Як заохотити дитину до читання

IMG_20200519_172845_955  Карантин схожий на відпустку чи довгі вихідні, тому варто розуміти, що для дорослих і дітей – це все-таки період розслаблення.
  Рано чи пізно всі батьки задаються питанням – як привчити дітям любов до книжок? Краще подумати про це якомога раніше, адже у родині, де книги люблять, і де дитина із самого малечку оточена мальовничою і захоплюючою літературою, проблем із цим зазвичай не виникає. Однак і в більш старшому віці дітей можна заохотити читати, якщо підійти до цього питання творчо. 
Спочатку зробіть 2 прості речі:
• Раз і назавжди зрозумійте, що змушуючи дитину до чогось, ви досягнете прямо протилежного ефекту. Тому читання ні в якому разі не має бути покаранням або відбуватися  «з-під палиці».
 • Запитайте себе – «Що потрібно особисто Вам, щоб ви захотіли щось робити (не пов’язане із заробітком грошей, звісно) Впевнена, що вами керує цікавість і насолода від самого процесу. Ось саме ці емоції і мають виникати у вашого малюка, коли він бере у руки книгу. 
Як же цього домогтися? 
1. Поки ваша дитина ще зовсім маленька, обов’язково читайте їй вголос та купуйте спеціальні інтерактивні дитячі книжки з цікавими поліграфічними ходами, що сповнені різноманітними елементами – клапанами, вставками, аплікаціями, тощо. Це можуть бути м’які книжки-іграшки, книжки для купання, книжки з об’ємними ілюстраціями, книжки-панорами, так звані «pop-up books» і віммельбухи, на сторінках яких зображена величезна кількість деталей, предметів і дій, які можна безкінечно розглядати.  
2. Коли дитина навчиться читати, заведіть якийсь забавний ритуал: «коротка казка на ніч», «обідня книжка» чи «вечірній книжковий клуб». Читайте з дитиною вголос, по ролях, по черзі, робіть паузи для обговорення дій головних героїв, їхніх емоцій та розглядання ілюстрацій. Також можете скористатись психологічним принципом «незакінченої дії»: читаючи вголос, зупиніться на найцікавішому моменті («ой, вибач, мені потрібно щось терміново зробити – ми зупинились ось тут!») і залиште дитину один на один із книгою. Через деякий час запитайте: «Ти раптом не читав, що там було далі? Так цікаво, чим же все закінчилось!» 
3. Для тренування навичок читання можна застосовувати цікаві вправи – готувати диитні малеьнкі розопвіді і міянти місяцми бувки у солвах. Наприклад: Маша живе недалеко від КОЛИШ. Одного разу вона поверталася ДООДМУ і… Такі «коряві» розповіді дуже подобаються дітям, особливо, якщо ви даєте можливість придумувати такі речення і для вас. 
4. Складайте разом казки, наприклад на основі малюнка вашої дитини. Можете навіть пограти у видавництво: ваш малюк може бути автором тексту, ілюстратором, головним редактором або верстальником (особливо це сподобається любителям комп’ютерів). 
5. Для того, щоб стимулювати самостійне читання у більш старших дітей, важливо свідомо підійти до вибору літератури. Книги не мають бути складними і нудними. Почати можна із енциклопедій, атласів, дитячих журналів, коміксів. Також можете запитати у друзів вашої дитини, що вони зараз читають і підібрати щось подібне. Пам’ятайте, не так важливо, Що саме читає дитина, головне – це підігрівати інтерес до читання як такого!
  Частіше читайте при дитині, ходіть разом у магазини книжок, слідкуйте за книжковими новинками та зробіть героїв улюблених книжок частою темою ваших розмов, – і оком не встигнете змигнути, як книжки назавжди займуть важливе місце у серці вашого малюка. 

