Коли батьки приводять дітей вранці в школу або дитячий садок, ті часто відчувають тривогу. Психологи називають таку боязнь розлуки з батьками сепараційною тривогою. Особливо часто вона проявляється у дітей дошкільного віку. Якщо ви допоможете своїй дитині подолати сепараційну тривогу, це створить здорову емоційну основу, яка в майбутньому принесе їй велику користь. У шкільному та підлітковому віці вона буде впевненою у собі й самостійною.

Але як же допомогти дитині впоратися з сепараційною тривогою? У цьому вам допоможуть ігри на уяву. Це допоможе дитині програвати свої конфлікти і ситуації, які викликають у неї страх, у безпечному середовищі. Діти краще долають емоційні проблеми за допомогою ігор.

Розглянемо кілька прикладів.

Маша

Щоразу, коли мама приводила чотирирічну Машу в дитячий садок, дівчинка хапала її за ноги і благала не йти. Сльози і вираз відчаю на обличчі доньки змушували її маму відчувати себе безпорадною, коли вона йшла на роботу.

Батьки Маші подумали, що гра допоможе їй впоратися з проблемою. Вдома усі разом розіграли сценку приходу в дитячий садок. Для цього Маша використовувала ляльок, м’які іграшки та кубики. Дівчинка змогла побачити ситуацію з боку і знайти спосіб зробити розлуку з батьками протягом дня більш комфортною.

Даня

П’ятирічний Даня перейшов до нового дитячого садка після того, як його родина переїхала. Він був радий тому, що у нього з’явилися нові друзі, але разом з тим він відчував страх і тривогу. Його батьки також хвилювалися, як пройдуть його перші дні в новому дитячому садку – адже раніше переїзди йому давалися важко.

Батьки пояснили Дані, чого можна очікувати в перший день у новому дитячому садку. Вони запропонували відповісти на всі питання Дані, але він мовчав. Тому батьки вирішили додати до розмови елементи гри, щоб хлопчикові стало легше говорити про це. Вони знали, що Даня любить уявні гри, і подумали, що гра допоможе розібратися з його страхами.

Даня з татом розіграли сценку, використовуючи для цього м’які іграшки. Даня грав плюшевим ведмедиком, а тато – зайцем. «Я завтра піду в новий дитячий садок, – сказав зайчик. – І я відчуваю…ммм, що ж я відчуваю?». – «Страх», – відповів ведмедик. – «Так! Мені страшно, тому що я не знаю, чого мені чекати. Ти не знаєш, зайчику?» Заєць запропонував: «Я не знаю, але ти можеш запитати своїх батьків». – «Це чудова ідея», – відповів ведмедик.

У такому ключі гра проходила і далі. Заєць допоміг своєму другові ведмедику висловити свою тривогу щодо нового дитячого садка, а ведмедик почав ставити запитання, які Даня хотів поставити своїм батькам. Оскільки Даня міг поставити питання і висловити свої почуття в ігровій формі, він був морально готовий до того, щоб піти в новий дитячий сад і відчував себе більш комфортно.

Розглянемо кілька способів, за допомогою яких батьки можуть допомогти дітям спокійніше переносити розлуку.

