Всі без винятку школярі і студенти чекають початку літніх канікул. І це зрозуміло, адже вони найбільш тривалі і припадають на найтеплішу і веселу пору року. 

• Відпочинок і подорожі
• Підготовка до іспитів
• Вивчення іноземної мови
• Пошук тимчасової роботи
• Розвиток творчих навичок
• Розвиток особистісних якостей
• Підготовка до нового навчального року

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов’язків завжди є важливими й актуальними. Законом України “Про охорону дитинства” визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

• постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
• поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
• виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;
• сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
• виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
• Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Коли батьки приводять дітей вранці в школу або дитячий садок, ті часто відчувають тривогу. Психологи називають таку боязнь розлуки з батьками сепараційною тривогою. Особливо часто вона проявляється у дітей дошкільного віку. Якщо ви допоможете своїй дитині подолати сепараційну тривогу, це створить здорову емоційну основу, яка в майбутньому принесе їй велику користь. У шкільному та підлітковому віці вона буде впевненою у собі й самостійною.

Але як же допомогти дитині впоратися з сепараційною тривогою? У цьому вам допоможуть ігри на уяву. Це допоможе дитині програвати свої конфлікти і ситуації, які викликають у неї страх, у безпечному середовищі. Діти краще долають емоційні проблеми за допомогою ігор.

Розглянемо кілька прикладів.

Маша

Щоразу, коли мама приводила чотирирічну Машу в дитячий садок, дівчинка хапала її за ноги і благала не йти. Сльози і вираз відчаю на обличчі доньки змушували її маму відчувати себе безпорадною, коли вона йшла на роботу.

Батьки Маші подумали, що гра допоможе їй впоратися з проблемою. Вдома усі разом розіграли сценку приходу в дитячий садок. Для цього Маша використовувала ляльок, м’які іграшки та кубики. Дівчинка змогла побачити ситуацію з боку і знайти спосіб зробити розлуку з батьками протягом дня більш комфортною.

Даня

П’ятирічний Даня перейшов до нового дитячого садка після того, як його родина переїхала. Він був радий тому, що у нього з’явилися нові друзі, але разом з тим він відчував страх і тривогу. Його батьки також хвилювалися, як пройдуть його перші дні в новому дитячому садку – адже раніше переїзди йому давалися важко.

Батьки пояснили Дані, чого можна очікувати в перший день у новому дитячому садку. Вони запропонували відповісти на всі питання Дані, але він мовчав. Тому батьки вирішили додати до розмови елементи гри, щоб хлопчикові стало легше говорити про це. Вони знали, що Даня любить уявні гри, і подумали, що гра допоможе розібратися з його страхами.

Даня з татом розіграли сценку, використовуючи для цього м’які іграшки. Даня грав плюшевим ведмедиком, а тато – зайцем. «Я завтра піду в новий дитячий садок, – сказав зайчик. – І я відчуваю…ммм, що ж я відчуваю?». – «Страх», – відповів ведмедик. – «Так! Мені страшно, тому що я не знаю, чого мені чекати. Ти не знаєш, зайчику?» Заєць запропонував: «Я не знаю, але ти можеш запитати своїх батьків». – «Це чудова ідея», – відповів ведмедик.

У такому ключі гра проходила і далі. Заєць допоміг своєму другові ведмедику висловити свою тривогу щодо нового дитячого садка, а ведмедик почав ставити запитання, які Даня хотів поставити своїм батькам. Оскільки Даня міг поставити питання і висловити свої почуття в ігровій формі, він був морально готовий до того, щоб піти в новий дитячий сад і відчував себе більш комфортно.

Розглянемо кілька способів, за допомогою яких батьки можуть допомогти дітям спокійніше переносити розлуку.