Панічна атака

3c27b8c75aec3a346f2d7012fee6a555  У проміжках між нападами, постійний страх, що це все знову повториться. Я боюся бувати в місцях, де у мене стався напад. Якщо мені не допоможуть, скоро не залишиться такого місця, де б я міг відчувати себе в безпеці від паніки» – так описує свій стан людина, що має тривожний розлад. Це типовий хід думок для людей, що страждають від нападів «панічних атак».
  Панічна атака — незрозумілий, нестерпний для людини приступ тяжкої тривоги, яка супроводжується страхом, у поєднанні з різноманітними вегетативними (соматичними) проявами. Такими як – раптове підвищення серцебиття, задухи, болі в грудях, запаморочення, сильної слабкості, відчуття нереальності того, що відбувається. При цьому, майже завжди з’являється страх раптової смерті, втрати контролю над собою або страх збожеволіти.
  Панічний напад розвивається швидко, його симптоми досягають максимальної інтенсивності зазвичай протягом 5-10 хвилин і потім також швидко зникають. Таким чином, панічний напад виникає і проходить сам по собі, не представляючи реальної фізичної загрози для життя.
  Але для людини, що страждає від нападів панічних атак, цей невеликий проміжок часу – здається вічністю. Крім того, крім фізичних симптомів, тривогу підсилюють болісні думки, на зразок: «я помираю», «в мене їде дах», «у мене інсульт», «зараз знепритомнію» та ін. Коли людина відчуває страх, вона боїться чогось конкретного, а, переживаючи відчуття тривоги, людина не знає, що саме є джерелом цього відчуття. Подолати її не так просто. Щоб подолати тривогу по-справжньому, а не тимчасово зменшити рівень тривоги – необхідно знайти, а потім усунути причини і це потребує, в основному, психотерапії. Тому стан тривоги важчий, ніж стан страху.
  Рекомендації щодо зменшення рівня тривоги:
– проста вправа на подолання сильної тривоги – це дихати. Наприклад, глибоко вдихнути і на чотири такти затримати подих, всю свою увагу зосередити на процесі дихання, потім повільно видихнути і так з хвилину;
– техніка “заземлення”, коли ви зручно сідаєте і міцно ставите ноги на підлогу, відчуваєте, що ноги надійно стоять, далі відчуваєте вагу тіла і те, що воно надійно розміщене і в безпеці;
– добре працює поєднання «заземлення» з дихальною вправою.
  В психологічному відношенні панічний розлад залишається одним з найбільш обтяжливих хворобливих станів. Незважаючи на те, що вегетативні прояви не є небезпечними для життя і здоров’я, подальше повторення нападів веде до зростання рівня тривожності, погіршуючи якість життя людини, зменшуючи її здатність до соціальної адаптації.
  Кожен з нас час від часу тривожиться. І це нормально. Тоді, коли тривога проявляє себе повторюваними нападами паніки, а основними механізмами копінгу для подолання тривоги стають уникнення та втеча – це може слугувати причиною для звернення за допомогою до фахівців. Першим кроком на шляху подолання панічного розладу є усвідомлення необхідності звернення за фаховою допомогою.
  Зверніть увагу, що панічні атаки – це проблема, яка піддається коригуванню і чим раніше почати з нею працювати, тим менші наслідки вона може мати.