1. Дізнайтеся, як з дітьми поводяться в дитячому саду.Що робить вихователь, коли дитина засмучується і плаче після того, як батьки йдуть? Дізнавшись про такі нюанси, батьки можуть краще підтримати свою дитину.
2. Підготуйте дитину.Завчасно поговоривши з нею про те, що чекає на неї в дитячому садку, ви відчуєте себе комфортно. Разом з дитиною почитайте історії про дитячий садок, щоб вона уявила, що на неї чекає. Під час прогулянки сходіть з нею на спортивний майданчик біля дитячого садка. Так вона швидше звикне до нової атмосфери.
3. Знайдіть дитині приятеля.Познайомтеся з дітьми, які будуть ходити з вашою дитиною в одну групу, і їх батьками. Коли на початку дня дитина побачить знайоме обличчя, їй буде комфортніше протягом дня без батьків.
4. Практикуйте активне слухання.Коли дитина хоче чимось з вами поділитися, приділіть їй всю свою увагу. Скажіть їй, що вам цікаво, що відбувається в дитячому садку. Але не ставте дитині занадто багато питань – дайте їй можливість самостійно розповісти те, що вона сама вважає важливим.
5. Дозвольте дитині взяти ініціативу в розмові в свої руки.Дитині буде легше висловлювати свої думки і почуття, якщо вона відчує, що може контролювати хід бесіди. Скажіть, щоб дитина повідомляла, коли вона буде готова поговорити або, навпаки, взяти паузу в розмові.
6. Грайте з дитиною в ігри, які розвивають у неї здатність комфортно перебувати окремо від батьків (наприклад, в хованки).Ігри, у яких предмети і люди зникають, а потім повертаються, допомагають дитині зрозуміти, що люди знаходяться недалеко, навіть якщо дитина їх не бачить.

Маленькі діти часто засмучуються, коли батьки залишають їх наодинці. Це нормально. Однак якщо при цьому ваша дитина відчуває сильну тривогу або смуток, вона плаче або у неї проявляються різкі зміни в поведінці, слід звернутися до фахівця. Педіатр або дитячий психолог зможуть вам допомогти.

З підлітками іноді буває дуже важко знайти спільну мову. Вони бувають галасливими, створюють безлад у будинку, не погоджуються зі встановленими правилами й постійно просять у вас гроші на кишенькові витрати. Але все це було б не так страшно, якби в них не траплялися так часто перепади настрою, які викликають у батьків занепокоєння за емоційне здоров’я дитини.

Часто поведінка підлітків здається батькам настільки небезпечною, що вони готові звернутися по допомогу психолога. Проте недавні дослідження підтверджують, що підлітки можуть відчувати перепади настрою, і це цілком нормально для даного віку. Згодом такі перепади в більшості випадків зникають.

Як стверджують психологи, у ранньому юнацькому віці поведінка дітей найбільш нестійка, але поступово вона стабілізується. Як самим підліткам, так і їхнім батькам і вчителям потрібно зрозуміти, що перепади настрою в цьому віці нормальні, і не завжди є приводом для занепокоєння.

Однак бурхлива поведінка спостерігається не у всіх підлітків: деякі з них не виявляють різких змін у поведінці. Дослідники вважають, що підлітки, чий настрій з віком суттєво змінюється, вимагають пильної уваги. Раніше вважалося, що перепади настрою в підлітків пов’язані з емоційними, поведінковими й міжособистісними проблемами, але це не завжди так.

Психологи провели дослідження, у якому взяли участь близько 500 підлітків віком від 13 до 18 років. 40% випробовуваних були схильні до проявів поганої поведінки. Протягом 5 років підлітки вели інтернет-щоденник, у якому періодично писали про свої почуття. Щодня вони оцінювали силу таких емоцій, як щастя, злість, смуток і занепокоєння. Потім дослідники аналізували емоційний стан підлітків і виявляли загальні закономірності.

Було виявлено, що з часом такі емоції, як щастя, злість і печаль, ставали менш інтенсивними. Серед дівчаток у цілому спостерігався більш різноманітний спектр емоцій, ніж серед хлопчиків, проте зміни в емоціях відбувалися приблизно в однаковому темпі. До 18 років емоційні перепади у більшості випробовуваних змінювалися більш стабільною поведінкою.

Дослідники відзначали поступову стабілізацію емоцій у підлітків у зв’язку з різними життєвими етапами, такими як перші романтичні взаємини, перший розрив стосунків, перші суперечки з батьками з приводу того, коли повертатися додому, і т. ін. Також вони наголошували на тому, що з часом підлітки все краще й краще справлялися з перепадами настрою.

