Як допомогти дитині під час війни адаптуватися до навчання в новій школі

IMG_20200924_091901_148Як допомогти дитині адаптуватися до навчання в нових умовах, попри часті повітряні тривоги й періодичні або регулярні обстріли областей, радимо й надалі дотримуватися розпорядку дня, адже це “заземляє”, дозволяє відчути стабільність. Важливо планувати не лише навчальний процес, а й прогулянки, ігри та відпочинок.

Якщо дитина йде до нової школи, було б добре, щоб до того, як сісти за парту, вона познайомилася з кимсь з однокласників. Поспілкуватися діти можуть й онлайн. Якщо дитина сумує за колишніми друзями, з ними також можна організувати відеозустріч.

Важливо виділити вдома робочу зону, де школяр виконуватиме домашні завдання. Це може бути навіть частина обіднього столу або просто окрема поличка, де дитина зможе поставити свої підручники. Процес упорядкування організовує, а “перехід” в інший простір допомагає налаштуватися на робочий процес. Слід врахувати, що у полі зору учня мусить потрапляти якомога менше предметів, які можуть відволікати його від навчання, зокрема іграшокYAk-zatsikavyty-dytynu-navchannyam-lay-fhaky-vid-ukrai-nskyh-uchyteliv-e1630510781825

Обов’язково потрібно обговорити питання безпеки. Найкраще пройтися разом із дитиною до школи. Також необхідно наперед узгодити, як вона буде діяти, якщо почує по дорозі сигнал повітряної тривоги. Для учнів 1-4 класів можна намалювати або надрукувати детальну карту маршруту до навчального закладу. Слід нагадати дитині, щоб вона нічого не чіпала на вулиці, не підіймала із землі предметів, які їй не належать.

Протягом певного часу в шкільний рюкзак можна вкладати маленькі презенти. Це може бути листівка або записка, м’який брелок, який школяр зможе стискати в руці, браслет (можна такий як у мами чи тата), ручка з блискітками, кишенькова дзиґа. Ці дрібнички нагадають дитині, що батьки про неї піклуються, і допоможуть зняти напругу.

Правило «перших трьох хвилин»

Популярні

27D6E03D-9F4C-441E-A0E2-DFB9EA40CCBBКоли батьки в сім’ї починають виконувати правило “перших трьох хвилин”, то зауважують, що воно дуже багато змінює у відносинах з дітьми на краще.

Правило «перших трьох хвилин» полягає в тому, щоб завжди зустрічати дитину з такою величезною радістю, ніби зустрічаєте друга, якого не бачили вже багато, багато років. І не важливо, чи ви повернулися з магазину, в який вибігали за хлібом, прийшли додому з роботи або повернулися з відрядження. 

❗Як правило, все, чим з вами хоче поділитися дитина, вона «видає» у перші хвилини зустрічі, саме в цьому і полягає важливість не прогавити цей час.

Правило “перших трьох хвилин” для батьків:

– забираючи дитину зі школи,  завжди присідайте на рівень її очей, обійміть її при зустрічі і скажіть, що ви за нею скучили.

– приходячи з роботи, відразу звертайте увагу на дитину. Разувайтесь і біжіть за дитиною. У вас є декілька хвилин для того, щоб сісти поруч, розпитати про її день і вислухати. Потім уже підете їсти та дивитися новини. Якщо ви таким чином не звернете увагу на дитину, то вона ходитиме за вами весь вечір, вимагаючи спілкування, уваги, кохання.

❗Важлива не кількість часу, а емоційна близькість❗

Іноді кілька хвилин душевної розмови значать для дитини набагато більше, ніж цілий день, проведений разом з вами, якщо думками в цей час ви були в іншому місці. Те, що ми весь час поспішаємо та стурбовані, точно не зробить наших дітей щасливими, навіть якщо ми вважаємо, що робимо це заради них та їхнього добробуту.

❗Для батьків та дітей вираз «час разом» має різне значення.

Для дорослих достатньо, щоб діти просто знаходилися поряд з ними, коли вони роблять щось вдома або йдуть до магазину.

