чи готова вона ділитися чимось з іншими дітьми або пробувати щось нове?
• Скільки часу їй потрібно, щоб освоїтися в новому середовищі? Чи легко вона пристосовується до змін?

Відповідаючи на ці питання, не оцінюйте свою дитину. Просто спостерігайте.

2. Проводьте якісний час з дитиною

Сьогодні батьки буквально розриваються між будинком і роботою, називаючи це багатозадачністю. При цьому виховання дитини опиняється в ряді багатьох інших справ. Якщо вам теж не вистачає часу на виховання дитини, пора щось змінювати. Якщо ви хочете розуміти свою дитину, перш за все ви повинні приділяти їй час.

• Часу, який ви проводите з дитиною за сніданком і вечерею, недостатньо. Присвячуйте час тому, щоб поговорити з дитиною і пограти з нею.
• Розмови з дитиною дозволяють вам дізнатися, що відбувається в її житті в школі і вдома, яку музику і фільми вона любить, що їй подобається, а що – ні.
• Якісний час не обов’язково означає розмову або спільні заняття. Іноді ви можете просто сидіти з дитиною і мовчати. Просто спостерігайте за дитиною – і ви почнете розуміти особливості її особистості.

3. Дітям потрібна ваша повна увага

Коли ви збираєтеся провести час зі своєю дитиною, не плануйте на цей час ніяких інших справ. Ваша дитина заслуговує вашої повної уваги. Якщо ви будете розмовляти з дитиною і одночасно готуєте їжу, ведете машину або займаєтеся чимось ще, швидше за все, ви втрачаєте найважливіше з того, що вона вам розповідає. Плануйте час, який ви присвятите тільки вашій дитині. Коли ви не відволікаєтеся ні на які сторонні справи, дитина відчуває себе в безпеці і готова відкриватися вам ще більше.

4. Звертайте увагу на оточення дитини

Дослідження довели, що поведінка дитини багато в чому визначається оточенням, у якому вона виховується. Тому батькам варто звернути увагу на те, з ким спілкується дитина. Дослідження також довели, що оточення дитини впливає на розвиток її мозку. Це, у свою чергу, впливає на розвиток мовних і когнітивних навичок. При цьому особливо важлива домашнє середовище.

Поведінка дитини багато в чому залежить від того, які люди її оточують і як вона взаємодіє з ними. Зверніть увагу на середовище, яке оточує дитину вдома і в школі. Наприклад, якщо дитина агресивна або має проблеми з соціалізацією, подумайте, хто або що на це вплинуло.

5. Зрозумійте, як функціонує мозок дитини

Батьки можуть добре знати фізіологічні особливості своєї дитини, але вони не знають, як працює її мозок. Мозок дитини розвивається з досвідом, якого вона набуває. Відповідно, вона вчиться реагувати певним чином у різних ситуаціях. Розуміння того, як функціонує мозок дитини, може допомогти вам дізнатися багато про поведінку дитини, про те, як вона приймає рішення, про її соціальні, логічні і когнітивні здібності. Негативний досвід може призвести до негативних емоційних реакцій дитини. Це може погано позначитися на її розвитку. Розуміння того, як працює мозок дитини, допоможе вам перетворити негативний досвід на нові можливості для розвитку. Відомий американський психолог Деніел Сіґел, автор книги «Зростаючий мозок» стверджує: «Розуміючи функції мозку, батьки можуть допомогти своїм дітям створити міцну основу для здорового соціального життя й емоційного благополуччя, навчити їх з легкістю долати важкі ситуації».