1. Дізнайтеся, як з дітьми поводяться в дитячому саду.Що робить вихователь, коли дитина засмучується і плаче після того, як батьки йдуть? Дізнавшись про такі нюанси, батьки можуть краще підтримати свою дитину.
2. Підготуйте дитину.Завчасно поговоривши з нею про те, що чекає на неї в дитячому садку, ви відчуєте себе комфортно. Разом з дитиною почитайте історії про дитячий садок, щоб вона уявила, що на неї чекає. Під час прогулянки сходіть з нею на спортивний майданчик біля дитячого садка. Так вона швидше звикне до нової атмосфери.
3. Знайдіть дитині приятеля.Познайомтеся з дітьми, які будуть ходити з вашою дитиною в одну групу, і їх батьками. Коли на початку дня дитина побачить знайоме обличчя, їй буде комфортніше протягом дня без батьків.
4. Практикуйте активне слухання.Коли дитина хоче чимось з вами поділитися, приділіть їй всю свою увагу. Скажіть їй, що вам цікаво, що відбувається в дитячому садку. Але не ставте дитині занадто багато питань – дайте їй можливість самостійно розповісти те, що вона сама вважає важливим.
5. Дозвольте дитині взяти ініціативу в розмові в свої руки.Дитині буде легше висловлювати свої думки і почуття, якщо вона відчує, що може контролювати хід бесіди. Скажіть, щоб дитина повідомляла, коли вона буде готова поговорити або, навпаки, взяти паузу в розмові.
6. Грайте з дитиною в ігри, які розвивають у неї здатність комфортно перебувати окремо від батьків (наприклад, в хованки).Ігри, у яких предмети і люди зникають, а потім повертаються, допомагають дитині зрозуміти, що люди знаходяться недалеко, навіть якщо дитина їх не бачить.

Маленькі діти часто засмучуються, коли батьки залишають їх наодинці. Це нормально. Однак якщо при цьому ваша дитина відчуває сильну тривогу або смуток, вона плаче або у неї проявляються різкі зміни в поведінці, слід звернутися до фахівця. Педіатр або дитячий психолог зможуть вам допомогти.

З підлітками іноді буває дуже важко знайти спільну мову. Вони бувають галасливими, створюють безлад у будинку, не погоджуються зі встановленими правилами й постійно просять у вас гроші на кишенькові витрати. Але все це було б не так страшно, якби в них не траплялися так часто перепади настрою, які викликають у батьків занепокоєння за емоційне здоров’я дитини.

Часто поведінка підлітків здається батькам настільки небезпечною, що вони готові звернутися по допомогу психолога. Проте недавні дослідження підтверджують, що підлітки можуть відчувати перепади настрою, і це цілком нормально для даного віку. Згодом такі перепади в більшості випадків зникають.

Як стверджують психологи, у ранньому юнацькому віці поведінка дітей найбільш нестійка, але поступово вона стабілізується. Як самим підліткам, так і їхнім батькам і вчителям потрібно зрозуміти, що перепади настрою в цьому віці нормальні, і не завжди є приводом для занепокоєння.

Однак бурхлива поведінка спостерігається не у всіх підлітків: деякі з них не виявляють різких змін у поведінці. Дослідники вважають, що підлітки, чий настрій з віком суттєво змінюється, вимагають пильної уваги. Раніше вважалося, що перепади настрою в підлітків пов’язані з емоційними, поведінковими й міжособистісними проблемами, але це не завжди так.

Психологи провели дослідження, у якому взяли участь близько 500 підлітків віком від 13 до 18 років. 40% випробовуваних були схильні до проявів поганої поведінки. Протягом 5 років підлітки вели інтернет-щоденник, у якому періодично писали про свої почуття. Щодня вони оцінювали силу таких емоцій, як щастя, злість, смуток і занепокоєння. Потім дослідники аналізували емоційний стан підлітків і виявляли загальні закономірності.