Єдина емоція, яка, за словами дослідників, не відповідала загальній тенденції  та не стабілізувалася з віком – це занепокоєння. Його коливання пов’язані з тим, що підлітки закінчують школу й вибирають свій життєвий шлях. Тому відчувати занепокоєння в таких умовах – цілком нормально.

Ви не можете знати напевно, чому ваша дитина розлютилася за сімейною вечерею або чому вона постійно сперечається з бабусею. Але, можливо, вам буде спокійніше від того, що в усьому світі батьки підлітків зіштовхуються з такими ж проблемами.

Згідно з новітніми дослідженнями, спостерігається стійке зниження психічного здоров’я дітей, і цей процес починається в середньому в 14 років. У більшості дітей хоча б раз у житті з’являються думки про суїцид, суттєво впливаючи на якість їх повсякденного життя.

Батьки, дотримуючись певних рекомендацій, можуть допомогти своїм дітям стати здоровішими у психічному сенсі. Розгляньмо ці поради докладніше.

1. Ініціюйте спілкування

Сьогодні, коли спілкування між людьми часто зводиться до смс-переписки й повідомлень у соціальних мережах, звичайне спілкування може допомогти дитині зміцнити психічне здоров’я. Запитайте дитину про те, що її турбує, поцікавтеся, чи немає в неї тих чи інших проблем. Дозвольте дитині відкритися. Дайте їй висловитися, не критикуйте й не тисніть на неї. Дитина не повинна боятися, що її покарають або засудять.

2. Зберігайте спокій

Батькам буває боляче бачити своїх дітей нещасними, спостерігати, як вони страждають від негативних емоцій, проблем тощо. У таких випадках батьки часто панікують і виявляють неадекватні реакції. Цього робити в жодному разі не варто. У будь-яких ситуаціях батькам слід зберігати максимальний спокій і виявляти терпіння. Якщо та чи інша ситуація ставить вас у глухий кут, поділіться своїми почуттями з кимось із близьких вам людей і попросіть у них поради.

3. Приділяйте дитині час

Дитина постійно потребує вашої допомоги. Ви можете стати для неї найкращим другом. Ваша присутність у її житті, готовність вислухати й підтримати допоможе їй упоратися з усіма труднощами. Зрозуміло, у сучасному ритмі життя дуже складно знаходити баланс між роботою й сім’єю. Але якщо ваша дитина проживає важкий період у житті, намагайтеся проводити з нею якомога більше часу.

4. Дозвольте дитині почуватися в безпеці

Підтримуйте дитину й демонструйте їй свою любов – так вона почуватиметься в безпеці. Приготуйте їй на вечерю її улюблену страву або повечеряйте разом із родиною в кафе. Багато дітей відчувають різні психічні розлади (стрес, тривогу тощо), оскільки не почуваються безпечно. Використовуйте всі можливі способи, щоб дати дитині відчуття безпеки, і вона почуватиметься набагато краще.

5. Заспокоюйте дитину

Людям властиво хвилюватися й думати, що справи йдуть набагато гірше, ніж є насправді. Якщо дитина має переживання з приводу певної ситуації, переконайте її, що нічого поганого не станеться. Це допоможе дитині заспокоїтися. Налаштуйте дитину на позитивне сприйняття ситуації й запевніть, що все буде добре.

6. Звертайтеся по допомогу

Якщо всі вищезгадані методи не дали бажаного результату і ви не бачите позитивних змін у поведінці й настрої своєї дитини, зверніться по професійну допомогу до психолога. Він зможе точно визначити, з чим пов’язані негативні емоції дитини і вчасно виправити ситуацію.

Також дуже важливо, щоб дитина мала підтримку сім’ї, шкільних учителів і друзів.