ЯК НАВЧИТИСЯ НЕ ЗНЕЦІНЮВАТИ СЕБЕ ТА ОТОЧУЮЧИХ

IMG_20200519_171657_654  Знецінення так би мовити вшиті в наше повсякдення – навіть на «дякую» ми не задумуючись відповідаємо «немає за що». Але якщо ми замислимось, то зрозуміємо, що зробили щось корисне чи добре, а іноді це означає і «складне», то чому ми говоримо, що нам це нічого не коштувало?  Як навчитися не знецінювати себе та оточуючих.
  Знецінення – це захисний механізм, який працює за принципом приниження значущості почуттів, цінностей і успіхів інших людей або своїх власних. Знецінення, отримане в контакті з близькою людиною, – дуже неприємна річ, здатна зіпсувати стосунки і впливати на сприйняття людиною себе і свого життя. 
Знецінення – страх, неприйняття свого «я» 
  Давайте з“ясуємо, що стоїть за знеціненням? Відсутність контакту зі своїм “Я”: зі своїми здібностями, бажаннями, цінностями, потребами. Крім того страх зрозуміти свою недосконалістю, дізнатися про свої помилки.
Небезпека знецінення 
  Коли потрапляєш в «поле знецінення» – зникає бажання діяти, творити, реалізовувати себе, свої здібності, таланти. Тим більше, якщо це поле поширюється на професію, творчість, мистецтво, сфери діяльності людини.
Знецінення — це маніпуляція 
  Знецінення у стосунках  — це маніпуляція. Знецінювач навіює вам, що ви непридатні для самостійного життя. І навряд чи це усвідомлена маніпуляція. Найшвидше, партнер-знецінювач робить це для того, щоб ви від нього нікуди не поділися і все більше залежали від нього і його думки. «Зменшуючи» вас шляхом знецінення, він підвищує в ваших очах свою значущість і виростає у власному статусі на вашому незначному тлі. 
Цінуйте свій успіх 
  Коли знецінюють ваші досягнення скажіть – «Для мене це успіх і я пишаюся цим”. Поясніть співрозмовнику, що ніякого «об’єктивного» успіху для всіх не існує, ви пишаєтеся своїми досягненнями і не дозволите принижувати їхню соціальну значущість. На жаль, подіє ця фраза не на всіх. Але відсутність змін повинна послужити сигналом: у цієї людини, на жаль, підтримки і схвалення шукати не варто.
Складними почуттями варто ділитися 
  Фраза – “Буває і гірше” – класика знецінювання.
На справді ж причина в тому, що не кожна людина може бути в контакті з чужим болем, розчаруванням, образою. Такі вислови дозволяють вашому співрозмовнику дистанціюватися. Проте, складними почуттями важливо і необхідно ділитися. Тому скажіть: “Для мене це дійсно важливо, я дуже засмучен(ий)/(а). Таким чином Ви прямо  вказуєте співрозмовникові, що відмовляєтеся вважати свої переживання малоцінними. 
Турбуйтеся про почуття інших
  Турбота про почуття іншої людини – це турбота і про себе. Знецінюючи інших, ми знецінюємо і себе. Ми так влаштовані, коли ми говоримо про іншу людину, наше несвідоме сприймає це на свій рахунок. Часто знецінення відбувається в силу звички, стереотипу поведінки, страху проявити емоції або через бажання самоствердитися. 
Аналізуйте свою поведінку
  Кожен раз, коли хочеться знецінити чиїсь знання чи вміння, досягнення чи працю, варто замислитися: що мене злить? чому я хочу це сказати? може, я злюся через те, що не зміг щось зробити, а він зміг? що хтось зважився на якийсь вчинок, а я ні? Знецінення – спроба захиститися від болю і проблем. Тому, щоб «прибрати» цей механізм захисту, треба сформувати інший.
Дозволяйте недосконалість 
  Для цього дозвольте собі бути недосконалим. Адже тільки ідеалізуючи себе і світ навколо, ми не можемо прийняти помилки і слабкості. Абсолютні величини (добрий – поганий, слабкий – сильний) – це ілюзія, яка є приводом до розчарування. Ми живі і тому в нас є все, і кожен помиляється, при цьому конкретна ситуація не говорить про особистість в цілому. Зупиніться. Усвідомте, що ви робите. Навіщо знецінюєте? Свідомо поверніть цінність собі. Опишіть свої позитивні якості, досягнення в різних сферах свого життя.
Відчувайте 
  Дозвольте собі відчувати. Перестаньте ділити почуття на хороші і погані. Кожен з нас, в різних ситуаціях, проживає різні почуття. І якщо зараз вам сумно, боляче, від ситуації, що склалася дозвольте собі в цьому бути. Не потрібно штучно бадьоритися. Блокування переживань тільки посилить ваш стан.
Не перетягуйте ковдру на себе 
  Одна з ознак знецінюється висловлювання – це перетягування ковдри на себе, на свої почуття, на те, як вчинили б ви. «Ні, тобі не боляче, ти прикидаєшся», «Ні, не так уже й сильно ти і втомилася». Непрохані оцінки («Теж мені досягнення») або непрохані поради («Ти б краще зробила ось це»), які говорять про те, що ми не чуємо іншої людини, зменшуємо те, що для неї важливо. Але найгірше те, що знецінення заподіює реальну шкоду. У відносинах між людьми воно може мати накопичувальний ефект і діяти руйнівно. Це не те, що легко забувається, легко прощається, це не «образа на порожньому місці». Воно впливає на мотивацію і довіру. Це є однієї з форм емоційного насилля. 
 «Не знецінювати» – це не означає постійно приймати, підтримувати і хвалити. Це означає усвідомлювати всю важливість будь-якого явища для іншої людини, а вже потім не погоджуватися з тим, що з себе представляє це явище. Замість: «Якою нісенітницею ти займаєшся!» Можна сказати: «Не могла б ти розповісти, чим ти займаєшся і чому для тебе це так важливо? Я не розумію”. Так, це більш складні фрази, на які, можливо, піде трохи більше часу, ніж на звичні знецінювання. Але: як часто ми відтворюємо на адресу інших людей ті формулювання, які ображають нас самих! І наскільки краще спілкуватися, не самостверджуючись за чужий рахунок. Не допускаючи знецінення на адресу інших людей, ви не дозволятимите  це і щодо себе самої.