6. Дозвольте дитині розповідати історії

Розмовляти з дитиною важливо, але не менш важливо і слухати її, коли вона говорить. Ініціюйте розмову, а потім послухайте, що дитина намагається вам сказати. Іноді дітям буває складно висловити свої думки, тому звертайте увагу не тільки на їх слова, а й на невербальні сигнали:

• тон голосу: способи, якими дитина виділяє слово або фразу;
• вирази, які показують, що відчуває дитина в даний момент. Коли вона розповідає про щось, постарайтеся зрозуміти, які емоції вона при цьому відчуває: чи подобається їй те, про що вона розповідає, чи боїться вона, чи перебуває у стресовому стані;
• мова тіла: стежте за зоровим контактом, за позою дитини, положенням її рук;

Вам слід не тільки слухати дитину, а й давати їй зрозуміти, що ви її чуєте і сприймаєте її слова всерйоз. Відповідайте дитині, щоб вона розуміла, що ви її чуєте. Якщо вам щось незрозуміло, запитуйте. Але не говоріть надто багато і не ставте багато питань, тому що це може перевтомити дитини і змусити її замовкнути.

7. Діти висловлюють свої емоції по-різному

Існують різні способи, за допомогою яких діти висловлюють свої думки й емоції. Крім розмов, вони можуть використовувати для цього різні дії.

• Якщо ваша дитина любить малювати, писати або грати, заохочуйте ці заняття. Віддайте її в художню школу – так ви допоможете їй краще виражати себе. Ви можете пропонувати дитині теми для малюнків, але при цьому не потрібно обмежувати її фантазію.
• Запропонуйте дитині вести щоденник, у якому вона буде писати про свої заняття і враження за день. Чим більше дитина пише або малює, тим краще вона проявляє себе.
• Приділіть час, щоб проаналізувати малюнки дитини, щоб зрозуміти, як вона бачить навколишній світ. Не намагайтеся аналізувати кожну деталь – інакше ви ризикуєте зробити неправильні висновки про дитину або спроектувати на неї свої емоції.
• Дозвольте дитині самій пояснити, що вона намалювала або написала, і що вона відчуває з цього приводу.

8. Правильно ставте запитання

Якщо ви хочете, щоб дитина ділилась з вами своїми думками, ставте їй правильні запитання. Почніть розмову з відкритих питань, які мотивують дитину поділитися подробицями.

• Замість того щоб запитати: «Тобі подобається ця пісня?», запитайте: «Що ти думаєш про цю пісню?» На перше питання відповідь може бути «так» або «ні», тоді як відкрите питання дозволить їй розповісти більше.
• Замість того щоб запитати, з ким дитина гралася у дворі, запитайте, у які ігри вони грали. Дозвольте дитині в деталях пояснити суть гри і не перебивайте її.
• Ніколи не уникайте питань, які задає дитина. Якщо у вас немає відповіді на питання, поверніться до нього пізніше. Якщо ви ігноруєте питання дитини, вважаючи їх дурними, у майбутньому вона, ймовірно, не захоче ставити запитання.

9. Дізнавайтеся більше про розвиток дитини

Ви повинні розуміти, що відбувається з дитиною на різних етапах її розвитку, щоб переконатися, що цей процес проходить нормально. Читайте книги й інтернет-сайти, присвячені даній тематиці, розмовляйте з фахівцями, які можуть вам розповісти про розвиток дитячої психіки. Коли ви не знаєте, як розвивається дитина, вам може здаватися, що з дитиною щось не так. Не поспішайте робити песимістичні припущення.

10. Спостерігайте за іншими дітьми

Іноді спостереження за однолітками вашої дитини допомагає вам краще її зрозуміти. Ви бачите, як діти поводяться з оточуючими, і можете визначити сильні і слабкі сторони їх особистості. Це не означає, що вам потрібно порівнювати вашу дитину з кожним її другом або однокласником. Батьки часто визначають здібності своєї дитини, порівнюючи її з однолітками. Але в довгостроковій перспективі це може мати негативний вплив на дитину. Порівняння – це не завжди погано, але з ним варто не перестаратися.

11. Співпереживайте – поставте себе на місце дитини

Іноді, щоб стати ближче до дитини, ви повинні поставити себе на її місце, думати і іноді навіть вести себе, як вона. Емпатія – це важлива якість, яку батьки повинні розвинути, якщо хочуть краще розуміти свою дитину. Ви знаєте, що відчуває ваша дитина, коли вона розповідає вам про це. Але ви можете не розуміти її почуттів, якщо ви не можете співпереживати дитині. Розглянемо кілька простих способів розвинути свою емпатію.