Для дітей поняття «час разом» – це дивитися очі в очі, коли батьки сідають поруч, відкладають мобільні телефони, виключають думки про сотні своїх проблем і зовсім не відволікаються на сторонні справи. Дитина ніколи не довіриться, якщо відчуває, що у пріоритеті у батьків у момент спілкування є щось важливіше, ніж вона.

Звичайно, не завжди у батьків є час на спільну гру з дітьми, але в такі хвилини робіть тільки те, що хоче дитина. Не треба пропонувати їй ваші варіанти вільного часу. Час швидкоплинний, і ви не встигнете схаменутися, як ваші сини та дочки подорослішають, тому не втрачайте часу і починайте будувати довірчі відносини з ними вже зараз.

 

Чи варто вчити дитину давати здачі? Де закінчується границя самозахисту та починається агресивний напад?

e1cd3d851d98b058a3bf0e7bbfb4e88fЦя тема останім часом набула сфого нового значення, оскільки тривожний стан Українських батьків породжує агресивні прояви малюків на дитячих майданчиках. Дух захисту своєї своботи починає зашкалювати та приводить до насильницьких дій.
Звісно, вчитися захищати себе – життєво необхідно, тут без сумнівів. Але чи входить в перелік методів самозахисту «здача»?
Чи можливо є в цього методу і ефективні альтернативи рішення конфліктних ситуацій?
Дати здачі – це відповісти ударом на удар. Робити це потрібно відразу, або не робити взагалі (як то кажуть, після бійки кулаками не махають). Мета цієї дії, дати кривдникові зрозуміти, що “до мене краще не лізти”. Але діти не завжди правильно розуміють значення цього виразу. Іноді непросто відрізнити агресію від випадковості. Втім, чи гарантує “здача” відсутність подальших нападів? Чи можна уникнути взагалі цієї гострої стадії конфлікту?
Якщо вчити маленьку дитину давати здачі, то вона може перенести цей метод і на вирішення будь-яких непорозумінь, може почати першою проявляти агресію й силу, адже в силу того що мозок ще тільки розвивається – дитині складно проаналізувати всі ситуації й мотиви іншої людини. Дитина, що неправильно зрозуміла значення слів “дати здачі” буде штовхати всіх підряд. Так, її/його боятимуться, будуть цуратися, приймати за ненормального, але, як не дивно, дитина все одно буде постійно ходити в синцях.
Навіть якщо вчити дитину алгоритму «спочатку скажи словами, якщо це не працює то втечи чи відштовхни, якщо це не працює то звернися по допомогу до дорослого, і якщо вже нічого не працює то давай здачі» – навіть при такому навчанні дитина може діяти імпульсивно і відразу переходити до кулаків.
Постояти за себе – це значить не дати себе образити. Тут важливо вийти з конфлікту і при цьому зберегти “фізичну цілісність” і гідність.Також є ризик, що дитина необ’єктивно оцінює свого «супротивника», він може бути сильнішим, і тоді це переросте у бійку з більшими ушкодженнями.
Поясніть дитині, що ж таке «Самозахист».
Самозахист – це внутрішня рішучість, яка не дозволяє втручатися у твої кордони. Це означає, що усім своїм єством і тілом виражається заборона на вторгнення. Перекрити рукою, сказати «ні», відштовхнути якщо все ще не зрозуміло. Для того, щоб дитина змогла проаналізувати та правильно побудувати власні кордони і не перейти в агресивний захист, потрібно розвивати впевненість в собі та рішучість.
Внутрішня рішучість – це стан впевненості, що ніхто не має права порушувати мої кордони, і інші індивіди відчувають цю рішучість (зазвичай нападають на тих, у кого ці кордони ще не збудовані).

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ВПЕНЕНОСТІ Й ЗАХИСТУ ВЛАСНИХ КОРДОНІВ?