ЯК ПОСТУПОВО ВИХОДИТИ ІЗ КАРАНТИНУ ТА ЗВИКНУТИСЯ З НОВИМИ РЕАЛІЯМИ

Популярні

IMG_20200519_171117_732  Карантин продовжили Але вихід з нього все одно не буде миттєвим. Частина людей навчилася жити в такій реальності й повернення на вулицю для них – це як знову сісти на велосипед після зими – ніби й цікаво, але незвично. Інша частина так і не змогла пристосуватися до нової реальності й все ще відчуває тривогу, страх та нав’язливі думки.
  За період карантину багато людей прийняли ситуацію і адаптувалися до неї. Вимушена ізоляція створила умови максимального обмеження соціальних контактів, сформувала певний мікроклімат в родинах.
  Дезорієнтація
  «На етапі виходу з карантину ми можемо зустрітися з певною дезорієнтацією. Це виглядає приблизно так: “Соціум, з якого ми йшли на карантин, вже змінився, я сам змінився. Але я не знаю, яким став соціум. Я зустрічаюся зі знайомими мені людьми, але можу не розуміти, що з ними відбулося за цей час, як вони справляються з ситуацією, можливо в когось з’явилися нові чутливі потреби, а хтось втратив близьких”. І людям доведеться “знайомитися” одне з одним заново. Важливо уточнювати в інших людей, чи їм комфортно, у чому їхні потреби».
  Всі відчувають по різному
  Часто ми вважаємо, що інші відчувають такі ж самі емоції та думки. Проте для прогресивної комунікації та взаємодії краще вести чіткі та відкриті діалоги — уникайте «читання думок» в інших людей.
  Дбайте про себе
  Дуже важливо відслідковувати свої почуття та стани і дбати про себе. Це стосується як фізичного самопочуття, так і психічного. Більшість з нас раніше не переживала такої ситуації, як карантин та соціальна ізоляція. Тому нормально, що ми будемо відчувати різні емоції.
  По закінченню карантинних заходів у соціумі можна буде виділити три умовні групи:
«Батько, що контролює» — люди, які максимально уникатимуть будь-яких соціальних контактів. Головна мотивація цієї групи: «Соціум небезпечний, я мушу сам подбати про свою безпеку, мушу самостійно проконтролювати». Це — позиція «Батько, що контролює».
  «Відповідальний дорослий» – свідомі споживачі продуктів, інформації, сподівань. Ці люди будуть зберігати максимальну критичність згідно з викликами реальності та наявними ресурсами і будуть реагувати в соціумі відповідно до ситуацій. Вони не будуватимуть ілюзій і не покладатимуться на «а може пронесе». Це — позиція «відповідальний Дорослий».
  Підліток, що протестує Це — так звані бунтарі, які, позбувшись зовнішнього контролю та ігноруючи ймовірні ризики, будуть вгамовувати свій голод у спілкуванні. Головна мотивація такої поведінки: «Я не несу відповідальності за своє здоров’я та здоров’я людей, які мене оточують». Це —позиція «Підліток, що протестує».
Критичне мислення
  Важливо зберігати максимальний рівень критичного мислення і намагатися перебувати в позиції «відповідального Дорослого». Правила особистої гігієни та безпеки — наразі це фактично єдина відома зброя, яка захищає нас від вірусу. В умовах пандемії відчуття безпеки піддається трансформації і набуває нових форм. Якщо весь світ опинився в таких умовах, це не означає втрату відчуття безпеки людством назавжди. Це означає, що звичні для нас маркери безпеки більше не працюють. Тому варто шукати і створювати нові стратегії задля відновлення відчуття безпеки.
Поступовість 
  Однією з найважливіших обставин, що супроводжуватиме процес виходу з карантину, буде поступовість. Вона є важливою, зокрема, і для психологічної адаптації до нових умов життя. Виклики стосуватимуться перелаштування ритму життя, режиму дня, побутових звичок, зовнішнього вигляду, а також ролей в родині, які вже сформувалися в період карантину, та адаптації до нових правил поведінки в соціумі. Оскільки ми поступово змінювали швидкий життєвий ритм на повільний, так само поступово нам потрібно й повертатися до звичного життя. 
  Важливо ставити перед собою реалістичні цілі й прислухатися до емоційного стану. Необхідно підбити підсумок цього життєвого періоду, зробити висновки, позитивні надбання впровадити в наступний життєвий період. Поруч з численними втратами, які приніс карантин, кожен з нас має певні здобутки, новий досвід, який так важливо не втратити в новому етапі нашого життя.

