Цього року, замість того, щоб стати жертвою сезонної депресії, спробуйте щось нове, щоб залишатися задоволеними та захищеними у міру зміни погоди. Якщо подих осіннього повітря, погляд на різнобарвне листя викликають у вас сумні та розгублені почуття, ви не самотні.

Коли світловий день скорочується, а погода переходить з літа на осінь, багато людей відчувають депресію та занепокоєння. «Сезонна депресія», яку часто називають сезонним афективним розладом – це депресія, яка виникає щороку в один і той же час, як правило, починаючи з осені, посилюючись взимку і закінчуючи навесні.

Оптимісти стверджують, що найкращий спосіб уникнути пригніченості та відчуття безпорадності – навчитися, попри все, радіти життю: проводити більше часу з рідними та друзями, частіше гуляти на природі, зайнятися спортом або іншими цікавими справами. Адже якщо життя буде активним і насиченим, то в ньому не залишиться місця для депресії.

Певна річ, проблеми самі не вирішуються, але не панікуючи і тверезо мислячи, набагато ефективніше шукати вихід зі складної ситуації. Не останню роль у цьому відіграє також внутрішній стан. А тому, щоб морально легше пережити кризові явища, частіше нагадуйте собі, що це – не кінець світу, і неприємності колись закінчаться, так як і осінь.
Красиві образи та спогади про літо, теплий одяг, барвисті дерева, свіже прохолодне повітря та затишні посиденьки – також частина різнобарвної осені. І цей період може бути чудовим, якщо ти не будеш нудьгувати, а робити такі речі, як:

Хапай друзів в оберемок і — гуляти, гуляти, гуляти! Складіть новий маршрут прогулянки місцями, де раніше не були. Побачиш, скільки позитиву і вражень залишать такі походи.

Якщо Ти не боїшся дощової погоди, це заняття точно для тебе. Ти коли-небудь гуляв під дощем? Якщо ні, тоді цієї осені обов’язково включи цей пункт у список осінніх справ. А щоб не намокнути, візьми з собою яскраву парасольку — вона не тільки захистить тебе від дощу, але й зробить день барвистішим. Ну і, звісно ж, не варто забувати про теплий одяг.

Тільки уявіть, що ви будете відчувати, коли після прогулянки по осінньому лісі повернетеся додому з кошиком опеньків, підберезників або благородних білих грибів. Золотий килим з листя, вкривають ще зелену траву, червоні острівці з ягід на лісових галявинах, різнокольорові крони дерев, крізь які пробиваються несміливі сонячні промені, подув останнього теплого вітерця, «концерт» з пташиних голосів – така прогулянка подарує море задоволення!

А також восени потрібно починати готуватися до Нового року. Адже скільки ж справ попереду! Потрібно підібрати подарунки близьким, придумати подарунок собі, скласти список бажань, які потрібно загадати в Новий рік, написати листа Дідові Морозу.

 Живіть і радійте життю! Наповнюйте кожен день глуздом, проживайте з любов’ю і згадуйте з вдячністю! Щасливої вам осені!

Автор. Фахівець із соціальної роботи Закорчевна Альона

Багато з нас бачили мультфільм «Головоломка». У ньому показана кімната управління дитячим мозком. Субособистості дитини працюють для того, щоб вона відчувала себе в безпеці і була щасливою. Сюжет мультфільму стає цікавим, коли Страх, Гнів, Радість, Відраза і Смуток починають боротися за контроль.Наприклад, коли переважає Страх, дитина здригається. Коли головним є Гнів, дитина починає лаятися. Так ми розуміємо, що всі ці персонажі відображають емоційний досвід дитини. Але така модель працює насправді. У мультфільмі досить точно показано, як працюють наші емоції. Також існують цілі напрямки психотерапії, які використовують подібні моделі. Наприклад, однією з ідей системної сімейної психотерапії є те, що всередині кожного з нас є кілька частин, або субособистостей, які взаємодіють одна з одною і визначають нашу поведінку. Повернемося до мультфільму «Головоломка». Він багато в чому пояснює дитячу поведінку. Уявіть типову ситуацію: трирічна дитина просить у вас блакитну чашку, яка їй подобається. Коли ви даєте їй чашку, вона впадає в істерику. Якщо ви запитаєте її: «Чому?», вона відповість: «Тому, що ти дала мені блакитну чашку».У багатьох із нас є подібні історії. Хтось згадає свого милого і ввічливого сина, який перетворюється на справжнього монстра, коли ви говорите йому вимкнути комп’ютер. Хтось згадає про дочку-старшокласницю, яка вчиться на «відмінно», але кожен день допізна гуляє з друзями. Це було б зовсім не характерно для неї…якби її психіка складалася всього лише з однієї частини.