Було виявлено, що з часом такі емоції, як щастя, злість і печаль, ставали менш інтенсивними. Серед дівчаток у цілому спостерігався більш різноманітний спектр емоцій, ніж серед хлопчиків, проте зміни в емоціях відбувалися приблизно в однаковому темпі. До 18 років емоційні перепади у більшості випробовуваних змінювалися більш стабільною поведінкою.

Дослідники відзначали поступову стабілізацію емоцій у підлітків у зв’язку з різними життєвими етапами, такими як перші романтичні взаємини, перший розрив стосунків, перші суперечки з батьками з приводу того, коли повертатися додому, і т. ін. Також вони наголошували на тому, що з часом підлітки все краще й краще справлялися з перепадами настрою.

Єдина емоція, яка, за словами дослідників, не відповідала загальній тенденції  та не стабілізувалася з віком – це занепокоєння. Його коливання пов’язані з тим, що підлітки закінчують школу й вибирають свій життєвий шлях. Тому відчувати занепокоєння в таких умовах – цілком нормально.

Ви не можете знати напевно, чому ваша дитина розлютилася за сімейною вечерею або чому вона постійно сперечається з бабусею. Але, можливо, вам буде спокійніше від того, що в усьому світі батьки підлітків зіштовхуються з такими ж проблемами.

Згідно з новітніми дослідженнями, спостерігається стійке зниження психічного здоров’я дітей, і цей процес починається в середньому в 14 років. У більшості дітей хоча б раз у житті з’являються думки про суїцид, суттєво впливаючи на якість їх повсякденного життя.

Батьки, дотримуючись певних рекомендацій, можуть допомогти своїм дітям стати здоровішими у психічному сенсі. Розгляньмо ці поради докладніше.

1. Ініціюйте спілкування

Сьогодні, коли спілкування між людьми часто зводиться до смс-переписки й повідомлень у соціальних мережах, звичайне спілкування може допомогти дитині зміцнити психічне здоров’я. Запитайте дитину про те, що її турбує, поцікавтеся, чи немає в неї тих чи інших проблем. Дозвольте дитині відкритися. Дайте їй висловитися, не критикуйте й не тисніть на неї. Дитина не повинна боятися, що її покарають або засудять.

2. Зберігайте спокій

Батькам буває боляче бачити своїх дітей нещасними, спостерігати, як вони страждають від негативних емоцій, проблем тощо. У таких випадках батьки часто панікують і виявляють неадекватні реакції. Цього робити в жодному разі не варто. У будь-яких ситуаціях батькам слід зберігати максимальний спокій і виявляти терпіння. Якщо та чи інша ситуація ставить вас у глухий кут, поділіться своїми почуттями з кимось із близьких вам людей і попросіть у них поради.

3. Приділяйте дитині час

Дитина постійно потребує вашої допомоги. Ви можете стати для неї найкращим другом. Ваша присутність у її житті, готовність вислухати й підтримати допоможе їй упоратися з усіма труднощами. Зрозуміло, у сучасному ритмі життя дуже складно знаходити баланс між роботою й сім’єю. Але якщо ваша дитина проживає важкий період у житті, намагайтеся проводити з нею якомога більше часу.

4. Дозвольте дитині почуватися в безпеці

Підтримуйте дитину й демонструйте їй свою любов – так вона почуватиметься в безпеці. Приготуйте їй на вечерю її улюблену страву або повечеряйте разом із родиною в кафе. Багато дітей відчувають різні психічні розлади (стрес, тривогу тощо), оскільки не почуваються безпечно. Використовуйте всі можливі способи, щоб дати дитині відчуття безпеки, і вона почуватиметься набагато краще.

5. Заспокоюйте дитину

Людям властиво хвилюватися й думати, що справи йдуть набагато гірше, ніж є насправді. Якщо дитина має переживання з приводу певної ситуації, переконайте її, що нічого поганого не станеться. Це допоможе дитині заспокоїтися. Налаштуйте дитину на позитивне сприйняття ситуації й запевніть, що все буде добре.