1. Батьківський ПРИКЛАД. Шляхом наслідування малюк навчатиметься: як це – МОЄ і ЧУЖЕ? Що робити, якщо з моїми речами / моїм тілом роблять щось неприємне? А для цього ми повинні говорити «СТОП», а не мовчки терпіти, якщо дитина замахується на нас або заподіює біль. Ми повинні чітко позначити «це мамин гаманець, його не можна брати», «це не наш самокат, без дозволу не беремо», а не задовольняти будь-яке бажання дитини, навіть якщо воно порушує інтереси інших. Те саме стосується і ідеї «ДІЛИСЯ З УСІМА» – НІ, ми не повинні примушувати дитину ділитися або віддавати те, що вона не хоче, підключаючи сюди почуття провини «поділися, ти що – жадіна?!». ЗДОРОВЕ ПОЧУТТЯ ВЛАСНОСТІ, яке зазвичай формується до 2 років, – це перший крок в процесі формування особистих кордонів. (До речі, наступним етапом після здорового почуття власності – у психіці дитини настає щире а не примусове бажання ділитися, тож не варто переживати про “жадін”, краще давати дитині почуття власності, і разом з тим м’яко й радісно заохочувати дитину ділитися, залишаючи право відмовитися, і поступово дитина обов’язково цьому навчиться).

2. Батькам необхідно пам’ятати, що СЛОВО «НІ» має вагу. Це стосується і нашої відмови або заборони, і небажання дитини. Поняття особистих кордонів формується через досвід проживання марності нашого бажання, якщо воно суперечить бажанню іншого. Безумовно, не на всі «ні» дитини, особливо в яскравій кризі триліток, ми повинні погоджуватися. Але важливо давати дитині відчуття, що вона МАЄ ПРАВО ГОВОРИТИ «НІ» і за цим не послідує осуд або покарання. Малюк також не повинен побоюватися, що його відмова засмутить чи образить маму, тоді у нього сформується впевненість, що відмовляти або не погоджуватися з чимось можна і це нормально. Чи не хотіти цілувати бабусю або вітатися з новим дорослим, не брати обіймів мами або не хотіти грати в запропоновану гру дитина точно має право в будь-якому віці.

3. Важливо НЕ ЗНЕЦІНЮВАТИ ПОЧУТТЯ дитини – такі, як неприйняття, ВІДРАЗА, СТРАХ, побоювання – все це ті опорні для людини емоції, які не дозволяють робити з нею щось небажане або навіть небезпечне. Ці емоції стануть компасом для дій по життю, і ситуацій, коли кордони дитини будуть порушуватися, буде значно менше. Наприклад, якщо малюк тривожиться, перебуваючи в новій компанії або ситуації, не варто змушувати його «йти грати з дітками», примовляючи «нічого ж страшного немає, ти завжди любив дитячі кімнати», знецінюючи таким чином то його почуття, яке покликане берегти його від неприємностей.

4. Почуття людини – це прекрасний індикатор того, як йдуть справи з кордонами, і тому важливо давати можливість дитині проживати ЗЛІСТЬ, якщо вони порушуються; ВТІШАТИ, коли вона відчуває ОБРАЗУ; давати можливість бути «незручною» для нас, незважаючи на те, «що люди скажуть». І тоді у дитини сформується розуміння, що це можна і НОРМАЛЬНО – ЗАХИЩАТИСЯ, і цей захист почнеться ще задовго до того, як дитині необхідно буде вдаватися до помсти у вигляді «здачі». Почуття САМОЦІННОСТІ, значущості, хорошості – ось головні умови того, щоб на дитину, а потім вже і на дорослу людину зважали і поважали її межі.

Хлопчики завжди повинні знати – жінок (дівчаток) бити не можна! Це повинен міцно засвоїти ваш син. А якщо дівчатка нападають? Адже таке зараз, на жаль, не рідкість. Відходь, закривайся руками, постарайся піти, але не бий! Чоловік, який ударив жінку, руйнує в собі якийсь психологічний шлагбаум. Його природне завдання – захищати жінку!
Всі батьки хочуть, щоб їх дитина виросла гармонійною та вихованою. Уміння вирішувати конфлікти мирно багато чого варте. Тому необхідно на своєму прикладі, виховувати у синові чи доньці вміння завжди домовитися, і вийти з ситуації без бійки. Це цивілізований спосіб вирішення конфліктних ситуацій, який принесе малюкові в життя чимало корисного.