• Прислухайтеся до почуттів дитини. Спробуйте зрозуміти, що вона переживає.
• Говоріть з дитиною її мовою, щоб вона могла зрозуміти вас. Запитайте себе: якби ви були дитиною, змогли б ви зрозуміти дорослу розмову, що повна складних слів і виразів?
• Коли ви не можете зрозуміти поведінку дитини, запитайте себе: як би ви повелися на її місці?

12. Розвивайте емоційний інтелект дитини

Довгий час до емоцій дитини не ставилися так само серйозно, як до емоцій дорослої людини. Почуття і емоції дитини сприймалися як належне, оскільки вважалося, що діти забувають їх, коли виростають.Ніколи не варто недооцінювати емоції дитини або її здатність керувати ними.Емоційний інтелект (EQ) – це здатність людини розпізнавати, висловлювати і контролювати свої емоції. У кожної дитини свій унікальний темперамент, який дається їй з народження. Одні діти відкриті й ініціативні, інші – сором’язливі і повільні.Ви повинні розуміти емоційний інтелект своєї дитини і зробити все можливе, щоб допомогти їй розвинути цю якість.

13. Не робіть поспішних висновків

Не думайте, що ви точно знаєте, чого хоче ваша дитина і як вона себе почуває в будь-який момент. Якщо дитина ні на що не скаржиться, ви можете припустити, що вона щаслива. Або ви можете вважати себе хорошими батьками тільки тому, що дитина добре поводиться на публіці і не вередує.Коли ви робите подібні припущення, ви перестаєте розуміти свою дитину. Через це ви можете робити неправильні вчинки по відношенню до неї. Коли ви не впевнені в тому, що відчуває дитина, просто запитайте у неї – і ви розвієте всі сумніви.

Розлади психіки у дітей

Діти формують певні моделі поведінки під впливом батьків, родичів і оточення. У більшості дітей є незначні проблеми з поведінкою – вони можуть бути впертими, грубими або неуважними. Якщо ці проблеми з часом не проходять, вони можуть перерости в розлади поведінки. Розглянемо найпоширеніші з них.

1. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). У дітей з СДУГ проявляються три основні симптоми: неуважність, імпульсивність і гіперактивність. Такі діти також можуть бути неспокійними, агресивними і надмірно збудливими.

2. Депресії і біполярні розлади. Діти з біполярним розладом, як правило, страждають від різких перепадів настрою: тривалі періоди гіперактивності, що супроводжуються нападами гніву і зухвалою поведінкою, змінюються періодами депресії, яка супроводжується фрустрацією і пригніченим настроєм.

3. Тривожний розлад. Діти, які ним страждають, схильні хвилюватися про все. Навіть найдрібніші проблеми можуть викликати у них безсоння.

4. Синдром Аспергера. Це легка форма аутизму. Симптоми даного розладу включають в себе відсутність соціальних навичок, неприйняття змін і звичного середовища, уникнення зорового контакту, відсутність емпатії і недостатній розвиток моторики.

5. Розлад навчання. Це психологічний розлад, який ускладнює процес навчання для дитини. Симптоми включають у себе погану концентрацію уваги, погану пам’ять, координацію, нездатність слідувати інструкціям і неорганізованість.

6. Розлад соціальної поведінки. Діти з даним розладом схильні залякувати однолітків, уникати соціального життя, псувати майно оточуючих, знущатися над тваринами, брехати або навіть красти речі.

7. Розлади харчової поведінки. Діти з такими розладами, як анорексія або булімія, як правило, мають неправильні звички харчування. Часто дані розлади виникають через нав’язливі думки з приводу зовнішності і ваги. Симптоми даного розладу включають в себе безсоння, відсутність мотивації, зниження успішності, депресію, забудькуватість тощо.Якщо ви підозрюєте один з перерахованих вище розладів у своєї дитини, негайно зверніться до лікаря. Сьогодні психологи дотримуються двох основних теорій: біологічної (полягає в тому, що розвиток дитини – це природний процес) і соціальної (розвиток дитини відбувається в результаті виховання і впливу зовнішнього середовища). Фахівці вивчають розвиток дітей в різних аспектах, зокрема:

• соціальному (відносини з батьками, братами і сестрами, друзями, учителями та іншими людьми, які впливають на розвиток дитини);
• культурному (традиції, загальноприйняті цінності і життєві принципи, які впливають на розвиток дитини);
• соціально-економічному (як соціальний статус дитини, спосіб життя і забезпеченість її сім’ї можуть впливати на її розвиток).