6. Звертайтеся по допомогу

Якщо всі вищезгадані методи не дали бажаного результату і ви не бачите позитивних змін у поведінці й настрої своєї дитини, зверніться по професійну допомогу до психолога. Він зможе точно визначити, з чим пов’язані негативні емоції дитини і вчасно виправити ситуацію.

Також дуже важливо, щоб дитина мала підтримку сім’ї, шкільних учителів і друзів.

Довгий час психічному здоров’ю людини не приділялося належної уваги. Однак це надзвичайно важливо для кожного з нас, особливо дітей. Діти беззахисні, і часто вони не можуть зрозуміти, як потрібно поводитися в тій чи іншій ситуації. Якщо ваша дитина має ті чи інші труднощі, допоможіть їй. Ваша допомога зміцнить її психічне здоров’я і матиме важливе значення для її майбутнього.

Батьки знають, що дисципліна надзвичайно важлива для виховання здорових дітей. Але як учити бути дисциплінованою дитину, котра сприймає навколишню дійсність набагато гостріше, ніж решта?

В емоційній чутливості дитини немає нічого поганого. Крім того, чутливі діти надзвичайно добрі та співчутливі. Але у вихованні чутливої дитини можуть виникнути певні труднощі. Чутливі діти частіше відчувають емоційне перевантаження. Вони нерідко плачуть, схвильовані тим, щоб не потрапити в неприємну ситуацію, часто невпевнені в собі.

Емоційно чутлива дитина часто реагує на дрібниці, миттєво засмучується через них. У місцях великого скупчення людей (наприклад, магазині або на гамірній вулиці) чутлива дитина зазвичай тримається за мамину руку й не відходить від мами ні на крок. Якщо до вас додому приходять гості, дитина може розплакатися, побачивши багато незнайомих людей. Така поведінка дитини викликає в батьків розгублення – вони просто не розуміють, чим вона викликана.

Деякі чутливі діти не просто емоційно чутливі, а й гостро сприймають фізичні об’єкти. Гучні звуки або яскраві кольори можуть бути для них дискомфортними. Чутливі діти можуть боятися великих скупчень людей і остерігатися будь-яких змін.

Багато людей сприймає емоційно чутливих дітей як просто сором’язливих, однак, справа не тільки в цьому. Такі діти набагато глибше переживають почуття, ніж інші. Це означає, що вони можуть бути надмірно збудженими, дуже сердитися й лякатися. Тому вони не наважуються пробувати щось нове та щосили намагаються уникати емоційних розладів. Їм важко налагоджувати взаємини з однолітками, тому що їх часто сприймають як «хлопчика, який постійно плаче» або «дівчинку, яка впадає в істерики».

Хоча сувора дисципліна може допомогти дітям змінити їх поведінку, для емоційно чутливих дітей покарання приховуватимуть більше шкоди, ніж користі. Тому батькам важливо знайти відповідний спосіб виховання такої дитини, щоб вона виросла здоровою й успішною.

Чутливим дітям буває надзвичайно складно справлятися зі своїми емоціями, однак батьки, дотримуючись певних рекомендацій, можуть допомогти дитині в цьому. Батькам потрібне велике терпіння, адже емоційно чутливі діти часто примхливі й легко збуджуються. Розгляньмо декілька рекомендацій, як поводитися з емоційно збудливою дитиною:

1. Прийміть емоційну чутливість дитини. Не намагайтеся змінити природу дитини і враховуйте її темперамент. Знайдіть у темпераменті дитини сильні сторони.

2. Давайте дитині достатньо часу, щоб заспокоїтися та опанувати свої почуття. Дитину може гнітити велике скупчення людей, і тому в певних випадках вона потребуватиме деякого часу, щоб розслабитися і повернутися в нормальний емоційний стан. Не змушуйте дитину брати участь у групових іграх і заняттях, якщо їй це не подобається. Запропонуйте дитині зайнятися чимось, що її заспокоює: почитати книгу, помалювати або послухати спокійну музику.