Довгий час психічному здоров’ю людини не приділялося належної уваги. Однак це надзвичайно важливо для кожного з нас, особливо дітей. Діти беззахисні, і часто вони не можуть зрозуміти, як потрібно поводитися в тій чи іншій ситуації. Якщо ваша дитина має ті чи інші труднощі, допоможіть їй. Ваша допомога зміцнить її психічне здоров’я і матиме важливе значення для її майбутнього.

Батьки знають, що дисципліна надзвичайно важлива для виховання здорових дітей. Але як учити бути дисциплінованою дитину, котра сприймає навколишню дійсність набагато гостріше, ніж решта?

В емоційній чутливості дитини немає нічого поганого. Крім того, чутливі діти надзвичайно добрі та співчутливі. Але у вихованні чутливої дитини можуть виникнути певні труднощі. Чутливі діти частіше відчувають емоційне перевантаження. Вони нерідко плачуть, схвильовані тим, щоб не потрапити в неприємну ситуацію, часто невпевнені в собі.

Емоційно чутлива дитина часто реагує на дрібниці, миттєво засмучується через них. У місцях великого скупчення людей (наприклад, магазині або на гамірній вулиці) чутлива дитина зазвичай тримається за мамину руку й не відходить від мами ні на крок. Якщо до вас додому приходять гості, дитина може розплакатися, побачивши багато незнайомих людей. Така поведінка дитини викликає в батьків розгублення – вони просто не розуміють, чим вона викликана.

Деякі чутливі діти не просто емоційно чутливі, а й гостро сприймають фізичні об’єкти. Гучні звуки або яскраві кольори можуть бути для них дискомфортними. Чутливі діти можуть боятися великих скупчень людей і остерігатися будь-яких змін.

Багато людей сприймає емоційно чутливих дітей як просто сором’язливих, однак, справа не тільки в цьому. Такі діти набагато глибше переживають почуття, ніж інші. Це означає, що вони можуть бути надмірно збудженими, дуже сердитися й лякатися. Тому вони не наважуються пробувати щось нове та щосили намагаються уникати емоційних розладів. Їм важко налагоджувати взаємини з однолітками, тому що їх часто сприймають як «хлопчика, який постійно плаче» або «дівчинку, яка впадає в істерики».

Хоча сувора дисципліна може допомогти дітям змінити їх поведінку, для емоційно чутливих дітей покарання приховуватимуть більше шкоди, ніж користі. Тому батькам важливо знайти відповідний спосіб виховання такої дитини, щоб вона виросла здоровою й успішною.

Чутливим дітям буває надзвичайно складно справлятися зі своїми емоціями, однак батьки, дотримуючись певних рекомендацій, можуть допомогти дитині в цьому. Батькам потрібне велике терпіння, адже емоційно чутливі діти часто примхливі й легко збуджуються. Розгляньмо декілька рекомендацій, як поводитися з емоційно збудливою дитиною:

1. Прийміть емоційну чутливість дитини. Не намагайтеся змінити природу дитини і враховуйте її темперамент. Знайдіть у темпераменті дитини сильні сторони.

2. Давайте дитині достатньо часу, щоб заспокоїтися та опанувати свої почуття. Дитину може гнітити велике скупчення людей, і тому в певних випадках вона потребуватиме деякого часу, щоб розслабитися і повернутися в нормальний емоційний стан. Не змушуйте дитину брати участь у групових іграх і заняттях, якщо їй це не подобається. Запропонуйте дитині зайнятися чимось, що її заспокоює: почитати книгу, помалювати або послухати спокійну музику.

3. Встановлюйте для дитини певні обмеження. Якщо ви будете цілковито приймати поведінку дитини, вона не захоче нічого в ній міняти. Навчайте дитину відповідальності за свою поведінку, встановлюючи для неї обмеження, учіть її взаємодіяти з реальним світом.