Не бійтеся труднощів

Розуміння дитячої психології може бути складним завданням. Якщо у вас кілька дітей, у кожного з них можуть бути свої особливості психіки.Не варто думати, що психіка всіх дітей влаштована однаково і що існує стиль виховання, що підходить усім. Вивчення психології вашої дитини може бути довгим і виснажливим процесом, але це дуже важливо для того, щоб сформувати у неї здорову психіку.

  Амбівалентність – це суперечливі почуття відносно будь-якого об’єкта або ситуації. Наприклад, підліток може побачити щось одночасно з позитивного і негативного боку. Або при виборі в будь-якій ситуації обидва варіанти можуть здаватися йому однаково привабливими. Амбівалентність завжди викликає у підлітків протиріччя і заплутаність.

Якщо описати амбівалентні почуття словами, це може звучати приблизно так: «У певному сенсі я не хочу того, що хочу. Я одночасно і схвалюю те, що відбувається, і не схвалюю».

Складність амбівалентних переживань

Амбівалентні переживання призводять до дуже складного способу мислення, тому що вони призводять до суперечливих оцінок, бажань і думок. Люди, які звикли до логіки мислення «або/або», погано справляються з амбівалентними почуттями. Наприклад, люди різних поколінь або політичних поглядів схильні до думки: «Ми маємо рацію, а вони – ні». Простіше перейти на один бік, ніж побачити обидва.В амбівалентності немає «золотої середини» або компромісного погляду. Потрібно багато зусиль, щоб розвинути здатність до амбівалентності мислення і бачення ситуації з протилежних точок зору.З іншого боку, амбівалентні переживання можуть призводити до безпорадності. Підліток може думати: «Я просто не можу прийняти рішення!» Наприклад, сумніваючись у своїх стосунках, підліток може згадувати, як вони починалися: «Коли ми ще вчилися в школі, наші стосунки були такими простими. Ми просто хотіли бути разом. Зараз ми все ще любимо один одного, але знаємо один одного краще. Ми знаємо всі радощі і труднощі наших стосунків. Такі суперечливі переживання заважають прийняти рішення про те, чи продовжувати наші стосунки чи ні». У цьому випадку нерішучість, викликана амбівалентністю, може руйнувати прихильність.

Амбівалентність у підлітків

Амбівалентні переживання можуть заважати розвитку підлітків. Наприклад, у віці 15-18 років, коли приходить час вступати до університету, підлітки можуть одночасно хотіти і не хотіти вчитися далі. Вони відчувають змішані почуття, буквально розриваючись між бажанням залишитися в зоні комфорту (продовжувати жити вдома) і розвиватися далі (вступити до університету, переїхати від батьків і почати більш незалежне життя).Батьки підлітка при цьому можуть проявляти нетерпіння і контролювати підлітка в тому, щоб він подавав документи в університет, готувався до вступних іспитів тощо. Вони можуть пропонувати йому свою допомогу або наполягати на власній точці зору. І це ще більше погіршує ситуацію. Підліток одночасно цінує їх допомогу і ображається на неї.У ранньому підлітковому віці (від 9 до 13 років) амбівалентність допомагає дітям повідомляти батькам про свої суперечливі почуття:

«Не потрібно більше мені нагадувати» / «Ти ніколи мені не нагадуєш, і тому я забуваю»;

«Ти завжди лізеш в мої справи» / «Ти ніколи не даєш мені порад»;

«Дай мені спокій!» / «Ти ніколи не зважаєш на мене»;

«Я можу зробити це сам» / «Ти ніколи не допомагаєш мені».