Поради психолога

картинкаКожен із нас практично щодня зустрічається з нервовими напруженнями, правда? Дитина може втомлюватися й нервувати в школі, а дорослі регулярно стресують на роботі. Іграшка-антистрес – прекрасний спосіб розслабитися.
Використання іграшок антистрес усуває занепокоєння і пригнічує відчуття нервозності, а також сприяє підтримці стійкого емоційного фону.
Зовсім необов’язково йти в магазин, щоб обзавестися іграшкою антистрес, так як її досить просто зробити своїми руками в домашніх умовах з підручних засобів, таких як: папір і клей. Всім нам напевно знайоме орігамі, однак, мало хто знає, що процес складання різних фігурок з паперу може допомогти нам поліпшити настрій і зменшити рівень стресу, достатньо лише скористатися пошуком в Інтернеті, щоб знайти ту фігурку, яку ви хочете скласти. Це не займе у вас багато часу і здорово відверне від рутини, крім того, якщо ви любите малювання, то готові фігурки можна розфарбувати візерунками або намалювати на них різні зображення.

Попередження виникнення конфліктів в сім’ї.

images (1)Конфліктів не варто боятися – це лише зіткнення інтересів у родині, у стосунках.
Якщо на початку стосунків усе сприймається добре, оскільки люди більше віддаються почуттям і відчуттям, то згодом може прийти прозріння. Тому важливо пам’ятати – навіщо є родина й за що ви любите одне одного.
Сім’я – це робота. Часто однієї любові може не вистачати. Потрібне терпіння, вміння говорити, обговорювати, домовлятися. Зазвичай ефективному вирішенню конфліктів треба вчитися. Психологи зазначають, що дуже часто ми неправильно розуміємо саме поняття “конфлікт”
Конфлікт – це ситуація, коли ми пізнаємо себе, наскільки нам важливі бажання й потреби, про які ми заявляємо, або замовчуємо. Так само ми пізнаємо нашого партнера й бачимо, що важливо для нього. І коли конфлікт вирішено, всю інформацію, за бажання, ми зможемо застосовувати в нашому подальшому спілкуванні.
Важливо дотримуватись одного з головних правил: діти не мають бути учасниками конфлікту між дорослими. Проте в родинах важко уникнути сварок, свідками чи учасниками яких стають діти. Якщо в батьків виникає суперечка, то найкращий приклад для дитини – вести її як аргументування своїх позицій. Не треба уникати конфлікту. Адже в цей момент ми вчимося обговорювати різноманітні теми й демонструємо дітям, як можна знаходити потрібні слова, як впоратися з власною енергією або ж агресією.
Якщо ви сваритеся перед дітьми, то найкраще, що ви можете зробити, – це й миритися перед ними. Ви покажете, що після сварки можна миритися, можна вибачатися. Якщо виникла сварка перед дитиною, було б правильним відволіктися на неї і сказати:“Не хвилюйся, це не означає, що ми одне одного ненавидимо, ми з чимось не згодні, нам треба це обговорити”. По-перше, у цей момент ми переключаємось, і це певна гігієна. По-друге, ми даємо меседж дитині, що вона важлива. Адже часто батьки поводяться так, ніби дитина нічого не чує й не бачить. І, по-третє, це нагадування самим собі, що зараз із нами є третя людина, яку ми любимо, у якої є свої емоції, почуття – і їх треба поважати.
Для допомоги у вирішенні сімейних конфліктів працюють психологи Хмельницького міського центру соціальних служб та надають кваліфіковані консультації для населення.