4. Хваліть зусилля своєї дитини. Емоційно чутливі діти можуть бути сором’язливими та невпевненими в собі. Тому хваліть дитину щораз, коли їй удається дати раду своїм емоціям. Дайте дитині зрозуміти: ви цінуєте її зусилля і вони гідні похвали. Ваша похвала мотивує дитину добре поводитися надалі й підвищить її упевненість у собі.

5. Дайте дитині почуття безпеки і мотивуйте її. Для цього дитину можна винагороджувати за досягнення в навчанні, спорті або будь-якій іншій сфері. Це підвищує її настрій і викликає позитивні емоції.

6. Розвивайте в дитини навички вирішення проблем. Це буде для неї надзвичайно корисним у майбутньому. Життєві проблеми викликають у чутливих дітей сильні негативні емоції, тому їх слід навчити ефективно вирішувати поточні питання.

7. Розвивайте в дитини навички спілкування. Емоційно чутливі діти часто відчувають проблеми зі спілкуванням і не вміють висловлювати свої почуття. Тому батькам потрібно навчити дитину виражати емоції й висловлювати свою думку.

8. Прищеплюйте дитині відповідальність за її рішення. Емоційно чутливі діти бувають надмірно залежними від батьків. Однак дитину потрібно навчити брати відповідальність за її рішення. Це дуже важливо для того, щоб дитина стала самостійною і впевненою.

Деякі діти бувають надзвичайно чутливими. Їм потрібен час, щоб звикнути до нової обстановки, людей і ситуацій. Наприклад, якщо дитина вперше йде до школи або спортивної секції, вона муситиме звикнути до нової обстановки і отримуватиме насолоду від відвідин шкільних чи спортивних занять тільки через певний час.

Час від часу кожна дитина відчуває страх. Маленькі діти, досліджуючи навколишній світ, здобувають новий досвід і стикаються з певними труднощами або несподіваними обставинами, які можуть їх злякати. Це невід’ємна складова дорослішання й розвитку. Однак іноді дитина відчуває ірраціональний страх перед найнесподіванішими речами. Наприклад, боїться звуку сирени пожежної машини або швидкої допомоги, комах тощо.

Дитячі страхи – це поширене явище

Як стверджують психологи, 43 % дітей віком  6–12 років схильні боятися. Найпоширенішим у цьому віці є страх темряви, надто коли дитину залишають наодинці в темній кімнаті. Також діти часто бояться тварин, наприклад, великих собак, що голосно гавкають. Деякі діти бояться вогню, висоти або грози. Іноді діти, надивившись новин по телевізору або в Інтернеті, лякаються грабіжників, викрадення або війни. Якщо дитина недавно пережила втрату або серйозну хворобу родича, її може охопити хвилювання про здоров’я близьких. Зазвичай ці страхи минають у підлітковому віці. Більшість із цих страхів не надто сильні і поступово згасають.

Що таке фобії

Іноді страхи так загострюються, що перетворюються на фобії. Це сильні й ірраціональні страхи, що заважають у повсякденному житті. Наприклад, страх шестирічної дитини перед собаками може викликати в неї настільки сильну паніку, що вона взагалі відмовлятиметься виходити надвір. У 10-тирічному віці дитина може бути так стурбована новинами про серійні вбивства, що наполягатиме, щоб спати разом із батьками.

У деяких дітей у цьому віці виникає страх спілкування з людьми, яких вони зустрічають у повсякденному житті. Така сором’язливість може перешкодити дитині знайти друзів у школі або спілкуватися з більшістю дорослих, особливо незнайомими. Такі діти можуть навмисно уникати соціальних ситуацій (наприклад, Днів народження друзів), їм буває важко спілкуватися з будь-ким, крім членів своєї сім’ї.

Часто в дітей у цьому віці виникає страх ізоляції. Іноді цей страх посилюється, коли сім’я переїжджає в інше місто або дитина переходить у нову школу. Дитина може боятися їхати в літній табір або навіть ходити в школу. Така фобія може мати й фізичні симптоми, наприклад, головні болі або болі в животі. Усе це призводить до того, що дитина замикається в собі і стає пригніченою.