3. Встановлюйте для дитини певні обмеження. Якщо ви будете цілковито приймати поведінку дитини, вона не захоче нічого в ній міняти. Навчайте дитину відповідальності за свою поведінку, встановлюючи для неї обмеження, учіть її взаємодіяти з реальним світом.

4. Хваліть зусилля своєї дитини. Емоційно чутливі діти можуть бути сором’язливими та невпевненими в собі. Тому хваліть дитину щораз, коли їй удається дати раду своїм емоціям. Дайте дитині зрозуміти: ви цінуєте її зусилля і вони гідні похвали. Ваша похвала мотивує дитину добре поводитися надалі й підвищить її упевненість у собі.

5. Дайте дитині почуття безпеки і мотивуйте її. Для цього дитину можна винагороджувати за досягнення в навчанні, спорті або будь-якій іншій сфері. Це підвищує її настрій і викликає позитивні емоції.

6. Розвивайте в дитини навички вирішення проблем. Це буде для неї надзвичайно корисним у майбутньому. Життєві проблеми викликають у чутливих дітей сильні негативні емоції, тому їх слід навчити ефективно вирішувати поточні питання.

7. Розвивайте в дитини навички спілкування. Емоційно чутливі діти часто відчувають проблеми зі спілкуванням і не вміють висловлювати свої почуття. Тому батькам потрібно навчити дитину виражати емоції й висловлювати свою думку.

8. Прищеплюйте дитині відповідальність за її рішення. Емоційно чутливі діти бувають надмірно залежними від батьків. Однак дитину потрібно навчити брати відповідальність за її рішення. Це дуже важливо для того, щоб дитина стала самостійною і впевненою.

Деякі діти бувають надзвичайно чутливими. Їм потрібен час, щоб звикнути до нової обстановки, людей і ситуацій. Наприклад, якщо дитина вперше йде до школи або спортивної секції, вона муситиме звикнути до нової обстановки і отримуватиме насолоду від відвідин шкільних чи спортивних занять тільки через певний час.

Час від часу кожна дитина відчуває страх. Маленькі діти, досліджуючи навколишній світ, здобувають новий досвід і стикаються з певними труднощами або несподіваними обставинами, які можуть їх злякати. Це невід’ємна складова дорослішання й розвитку. Однак іноді дитина відчуває ірраціональний страх перед найнесподіванішими речами. Наприклад, боїться звуку сирени пожежної машини або швидкої допомоги, комах тощо.

Дитячі страхи – це поширене явище

Як стверджують психологи, 43 % дітей віком  6–12 років схильні боятися. Найпоширенішим у цьому віці є страх темряви, надто коли дитину залишають наодинці в темній кімнаті. Також діти часто бояться тварин, наприклад, великих собак, що голосно гавкають. Деякі діти бояться вогню, висоти або грози. Іноді діти, надивившись новин по телевізору або в Інтернеті, лякаються грабіжників, викрадення або війни. Якщо дитина недавно пережила втрату або серйозну хворобу родича, її може охопити хвилювання про здоров’я близьких. Зазвичай ці страхи минають у підлітковому віці. Більшість із цих страхів не надто сильні і поступово згасають.

Що таке фобії

Іноді страхи так загострюються, що перетворюються на фобії. Це сильні й ірраціональні страхи, що заважають у повсякденному житті. Наприклад, страх шестирічної дитини перед собаками може викликати в неї настільки сильну паніку, що вона взагалі відмовлятиметься виходити надвір. У 10-тирічному віці дитина може бути так стурбована новинами про серійні вбивства, що наполягатиме, щоб спати разом із батьками.