Забезпечення прав дітей в умовах карантину

20200513_123736 1  На виконання листів Уповноважено Президента України з прав дітей, Міністерства соціальної політики України, Хмельницької обласної адміністрації щодо посилання контролю забезпечення захисту прав дітей та соціальної підтримки сімей з дітьми в умовах карантину, протягом 11-15 травня 2020 року Деражнянським районним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснено виїзди у Волоськівську, Пилипівську і Шиїнецьку сільські ради.

  Фахівцями центру спільно спеціалістами служби у справах дітей та представниками органів місцевого самоврядування відвідано 9 сімей, в яких виховується 18 дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, в тому числі, 2 сім’ї, діти з яких повернулися на період карантину із закладів  інституційного догляду та виховання.

  Перевірено стан задоволення потреб дітей в умовах карантину. Батькам надано консультації щодо підвищення виховного потенціалу, особливостей фізичного та емоційного розвитку дітей різного віку та їх потреби. Проведено бесіди щодо попередження неналежного виконання батьківських обов’язків, конфліктів у сім’ї та домашнього насильства. Роз’яснено шляхи передачі коронавірусної інфекції, способи профілактики, обмеження, пов’язані із карантином, і відповідальність за їх порушення.

  В рамках оперативного реагування на повідомлення про вчинення домашнього насильства, проведено надано консультації членам 4 сімей, в яких виховується 4 дітей, що проживають у смт  Лозове та м. Деражня. Надано консультативну допомогу особам, які постраждали від домашнього насильства. Наголошено про вплив насильства на формування особистості дітей, їх емоційний і фізичний розвиток. Роз’яснено норми діючого законодавства щодо покарання осіб, які вчиняють насильство, та підтримки його жертв.

  Фактів порушень прав дітей чи загрози їх життю та здоров’ю не виявлено. За результатами відвідування сімей, які перебувають у складних життєвих обставних, спільно із органами місцевого самоврядування обговорено шляхи контролю забезпечення прав дітей в умовах карантину та підтримки таких сімей.