У віці 6–7-ми років дитина зазвичай уперше дізнається про смерть, у зв’язку з чим у неї може з‘явитися новий страх. Коли вона розуміє, що, в кінцевому підсумку, усі смертні – і її батьки, і вона сама – її занепокоєння може посилитися. У деяких випадках така заклопотаність смертю буває дуже болісною.

Як упоратися зі страхами й фобіями

На щастя, більшість фобій піддаються лікуванню. Фобії зазвичай не є ознакою серйозних психічних захворювань, що потребують тривалого курсу психотерапії. Але якщо занепокоєння дитини довго не минає й заважає їй насолоджуватися повсякденним життям, їй варто надати професійну допомогу психолога або психотерапевта, який спеціалізується на лікуванні фобій.

У ході лікування фобій багато психотерапевтів пропонують дитині зустрітися з джерелом своїх страхів у безпечних дозах. Наприклад, якщо дитина боїться собак, терапевт може під час розмови показати їй фотографії собак або відео з ними, а потім – запропонувати дитині поспостерігати за собаками з вікна. Нарешті, психотерапевт може в присутності дорослих погратися декілька хвилин із маленьким цуценям. Після цього дитина почуватиметься набагато краще в присутності собак.

Цей процес називається десенсибілізацією: дитина поступово стає менш чутливою до джерела свого страху щоразу, коли стикається з ним. У підсумку дитина припинить уникати ситуацій, які стали причиною її фобії. Хоча цей процес збоку виглядає як само собою зрозумілий, здійснювати його потрібно тільки під наглядом професіонала.

Іноді психотерапія допомагає дітям стати впевненішими й менш схильними до страхів. У стресових ситуаціях дитині можуть стати в нагоді дихальні вправи й техніки релаксації.

Іноді лікарі рекомендують антидепресанти як додатковий засіб, хоча їх ніколи не застосовують як єдиний засіб лікування. Вони допомагають зняти тривогу й панічні атаки, пов’язані з фобіями.

Як батьки можуть допомогти дитині

Розгляньмо декілька способів, як батьки можуть допомогти дитині впоратися зі страхами й фобіями:

• поговоріть із дитиною про її тривоги і виявіть співчуття. Поясніть їй, що багато дітей має страхи, але з вашою підтримкою вона обов’язково навчиться давати їм раду;
• не применшуйте страхи вашої дитини і не висміюйте їх, особливо в присутності її однолітків;
• не примушуйте дитину виявляти хоробрість. Їй може знадобитися час, щоб упоратися зі своїми страхами. Крім того, ви можете ненав’язливо заохочувати її подивитися в очі страху й не уникати ситуацій, які її лякають. Головне – не наполягати на цьому.

Страхи – це нормальна частина життя дитини, реакція її психіки на реальну або уявну загрозу, джерело якої знаходиться в навколишньому світі. Тому батьки повинні підтримати дитину в таких ситуаціях. Розмовляючи з нею про її страхи, батьки повинні визнавати їх, але не посилювати й не применшувати. Заспокойте дитину й запропонуйте їй способи впоратися зі страхами. Довірливе спілкування та підтримка – ефективний метод боротьби зі страхами. Якщо це не допомогло, страх може перерости у фобію, і тоді кращим засобом допомоги буде залучення професіоналів.

Підлітки розглядають наркотики як спосіб зняти напругу, розслабитися на черговій вечірці, розважитися або поліпшити самопочуття через стрес, який можуть викликати розлучення батьків чи цькування в школі, невдалі стосунки. Утім, не обов’язково лише негативні обставини і “погана” компанія спонукають спробувати наркотики, але й звичайна цікавість, упевненість підлітка в тому, що він може тримати споживання під контролем, а від одного разу нічого не буде. Яка поведінка доньки чи сина має насторожити батьків і як діяти у такій ситуації ? Зрозуміти, чи ваша дитина вживає наркотики, дуже важливо заради вчасного звернення по допомогу. 