У деяких дітей у цьому віці виникає страх спілкування з людьми, яких вони зустрічають у повсякденному житті. Така сором’язливість може перешкодити дитині знайти друзів у школі або спілкуватися з більшістю дорослих, особливо незнайомими. Такі діти можуть навмисно уникати соціальних ситуацій (наприклад, Днів народження друзів), їм буває важко спілкуватися з будь-ким, крім членів своєї сім’ї.

Часто в дітей у цьому віці виникає страх ізоляції. Іноді цей страх посилюється, коли сім’я переїжджає в інше місто або дитина переходить у нову школу. Дитина може боятися їхати в літній табір або навіть ходити в школу. Така фобія може мати й фізичні симптоми, наприклад, головні болі або болі в животі. Усе це призводить до того, що дитина замикається в собі і стає пригніченою.

У віці 6–7-ми років дитина зазвичай уперше дізнається про смерть, у зв’язку з чим у неї може з‘явитися новий страх. Коли вона розуміє, що, в кінцевому підсумку, усі смертні – і її батьки, і вона сама – її занепокоєння може посилитися. У деяких випадках така заклопотаність смертю буває дуже болісною.

Як упоратися зі страхами й фобіями

На щастя, більшість фобій піддаються лікуванню. Фобії зазвичай не є ознакою серйозних психічних захворювань, що потребують тривалого курсу психотерапії. Але якщо занепокоєння дитини довго не минає й заважає їй насолоджуватися повсякденним життям, їй варто надати професійну допомогу психолога або психотерапевта, який спеціалізується на лікуванні фобій.

У ході лікування фобій багато психотерапевтів пропонують дитині зустрітися з джерелом своїх страхів у безпечних дозах. Наприклад, якщо дитина боїться собак, терапевт може під час розмови показати їй фотографії собак або відео з ними, а потім – запропонувати дитині поспостерігати за собаками з вікна. Нарешті, психотерапевт може в присутності дорослих погратися декілька хвилин із маленьким цуценям. Після цього дитина почуватиметься набагато краще в присутності собак.

Цей процес називається десенсибілізацією: дитина поступово стає менш чутливою до джерела свого страху щоразу, коли стикається з ним. У підсумку дитина припинить уникати ситуацій, які стали причиною її фобії. Хоча цей процес збоку виглядає як само собою зрозумілий, здійснювати його потрібно тільки під наглядом професіонала.

Іноді психотерапія допомагає дітям стати впевненішими й менш схильними до страхів. У стресових ситуаціях дитині можуть стати в нагоді дихальні вправи й техніки релаксації.

Іноді лікарі рекомендують антидепресанти як додатковий засіб, хоча їх ніколи не застосовують як єдиний засіб лікування. Вони допомагають зняти тривогу й панічні атаки, пов’язані з фобіями.

Як батьки можуть допомогти дитині

Розгляньмо декілька способів, як батьки можуть допомогти дитині впоратися зі страхами й фобіями:

• поговоріть із дитиною про її тривоги і виявіть співчуття. Поясніть їй, що багато дітей має страхи, але з вашою підтримкою вона обов’язково навчиться давати їм раду;
• не применшуйте страхи вашої дитини і не висміюйте їх, особливо в присутності її однолітків;
• не примушуйте дитину виявляти хоробрість. Їй може знадобитися час, щоб упоратися зі своїми страхами. Крім того, ви можете ненав’язливо заохочувати її подивитися в очі страху й не уникати ситуацій, які її лякають. Головне – не наполягати на цьому.

Страхи – це нормальна частина життя дитини, реакція її психіки на реальну або уявну загрозу, джерело якої знаходиться в навколишньому світі. Тому батьки повинні підтримати дитину в таких ситуаціях. Розмовляючи з нею про її страхи, батьки повинні визнавати їх, але не посилювати й не применшувати. Заспокойте дитину й запропонуйте їй способи впоратися зі страхами. Довірливе спілкування та підтримка – ефективний метод боротьби зі страхами. Якщо це не допомогло, страх може перерости у фобію, і тоді кращим засобом допомоги буде залучення професіоналів.