Після таких фраз батьки не розуміють: чого ж насправді хоче їх дитина? Яка з двох частин повідомлення правильна? Насправді в певний момент кожна з частин правильна. Дорослішання вимагає відмови від дитячих залежностей, і від цього у підлітка може виникнути відчуття втрати. Новий життєвий досвід викликає у нього змішані почуття і здається йому суперечливим. І він насправді такий.Зростаюча амбівалентність робить підлітковий вік ще складнішим. Підліток думає: «Чим старшим я стаю, тим більш суперечливим стає навколишній світ. Для того, щоб стати більш незалежним, я повинен брати на себе більше відповідальності. Щоб чогось досягти, я повинен змушувати себе. У дитинстві все було набагато простіше». І це дійсно так.

Амбівалентність в стосунках підлітка з батьками

У підлітка в стосунках з батьками виникає більше амбівалентних переживань, ніж у дитини молодшого віку. Прагнення підлітка до свободи дій і самовираження ускладнює взаємини з батьками. У цьому віці у підлітків конфлікти з батьками трапляються частіше, ніж раніше. Якщо раніше батьки були схильні ідеалізувати свою дитину («Ти чудовий!»), то тепер відносини з нею стають більш напруженими («З тобою складно знайти спільну мову»). Якщо підліток і батьки зможуть проявити більше терпіння до амбівалентних переживань один одного, це допоможе вирішити конфлікти. Пам’ятайте: це не означає, що підліток починає менше любити батьків або батьки – підлітка.Батьки можуть виявити цікавість до змін в почуттях підлітка. Вони можуть просто попросити: «Допоможи мені краще зрозуміти, як ти змінюєшся».Гірше, якщо батьки не виявляють терпіння до амбівалентних переживань підлітка. Вони критикують підлітка за те, що він змінюється: «Раніше ти був такою чудовою дитиною! Що з тобою трапилося?» Це може ще більше погіршити ситуацію.

Амбівалентність і розвиток підлітка

Амбівалентність є частиною розвитку підлітка. Однак вона може мати для нього негативні наслідки. Розглянемо деякі з них:

• амбівалентність може затьмарити ставлення підлітка до життя (наприклад, він може думати «Чим я старше, тим важче стає бути зрозумілим»);
• амбівалентність може викликати нерішучість («Я не знаю, який життєвий шлях мені обрати»);
• амбівалентність може вимагати від підлітка розумових зусиль («Мені потрібно зважити обидва боки»);
• амбівалентність може збивати дитини з пантелику («Я не можу це зрозуміти»);
• амбівалентність може призводити до зневіри підлітка («При будь-якому результаті будуть проблеми»);
• амбівалентність може заплутувати підлітка («Я постійно міняю точку зору і не можу вибрати»);
• амбівалентність може викликати нерішучість («Я повинен бути повністю впевнений»);
• амбівалентність може вселити в дитини відчуття недосконалості («Все в цьому світі – компроміс»);
• амбівалентність може бути занадто важкою для підлітка («Простих відповідей не існує»);
• амбівалентність може викликати занепокоєння («Я хвилююсь про погані наслідки»).

Чим старшим стає підліток, тим більше в його житті з’являється причин для амбівалентності. Почасти це відбувається через те, що життєвий досвід підлітка стає все більш складним і неоднозначним. Разом з вигодою приходять ризики, з досягненнями – втрати, з придбаннями – витрати, з упевненістю – невизначеність, з вибором – наслідки, з перевагами – недоліки. Амбівалентні переживання не повинні бентежити або зупиняти підлітка. Їх потрібно прийняти і використовувати на благо. Амбівалентність вчить підлітка враховувати складність життя у дорослих життєвих ситуаціях, у яких йому доводиться робити вибір.