Що робити, якщо ви не в змозі встати з ліжка вранці

377716_1Поняття «виспався-невиспався» ми звикли пов’язувати з тривалістю сну. Але це не зовсім вірно. Адже іноді навіть після 8-9-10 годин сну ми не знаємо, як встати з ліжка зранку. Чому так? Справа не тільки у тому, скільки ми спимо, а як саме ми це робимо. Тобто увагу варто приділяти і кількості і якості сну.
Отже, що зробити, щоб виспатись як слід. Доведено, що є люди «спрінтери», котрі сплять менше шести годин на добу і при цьому не відчувають побічних ефектів. Але це властивість їх організму і зважати на чужі відчуття не варто. Адже хронічне недосипання через цілеспрямоване урізання годин сну може спричинити депресію, ожиріння, проблеми з фізичним та психічним здоров’ям.
Часто, відкриваючи очі рано вранці, ми однаково почуваємо себе втомленими. А біль в шиї, суглобах, попереку та набрякле обличчя тільки підсилюють ці відчуття. Таке буває, якщо обрати неправильну позу для сну. Наприклад, сон на животі з повернутою на бік головою спричиняє перетискання артерії, що призводить до погіршення кровопостачання у мозок: легені стискаються, дихання стає важким, з’являються зморшки. А сон на боку збільшує навантаження на серце, викликає біль у шиї.
Щоб позитивно почати день, не потрібно хвататись за гаджети одразу після пробудження. Перед тим, як встати ранком з ліжка, варто дати собі 3-5 хвилин, протягом яких:
  • позіхнути та гарно потягнутись;
  • подумати про близьких людей, події чи місця, де були щасливі;
  • злегка помасажувати потилицю, скроні, брови та долоні для кращого кровопостачання;
  • сісти на ліжку та випити стакан води (краще приготувати з вечора);
  • розкрити гардини чи придбати нічник, на якому освітлення посилюється поступово;
  • прослухати приємну музику чи пташиний спів;
  • помріяти про щось особисто-приємне;
  • посміхнутись.
В принципі усе. Достатньо створити організму комфортні умови для сну та домовитись з ним, що ввечері він йде спати на свій розсуд, а зранку – ви встаєте раніше. І тоді кожен ранок буде добрим. І бадьорим.

Роль батьків в самооцінці дитини.

213561_700x526Чому, іноді, так складно полюбити себе? Всі ми знаємо, що якщо не зможемо цього зробити, то і нікому іншому не прийде в голову любити нас.
І дійсно, якщо людина махнула на себе рукою, значить, таке ставлення її цілком влаштовує, і на більше з боку оточуючих вона не претендує. Але усвідомити необхідність любові до себе – це одне, а от як втілити думки в реальність – це вже інше, набагато більш складне питання.
Звідки ж беруться всі наші звички занижувати самоцінність?
Звичайно, проблеми починаються ще в дитинстві. Дитина сприймає інформацію про себе через оточуючих її дорослих. Самостійно визначити яка вона, хороша чи погана, ще не в змозі. Малюк знає тільки, що він просто є, просто існує. Батьки стають тими провідниками, через які дитина починає щось розуміти про себе. І якщо батьки приділяють дитині достатньо уваги, спілкуються з нею, хвалять і допомагають їй, то це створює грунт для розвитку позитивного образу “Я”. Я – хороший! Якщо ж дорослі не приділяли достатньої уваги своїй дитині і часто не схвалюють її поведінку, то малюк навряд чи буде володіти адекватною самооцінкою . Маленька людина ще нічого не знає про себе. Вона бачить ставлення батьків, чує, що вони говорять, як коментують дії, реагують на вчинки, проявляють емоції, висловлюються. А ще головнішу роль у дитинстві грає реакція дорослого. Якщо Ви постійно звертаєте увагу на те, що дитина робить не так впевнено, як його однолітки, вплив буде негативним. Надмірна похвала також сприятиме нездоровій самооцінці, яку необхідно постійно підживлювати ззовні.
Важливо пам’ятати, що в дитинстві самооцінка дитини ще дуже нестабільна. Тому саме батьки повинні ставити кордони й окреслювати їх: підтримувати, підбадьорювати, пояснювати, як правильно.
Трапляється таке, що вимоги до дітей сильно завищені. Це пов’язано з тим, що батьки вже вирішили виростити генія. Дитину навантажують непосильною відповідальністю. Відповідно, щоб бути хорошим для мами і тата вона занадто багато повинна: і самостійно робити уроки, і завжди слухатися, і мити посуд, і ще безліч інших речей. Зрозуміло, впоратися з такою ношею малюк просто не в змозі. Іноді так хочеться погуляти і забути про все на світі!
Отримуючи черговий докір, дитина розуміє, що не виправдовує покладених на неї сподівань, і за що ж її любити? Так виникає почуття провини і занижена самооцінка.
А любити дитину треба просто так! Просто тому, що вона є, і це вже щастя.
Буває, що батьки бояться захвалити дітей, але на практиці відбувається швидше навпаки. Звичайно, впадати у вседозволеність теж не варто, це інша крайність. Дитина повинна розуміти, що Ви незадоволені якимось її вчинком, наприклад, розбила вазу, але не нею самою. Вона завжди для вас повинна залишатися найулюбленішою.
Основні моменти у формуванні здорової самооцінки дитини — особистий приклад, адекватні вимоги та багато підтримки. Саме від самооцінки залежить впевненість дитини у власних можливостях,  легкість у спілкуванні з людьми і життєві досягнення.
Любіть своїх дітей такими, які вони є, хваліть їх за досягнення і терпимо ставтеся до помилок!
Нехай ваші діти відчувають безумовну батьківську любов…
 