20200513_130107 20200513_134029 20200513_134034 20200513_134901 20200513_103417 20200513_103606 20200513_103754 20200513_111014 20200513_111601 20200513_123736 20200513_123812 20200513_125514 20200513_125827

УВАГА! ДІТИ!

Популярні

sd  У зв’язку із карантинними заходами на території України в умовах епідемії COVID-19 за даними Мінсоцполітики України із закладів інституційного догляду (шкіл-інтернатів, дитячих будинків) додому повернуто близько 42 тисяч дітей. Це діти з малозабезпечених, неблагополучних сімей, діти з вадами розвитку. Однак перевірки наявності сприятливих умов у власних родинах, куди повернуто дітей, належним чином не було проведено та не узгоджено із закладами освіти й соціальними службами.

  За інформацією Департаменту освіти і науки обласної державної адміністрації  із закладів інституційного догляду в сім’ї повернуто 967 дітей, з них 48 дітей у інші області України: Київську, Тернопільську, Вінницьку, Рівенську, Закарпатську, Львівську, Житомирську, Черкаську, Чернівецьку, Дніпропетровську. Крім того за повідомленнями Київського та Житомирського обласних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді 14 дітей повернуті в сім’ї на Хмельниччину. Це стало серйозним викликом як для батьків та дітей, так і для органів місцевого самоврядування та соціальних служб.


В такій ситуації зростає ризик незабезпечення першочергових потреб дітей  (харчування, безпека, предмети гігієни, належний догляд, медична допомога, дистанційне навчання) в першу чергу у сім’ях, які опинились у складних життєвих обставинах. Для батьків – це втрата стабільного заробітку, психологічне навантаження по догляду та вихованню, відповідальне батьківство. Режим, до якого діти звикли у закладах порушений, прогулянки з друзями – заборонені, відвідування гуртків і секцій – неможливе, навчання – віддалене, нагляд та контроль з боку батьків – 24 години на добу. Такі умови можуть спровокувати у дітей появу занепокоєння, тривогу, страх і дратівливість, емоційне і фізичне виснаження.

  З іншої сторони, карантинні заходи для батьків дають можливість насолодитись щастям батьківства і материнства, дізнатись про потреби та бажання дітей, збагатити і урізноманітнити сімейні цінності, традиції. Для дітей – перебувати в стінах рідного дому, насититись увагою своїх батьків розповісти їм про свої проблеми та негаразди, поділитись своїми досягненнями, відчути себе частиною своєї родини.

  У цій  ситуації на допомогу сім’ям прийшла місцева влада та соціальні служби. За дорученням заступниці голови облдержадміністрації Оксани Ситницької органам виконавчої влади та місцевого самоврядування рекомендовано створити комісії з моніторингу забезпечення прав дітей, до складу яких залучити представників служб у справах дітей, центрів соціальних служб/фахівців із соціальної роботи, медичних працівників, представників Національної поліції. Можливість роботи комісій підкріплено вказівкою забезпечення транспортом та засобами індивідуального захисту.

  На місцях розпочато активну роботу щодо інспектування умов проживання та виховання дітей, надання всебічної допомоги сім’ям. Так, станом на 18 травня поточного року із 967 учнів/вихованців  комісійно перевірено умови проживання та виховання  534 дітей, що становить 55% від загальної кількості. Згідно наданої інформації, у повному обсязі із завданням впорались Городоцький, Старокостянтинівський Хмельницький, Шепетівський райони, Берездівська, Війтовецька, Вовковинецька, Ганнопільська, Гвардійська, Крупецька, Летичівська,  Меджибізька, Нетішинська, Полонська, Сатанівська, Старосинявська та Чемеровецька об’єднані територіальні громади. За результатами проведеної роботи 7 дітей вилучено із сімей та влаштовано у заклади соціального захисту дітей у зв’язку з неналежним виконанням батьками своїх обов’язків.