  «Накопичувати в собі злість – все одно, що пити отруту і чекати смерті іншої людини». Цю цитату, яку приписують Будді, сьогодні використовують дуже часто. Прийнято вважати, що агресія – це токсична емоція, від якої потрібно позбавлятися.Навіть вчені радять уникати почуття злості. Дослідження показують, що злість може призводити до гіпертонії і низької чутливості до знеболюючих засобів. Люди з психічними розладами, пов’язаними з патологічним рівнем агресивності, більше схильні до злочинів і навіть суїциду.Сучасна культура сильно пов’язана з почуттям злості. В Інтернет-спільнотах часто радять відпускати почуття злості. Ймовірно, ви і самі зустрічали цитати типу: «Якщо хтось може вас роздратувати, це означає, що ви втратили внутрішню рівновагу», «Злість не вирішує ніяких проблем. Вона нічого не створює, але може багато зруйнувати» або навіть «Злість – ваш найбільший ворог. Тримайте її під контролем».Таке ставлення до почуття злості означає, що ми не тільки боїмося її, а й засуджуємо її прояви, вважаючи ознакою слабкості. Наші уявлення про почуття злості стають упередженнями: ми схильні вважати злими людей, які не пригнічують дане почуття. З іншого боку, ми вважаємо людей, які стримують почуття злості, вихованими, розумними і в певному сенсі зразковими людьми. Однак таке розуміння агресії є неправильним. Злість – це не модель поведінки, а емоція.

Злість – це емоція, а не модель поведінки

Злість – це нейрофізіологічна реакція організму на загрозу. Мозок (зокрема, мигдалеподібне тіло) посилає сигнал тілу, приводячи його в стан повної готовності. У кров викидаються гормони адреналін і кортизол, частішає пульс, м’язи приходять у тонус. Увага людини, що відчуває злість, сконцентрована і звужена. Обличчя людини приймає характерний вираз, який служить для оточуючих попереджувальним знаком.У психологічній літературі злість не асоціюється безпосередньо з агресивною поведінкою. Злість – не те ж саме, що агресивна поведінка, ненависть або насильство. Агресія – це модель поведінки людини, а злість – це почуття. Хоча почуття злості в окремих випадках і може призводити до агресивної поведінки, це відбувається не завжди. Людина може відчувати злість, наприклад, через те, що хтось вліз перед нею у черзі, але при цьому не робити ніяких дій. І навпаки: людина може завдавати комусь шкоди, не відчуваючи при цьому злості. Наприклад, люди, які вчиняють злочини на сексуальному ґрунті, можуть холоднокровно й обачливо вистежувати і переслідувати своїх жертв. Різниця між злістю і агресією істотна. Злість – це фізіологічна реакція організму, яка сформувалася в результаті еволюції і виникає неусвідомлено. Агресія – це модель поведінки, яка виникає з волі людини. Коли ми зрозуміємо це, ми зможемо поважати почуття злості, навіть якщо засуджуємо насильство й агресивну поведінку.

Злість – це важливе й корисне почуття

Наш мозок використовує почуття для того, щоб привертати нашу увагу, коли відбувається щось важливе або коли проблема потребує негайного вирішення. Страх попереджає нас про небезпеку, смуток мотивує нас шукати підтримку, радість змушує нас продовжувати робити те, що змушує нас відчувати себе добре.Те ж саме стосується і почуття злості. Воно повідомляє нам про те, що відбувається щось несправедливе або що ми повинні вжити заходів для того, щоб вижити.Людина може нападати на інших, обманювати, залякувати або принижувати, не відчуваючи при цьому злості. Але якщо жертва такої поведінки теж не відчуває злості, вона продовжує терпіти несправедливість стосовно себе.Тому відчувати злість – це нормально. Так наш мозок забезпечує нашу безпеку. Коли ми відчуваємо злість, ми повинні проаналізувати, що її спровокувало, оцінити реальні факти й вирішити, як краще діяти в цій ситуації. Однак, як би ми врешті-решт не вчинили, ми завжди маємо право відчувати злість.