СонЗміна ритму сну: дитина протягом дня може бути сонлива, млява, повільна, а до вечора, прийшовши з прогулянки, проявляє енергійність, бажання що-небудь робити, не засинає вчасно. Ви можете бачити, що вона всю ніч безперервно займається комп’ютером, грає на гітарі, прослуховує музичні записи, а на другий день знову сонлива, загальмована.

Брехня – невід’ємна частина життя кожної людини. Як-то кажуть, хто ніколи в житті не брехав, нехай кине в лице камінням. Інше питання, що мотиви брехні можуть бути різними: одні говорять неправду, щоб захистити близьку людину від болю, а інші – цілком з егоїстичних помислів. Іноді складно зрозуміти, що стоїть за брехнею. А в окремих випадках правда буває химерніша за просту, але неправдиву версію. Тому перш ніж звинувачувати співрозмовника, треба переконатися, що він дійсно водить Вас за ніс. Як вижити в такому світі? Як дізнатися, що нам брешуть? На щастя, вміння брехати — теж мистецтво, яким володіє далеко не кожен. Ось тут-то нам і стане в нагоді знання того, за якими ознаками можна викрити брехуна

• совається на стільці;
• поперемінно схрещує або випрямляє ноги;
• схрещує на грудях руки, незабаром засовує їх у кишені, потім зводить їх за спиною;
• потирає руки;
• прикриває рот;
• погладжує підборіддя;
• потирає кінчик носа;
• потирає мочку вуха.

Виконавчі функції – це когнітивні навички, які нам необхідні для того, щоб контролювати і регулювати свої думки, емоції і дії в моменти конфліктів або під впливом відволікаючих чинників. Психологи іноді розрізняють «холодні» виконавчі функції, які відносяться саме до когнітивних навичок (наприклад, вміння рахувати в умі) і «гарячі» виконавчі функції, які допомагають регулювати емоції (наприклад, здатність керувати гнівом).

Існує три види виконавчих функцій:

1. Самоконтроль – здатність чинити опір спокусі і замість цього чинити правильно. Самоконтроль допомагає дітям концентрувати увагу, діяти менш імпульсивно і залишатися зосередженим, виконуючи будь-яку роботу.

2. Робоча пам’ять – здатність пам’ятати інформацію, припускати, де вона може бути використана, встановлювати зв’язок між ідеями і розставляти пріоритети.

3. Когнітивна гнучкість – здатність творчо мислити і змінювати свою поведінку відповідно до зміни обставин. Когнітивна гнучкість дозволяє нам використовувати уяву і креативність для вирішення проблем.

Наскільки це важливо?

Виконавчі функції дуже важливі для розвитку дитини. Про це свідчить той факт, що на основі того, наскільки у дитини розвинені виконавчі функції в ранньому віці, можна з великою часткою впевненості припустити, наскільки високою буде її успішність у школі, наскільки вона зможе адаптуватися в соціумі, наскільки вона буде дотримуватися здорового способу життя тощо.

Тому батькам вкрай важливо знайти способи підтримувати розвиток виконавчих функцій у перші роки життя дитини.

Що вже відомо?

Для того щоб у дитини повністю сформувалися виконавчі функції, потрібен час. Це частково пояснюється повільним дозріванням префронтальної кори головного мозку. Розвиток виконавчих функцій стає помітним, коли діти нагадують собі про важливі цілі (наприклад, коли вони відмовляються дивитися телевізор заради того, щоб зробити домашнє завдання).