O9odh  Робота у даному напрямку буде продовжуватися, тому всіх небайдужих запрошуємо до співпраці, а батькам пропонуємо деякі поради:

  1. Спілкуйтеся з дітьми про те, що їх непокоїть. Для дітей  важливо, щоб Ви були поруч і вони змогли довірити Вам свій внутрішній світ. Поясніть, чому важливий карантин та заходи, які він включає.
  2. Будьте прикладом для дітей. Допомагайте дітям планувати свій день, вибудовувати певний ритм і режим, включаючи усі важливі складові:  навчання, фізична активність, хобі, вільний час, домашні  обов’язки.
  3. Разом проводьте вільний час. Розповідайте дітям казки та історії, разом читайте, дивіться і обговорюйте мультфільми та фільми. Залучайте до занять спортом та розваг.
  4. Пам’ятайте про дисципліну. Діти мають розуміти, що є певні правила, які забезпечують безпеку і нашу відповідальність один за одного, а також наслідки за їх дотримання чи порушення.
  5. Турбуйтеся про дітей та привчайте їх до турботи про інших. Діти мають бути не лише одержувачами турботи, але вчитись турбуватися про інших у відповідь.
  6. Власний простір. Виділіть для всіх членів сім’ї особистий простір і час, коли кожен може побути наодинці. Для маленьких дітей – це тиха година, а для дорослих – можливість відпочити або зайнятись своїми справами.
  7. Будьте ресурсними. Плануйте свій день так, щоб знаходити час для відновлення своєї енергії  (хоббі, сон, здорове харчування).

Проведено дистанційне консультування засуджених осіб

IMG-b73b4e4aa85010f7a3221f383a343a11-V (1)  У зв’язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації та продовженням карантинних обмежень на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID – 19, 18 травня 2020 року працівниками Красилівського районного сектору філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області спільно із працівниками Красилівського районного центру соціальних служб для сім′ї, дітей та молоді організовано та проведено дистанційне консультування в Skype – режимі із особами, які засуджені та звільнені від відбування призначеного покарання з випробуванням, які перебувають на обліку в Красилівському районному секторі філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області.

  Провідним фахівцем із соціальної роботи Красилівського районного центру соціальних служб для сім′ї, дітей та молоді Ларисою Вістяк, під час відеозв′язку, із засудженими було проаналізовано способи запобігання правопорушень, з’ясовано межу між власними правами та правами людей, відпрацьовано навички здійснення власного вибору, аналізу його наслідків та прогнозування життєвих ситуацій. Молоді особи отримали соціально-психологічне консультування щодо шляхів вирішення  проблемних питань конструктивним шляхом, без проявів агресії та насильства.

Складності та радості періоду «Чому?»

IMG_20200515_114506_108  У віці біля 4-5 років і починається славнозвісний період «Чому?», коли дитина пізнає світ за межами власного кола сприйняття. Якщо до цього періоду малюк здебільшого цікавився речами, які оточують його та безпосередньо впливають на його життя, то з 4 років (але інколи пізніше — в залежності від характеру дитини) дитя починає цікавитись і самою природою існування тих чи інших обʼєктів. За відповідями на свої питання дитина йде, звісно, до батьків.
  Зазвичай батькам тільки на радість різке зростання інтересу (хоча насправді цікавість притаманна дітям завжди, просто вони по-різному її виявляють у тому чи іншому віці) дитини до навколишнього світу. Але з часом постійний потік питань починає заважати. Є два рішення цієї проблеми:
• Навіть на найпростіші питання давати розгорнуті та образні відповіді. Якщо відповідаючи на питання про те, як працює автомобіль, розповісти дитині казкову історію про гномів, які заводять двигун, та чарівних білок, які крутять колеса і не втомлюються, це настільки сподобається дитині, що на певний час стане для неї темою для ігор та фантазій. 
• Задавати питання у відповідь. Звісно, тільки після того, як тато чи мама самі дадуть відповідь на питання дитини — коротко і стисло. Наприклад, якщо маля запитає про те, з чого зроблені вафлі, то після короткої відповіді мама може запитати дитину, з чого, наприклад, зроблена райдуга. Обмін питаннями є для дитини приводом розказати батькам власні фантазії, а також це стимулює творчі здібності малюка, який дуже хоче і сам чогось навчити тих, кого він вважає знавцями майже всього на світі.
  Єдине чого не можна робити під час періоду «Чому?» це ігнорувати питання дитини. Не звертаючи увагу на його слова, батьки відгороджуються від дитини, а це може викликати небажані наслідки. 
  Важливо памʼятати, що діти у цьому періоді особливо люблять казки та історії. Вони сприймають світ дуже образно і «вмикають» фантазію навіть для опису буденних справ. Наскільки всерйоз дитина вірить, що у шафі на неї чатує страховисько? Чи, може, дитина просто хоче пограти з татом чи мамою у гру і вполювати монстра або ж просто хоче, аби її забрали з кімнати до батьківської спальні? Це залежить тільки від конкретного випадку, але в будь-якому разі спочатку до дитячих слів треба ставитись максимально серйозно, розуміючи, що сам малюк вірить у сказане ним. А відтак він чекає від батьків розуміння.