Агресія, як і пригнічена злість – це нездорові реакції

Повернемося до досліджень, які показали, що прояви агресивності можуть викликати проблеми зі здоров’ям. Якщо проаналізувати деталі досліджень, зі шкодою почуття злості для організму все не так однозначно.Наприклад, у дослідженнях про взаємозв’язок злості і гіпертонії найчастіше йдеться про те, що гіпертонію і хвороби серця викликають агресивна поведінка і придушення почуття злості. Ми вже говорили, що злість – це емоція, а агресія і придушення емоцій – це поведінкові реакції. У дослідженнях показано, що саме поведінка може викликати серцево-судинні захворювання.З іншого боку, проживання і прояв почуття злості не призводить до захворювань. Почуття злості підвищує рівень кортизолу в організмі, але це може викликати проблеми зі здоров’ям тільки тоді, коли кортизол підвищений тривалий час.

Злість – це всього лиш вершина айсберга

Коли ми звинувачуємо почуття злості у своїх проблемах, то можемо упустити головне. Насправді злість часто пов’язана зі страхом. Злість часто є вторинною емоцією, яка виникає, коли людина не відчуває себе в безпеці. Тому, коли дослідники спостерігають почуття злості, яке стає для людини звичкою, вони також звертають увагу, чи не відчуває вона при цьому страх, смуток або занепокоєння. Коли вчені досліджують вплив злості та інших емоцій на організм, вони приходять до висновку, що найчастіше шкоду організму приносить не злість, а супутні емоції, такі як занепокоєння або смуток.

Злість – джерело мотивації

Ми звикли вважати злість негативною емоцією, але у неї, безумовно, є і позитивна сторона. Хоча злість часто викликає неприємні тілесні відчуття, разом з тим вона активує мозок і тіло. Коли ми сердимося, наше тіло отримує такі ж сигнали від мозку, як і від позитивних емоцій. Однією з тілесних реакцій на емоції є реакція мімічних м’язів. Наприклад, група м’язів Orbicularis oculi, розташована навколо очей, активується, коли ми посміхаємося. Якщо ці м’язи не рухаються, ми розпізнаємо фальшиву усмішку. Однак ця група м’язів також активується, коли ми сердимося.Однак це не означає, що злість приносить нам задоволення. Це означає, що злість, як і радість – емоції, пов’язані з контактом з іншою людиною, а не з відстороненням від неї. Злість мотивує нас взаємодіяти, а не відступати. Почуття злості змушує нас діяти до того, як з’явиться фізична реакція (прискорене серцебиття, напруга в м’язах, сконцентрована увага).

Використовуйте злість на благо

Отже, чи можемо ми сказати, що злість рівнозначна насильству? Ні. Насильство – це деструктивний прояв злості. Злість – це почуття, а насильство – лише один з багатьох способів її вираження.Чи можемо ми сказати, що почуття злості – це отрута, яка руйнує наш організм? Теж ні. Злість – це природна емоція, яка виникає у випадках загрози або несправедливості. Якщо правильно висловити почуття злості, воно не принесе шкоди організму.Як же можна використовувати почуття злості продуктивно? Психологи стверджують, що ми повинні звернути увагу на причини, з яких виникає злість, тому що це почуття ніби говорить нам, що щось потрібно змінити. Відчувати злість – це нормально. Коли ми знаходимо хороший спосіб висловити її – злість мотивує нас і фокусує нашу свідомість. І тоді ми можемо використовувати злість, щоб досягти позитивних змін.

  Самоушкодження (англ. self-harm) – це умисна спроба завдати собі будь-якої шкоди, яка чвсто не має на меті здійснення суїциду.Найбільш поширеним є спричинення собі фізичної шкоди. Зазвичай самоушкодження здійснюється шляхом нанесення собі порізів, обпікання шкіри, зловживання медикаментами або навіть за допомогою ударів головою об стіну.

• спроба придушити емоції й піти від негативних переживань;
• спроба викликати які-небудь емоції (іноді діти підліткового віку відчувають власну бездушність і прагнуть відчути себе живими).

• негативна обстановка в сім’ї, наприклад, постійні конфлікти між батьками;
• зайвий перфекціонізм підлітка;
• вплив однолітків, які можуть вважати селфхармінг проявом власної унікальності й несхожості на інших;
• сексуальне насильство;
• наявність невротичного розладу;
• формування залежності, при якій нанесення ушкоджень і заподіяння собі болю стає способом позбутися від гнітючих переживань.