 
За інформацією фахівця із соціальної роботи Хмельницького міського Центру  соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Оксани Скрипник.

Дитячі страхи як з ними боротися

love-2-4-w655Дитячі страхи властиві всім дітям, це нормальний стан, який входить в сукупність психологічних особливостей для певного вікового періоду. Звідси випливає, що у дитячих страхів є своя характерна вікова періодизація, яка також буде трохи відрізняється в залежності від статі дитини.
Приведемо приблизний перелік вікових страхів:
-у віці 3 років віковими страхами є: страх загубитися, чужих людей, лікарів, уколів.
-в 4 роки: страх темряви, перед тим, як заснути, страшних снів, казкових персонажів.
-в 5 років страх висоти, глибини, страх мами і тата, як і раніше можуть проявлятися нічні страхи.
-в 6-7 років страх залишитися вдома на самоті, страх померти, страх чужих людей.
-в 8-9 років страх смерті батьків, страх покарання, шкільні страхи.
-в 10-12 років-страх померти, страх нападу, страх тварин, висоти, глибини, страшних снів.
Як бачимо, деякі дитячі страхи, мають тенденцію зникати, а згодом знову проявлятися. Батькам та педагогам потрібно бути уважним до специфічних страхів дитини та страхам, які не входять до вікові рамки.
До специфічних страхів можна віднести: неофобії (страх всього нового); «Сенсорні страхи» певних звуків, освітлення, тактильних відчуттів (пов’язаних з порушеннями обробки сенсорної інформації); нічні страхи, які супроводжуються енурезом; нав’язливі страхи, страхи переслідування. Страхи, можна умовно розглядати як складові цеглинки психологічного розвитку дитини. Дитина вчиться з ними справлятися і / або знижується їх інтенсивність та успішно переходить на наступний щабель розвитку.
Справитися дитині зі страхами в першу чергу допомагають батьківська любов, розуміння, турбота і спільні ігри, в більш дорослому віці спільні розмови.
Якщо певний страх виник у зв’язку зі стресовим станом або психотравмуючі ситуації необхідно звернутися до психолога за консультацією або терапією.
За інформацією фахівця із соціальної роботи Хмельницького міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Альони Закорчевної.