Соціальний проект “Психолог…Ти хто?” вийшов в он-лайн режим

Популярні

IMG_20200515_113303_247  Психолог Центру спілкується з учнями в режимі он-лайн конференцій, на тему “Професії психолога. Яка мета роботи психолога, в яких ситуаціях він може допомогти”. Проводить з учнями цікаві методики.

Починаючи з 1983 року, щорічно у кожну третю неділю травня, за ініціативою Всесвітньої організації охорони здоров’я у всьому світі відмічається День пам’яті померлих від СНІДу

Популярні

  У 2020 році цей день припадає на 17 травня. Мета цього дня додатково звернути увагу світової спільноти до проблем людей, які померли від СНІДу, нагадати усім людям, що захворіти на СНІД можуть не лише ті, які знаходяться в зоні ризику (ін’єкційні наркомани та особи, що ведуть нерозбірливе статеве життя), але й звичайні люди різних національностей та соціального статусу.

  Основні факти, які потрібно знати про ВІЛ-інфекцію/ СНІД.

  1. Хвороба, спричинена вірусом імунодефіциту людини-ВІЛ, призводить до смертельної хвороби-синдрому набутого імунодефіциту людини (СНІД). ВІЛ та СНІД – невиліковні.
  2. Людина, уражена вірусом, може виглядати здоровою і почувати себе добре довгі роки, навіть, якщо є носієм вірусу.
  3. Вірус може передаватися через кров, сперму, овуляційні та вагінальні виділення, грудне молоко.
  4. Найчастіше ВІЛ-інфекція передається статевим шляхом. Ризик інфікування при статевих контактах зменшується, якщо партнери використовують презерватив.
  5. Також ВІЛ-інфекція може передаватися через нестерильні інструменти при пірсингу, татуажі та інших маніпуляціях, в яких є контакт з кров’ю.
  6. ВІЛ-інфекція не передається через обійми, рукостискання, кашель, користування туалетом, басейном, постільну білизну, кухонний посуд, укуси комах тощо.
  7. Тест на ВІЛ здійснюється системою охорони здоров’я і, в першу чергу, центрами профілактики СНІДу. Тест є конфіденційним і має супроводжуватися до та після тестовим консультуванням.

  Обстеження на ВІЛ-інфекцію – це завжди стрес. Якщо виникла небезпечна ситуація і є підозра на можливе зараження – негайно звертайтеся в будь-який лікувально-профілактичний заклад за місцем проживання або центр профілактики СНІДу, адже раннє виявлення інфекції сприятиме своєчасно розпочатому лікуванню і збереженню здоров’я на довгі роки.

  Адреса Хмельницького обласного ценру профілактики та боротьби зі СНІДом: м. Хмельницький, вул. Сковороди, 17/3, тел. (0382) 22 21 23.

затверджений до друкузатверджений