Також розвиток виконавчих функцій спостерігається тоді, коли діти вчаться аналізувати навколишнє середовище, щоб вирішити, як діяти в тій чи іншій ситуації (наприклад, вони розуміють, що необхідно вивчити уроки, щоб успішно скласти іспит, і тому відмовляються дивитися телевізор). Недостатній розвиток виконавчих функцій може пояснити, наприклад, чому маленькі діти здаються впертими і відмовляються слідувати логічним вказівкам батьків (наприклад, відмовляються одягати шапку взимку). Часто виконавчі функції бувають погано розвинені у дітей, які виросли в бідних сім’ях.

Діти дуже чутливі до ранніх емоційних переживань, які можуть заважати розвитку виконавчих функцій або, навпаки, сприяти йому. Наприклад, стрес може бути настільки шкідливим для розвитку виконавчих функцій дитини, що її поведінка може бути схожа на поведінку дитини з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (тому дітям з порушеними виконавчими функціями часто помилково діагностують СДУГ).

З іншого боку, позитивний емоційний досвід (наприклад, хороші cтосунки з батьками в ранньому віці) може захистити дитину від негативного впливу стресових факторів (наприклад, важкі матеріальні умови сім’ї). Отже, виконавчі функції у таких дітей розвиваються нормально. Діти чуйних батьків, які використовують м’який підхід у вихованні, а не строгу дисципліну, теж зазвичай краще розвивають свої виконавчі функції.

Добре розвинені виконавчі функції призводять до високої успішності в навчанні, добре розвинених соціальних й емоційних навичок. У молодших класах виконавчі функції сильніше впливають на успішність дитини, ніж інтелект і вміння читати або рахувати. Психологи припускають, що це пов’язано з тим, що виконавчі функції допомагають дитині орієнтуватися в постійно мінливому середовищі. Тому їх розвиток особливо важливий для тих дітей, які ростуть у неблагополучних умовах.

Окремі виконавчі функції пов’язані з тим, що дитина розуміє думки і вчинки інших людей. Наприклад, дитина розуміє, що інші люди можуть мати уявлення про світ, відмінні від її власних. Це необхідний навик для успішної соціальної взаємодії.

Переваги добре розвинених виконавчих функцій очевидні. Разом з тим слабкий розвиток виконавчих функцій характерний для ряду розладів, таких як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, розлади поведінки та навчання, аутизм, депресія тощо. Ранні проблеми з розвитком виконавчих функцій можуть зберігатися протягом всього дитинства і навіть юності.

Що можна зробити?

Робота з дитячим психологом може допомогти дошкільнятам розвинути свої виконавчі функції. Завдяки цьому вони можуть підвищити успішність, розвинути соціальні та емоційні навички і створити нові нейронні зв’язки. Раннє втручання може також знизити труднощі, пов’язані з такими розладами, як синдром дефіциту уваги з гіперактивністю і розлади поведінки. Такі заняття дають хороші результати для дітей у віці 4-5 років. У ході таких занять дитина вчиться навичкам саморегуляції, найчастіше – в ігровій формі.

Також існує ряд занять, які сприяють розвитку виконавчих функцій у дитини. До таких занять відносяться музика, йога, медитація, єдиноборства тощо.

Також варто звернути увагу на атмосферу, у якій відбувається навчання в молодших класах. Діти повинні проявляти більше активності під час уроку, тому варто більше часу приділяти роботі в малих групах і менше – у великих групах. Дітям з добре розвиненими виконавчими функціями потрібно менше втручання з боку вчителів. Також важливо усунути всі стресові фактори в навчальному процесі. Молодших дітей також слід навчати в ігровій формі. Наприклад, ви можете розігрувати з ним за ролями різні соціальні ситуації. Так дитина більше дізнається про різні соціальні ролі і навчиться пристосовуватися до постійно мінливих ситуацій.

Важливо розуміти, що виконавчі функції розвиваються протягом багатьох років. І навіть дуже мотивованій дитині буває важко дотримуватися всіх вказівок батьків (наприклад, не їсти печиво перед обідом) або зосереджуватися на чомусь протягом довгого часу. Тому дайте дитині час.