Позиція жертви

позиція жертви“Біла ворона”, “чорна вівця”, “цап-відбувайло” – людей із таким світовідчуттям безпомилково виділяють будь-де у дорослих, а тим більше – у дитячих колективах. І хоча за фізичними ознаками люди-жертви нічим не відрізняються від решти, щось у їхній поведінці вказує на готовність, ще не почавши гру, оголосити себе лузером.
Позиція жертви – це позиція людини, яка страждає через прояви інших людей, держави, зовнішніх обставин.
Люди в ролі жертви неймовірно терплячі, зазвичай без зовнішніх проявів агресії і нерідко виникає імпульс почати їх рятувати, давати їм інструкції як їм вчинити або просто взяти і почати робити що-небудь за них.
Жертв зазвичай шкода, вони виглядають страждаючими, але при цьому часто це страждання супроводжується смиренністю. Зазвичай ситуація, в якій опиняється жертва, виглядає так, ніби хтось став жертвою підступних людей або обставин.
Особливість жертв в тому, що на вигляд вони багато в чому безпорадні, не можуть себе захистити.
Але що насправді стоїть за такою історією?
Насправді в людях, які виглядають жертвами, є три дуже важливих прояви:
1. Вони не беруть відповідальність за своє життя, постійно знаходячи джерело руйнувань у зовнішньому середовищі. Наприклад, чоловік-тиран, уряд/опозиція-нелюди, часи не ті, начальник-дурень.
2. Агресії в них насправді багато, дуже багато, але вона як правило не усвідомлюється і, найважливіше, проявляється пасивно в більшості випадків.
Пасивно – це значить непряме відстоювання себе, непряме вираження свого “хочу” чи “не хочу”, а маніпулювання – провокація оточуючих на потрібні маніпулятору почуття або дії. Тобто людина не прямо повідомляє про те, чого вона хоче, а чомусь робить таке, що інші без прямого прохання роблять те, що потрібно маніпулятору.
Улюблений прояв агресії з позиції жертви – звинувачення. Не важливо, прямо воно виражено чи ні, але факт в тому, що якщо людина вловлює почуття провини, вона часто здає свої території, роблячи те, що потрібно жертві.
3. Жертви часто залишаються в так званому “білому плащі”. Тобто люди, які намагаються зробити все “як правильно”. Це дає відчуття власної чемності і відчуття виконаної частини угоди, укладеної колись з кимось, як правило з батьківськими фігурами в дитинстві.
Угода ця виглядає як “Я зробив/ла все правильно, значить я маю право очікувати потрібного мені ставлення/відносин”.
Тому, якщо людина хоче вийти з позиції жертви, їй потрібно навчитися допомагати собі самостійно, брати відповідальність за свої вчинки і за життя, перестати скаржитися і почати шукати шляхи вирішення проблеми.
 
За інформацією фахівця із соціальної роботи Хмельницького міського Центру  соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Оксани Скрипник.

Хлопчикам теж потрібні обійми

FB_IMG_1635942088811Деякі батьки вважають, що хлопчиків потрібно виховувати суворо та менше з ними панькатися, не багато приділяти часу обіймам та поцілункам. Як свідчать статистичні дані, дівчаток (немовлят) дійсно обіймають частіше у 5–6 разів, ніж хлопчиків. Обіймаючи дітей (особливо до восьми років), ми даємо їм зрозуміти на своїй, дитячій мові, не вдаючись до всіх психологічних тонкощів та пояснень, що ми їх любимо, приймаємо у будь-якому вигляді і підтримуємо. А ще – захищаємо. А це – базові психологічні потреби людини, які, якщо їх не задовольнити, призводять до розвитку низки комплексів. Хлопчики, яких до 8 років не обіймали, виростають невпевненими чоловіками, які постійно щось комусь доводять (переважно своїй мамі, хоча цього і не усвідомлюють). Обійми та поцілунки поліпшують фізичний та психологічний стан дитини.
  • Обійми та поцілункипідвищують стійкість до стресів малюка.
  • Обійми та поцілунки— це справжні «природні ліки». Якщо достатньо обіймати та цілувати дитину, у неї виробляється гормон щастя — ендорфін, здатний позбавити болю й викликати ейфорію.
  • Обійми та поцілункидають дітям відчуття захищеності та знижують їхню тривогу.
  • Обійми та поцілункидопомагають дітям краще розвиватися. Діти, яких частіше пестять батьки, випереджають у розвитку своїх однолітків.
  • Обійми та поцілунки— це найпростіші способи допомогти дитині почуватися щасливою. Вони тривають усього 15–20 с, а дарують позитивні емоції дитині на півдня.
Тактильний контакт з дітьми – необхідна умова гармонійних взаємин між батьками та дітьми. Частіше обіймайте своїх дітей, незалежно від того, скільки їм виповнилося років, цілуйте їх та кажіть їм щось приємне.
За інформацією фахівця із соціальної роботи Хмельницького міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Неоніли Кошай