Розуміння наших внутрішніх субособистостей допомагає нам у вихованні дітей.

Не тільки наші діти можуть вести себе нехарактерно для самих себе. Батьки знають, що таке втратити самоконтроль і потім шкодувати про це. Вибачаючись за такі ситуації, ми говоримо: «Я був не в собі» і намагаємося в майбутньому краще контролювати себе, щоб такі ситуації більше не повторювалися. Ідея про те, що всередині нас є різні частини, які борються між собою, допомагає багато в чому зрозуміти нашу поведінку. Відомий американський психолог Річард Шварц, який працював у руслі системної сімейної психотерапії, стверджує: намагаючись контролювати себе в складних ситуаціях, ми тільки підживлюємо наші субособистості. Ось як Річард Шварц пояснює теорію субособистостей на прикладі батьківсько-дитячих відносин: «Згадайте випадок, коли ви втратили самоконтроль, спілкуючись з дитиною. Можливо, ви ігнорували дитину в невластивій вам манері, можливо, розсердилися і присоромили її. Згадуючи цей випадок, ви шкодуєте, що вчинили саме так. Зверніть увагу спочатку на те, що зробила дитина, а потім на те, яку реакцію це викликало у вашому тілі. Нарешті, зверніть увагу, яка частина вашої психіки при цьому активізувалася. Тепер ви можете зрозуміти, з яких частин складається ваша психіка».

З яких субособистостей складається психіка

Відповідно до теорії системної сімейної психотерапії, існує 3 типи субособистостей:

1. Менеджери – стежать за тим, щоб ми поводились таким чином, щоб відчувати якомога менше хворобливих відчуттів.

2. Вигнанці – зберігають наші сором, біль і травми, які ми пережили в дитинстві. Вигнанці хочуть, щоб їх почули і зцілили, тому вони використовують хворобливі емоції, щоб вийти на перший план. Як наслідок, менеджери докладають зусиль, щоб змусити їх замовкнути. Якщо менеджери не справляються, на допомогу приходять субособистості третього типу – пожежники.

3. Пожежники – використовують більш екстремальні методи, щоб уникнути хворобливих емоцій. Наприклад, ви можете накричати на кохану людину або «заїдати» свої емоції.

Вам може здатися, що така модель не може бути застосована до вас. Але давайте повернемось до нашого прикладу, коли ви втрачаєте самоконтроль, спілкуючись з дитиною. Річард Шварц пояснює: «Коли ви сердитесь на дитину, одна субособистість може змусити вас накричати на неї, а інша – замовкнути і ігнорувати її, щоб не допустити негативних наслідків. Варіантів може бути багато. У всіх нас є три субособистості, і поведінка дитини може актуалізувати кожну з них. Ми можемо працювати з ними, щоб уникнути неадекватних реакцій в різних ситуаціях». Шварц стверджує, що, якщо ми не будемо працювати з нашими субособистостями, ми будемо проектувати на своїх дітей свої емоційні травми. Однак усі батьки всіма силами хочуть цього уникнути. Єдиний спосіб вийти з цієї моделі – отримати доступ до центральної частини своєї особистості, яку Шварц називає самістю.

У кожного з нас є самість

Шварц стверджує, що самість є у кожного з нас з народження. Це ядро нашої особистості, і в цій частині є все, що необхідне нам, щоб стати хорошими батьками. Коли людина взаємодіє з навколишнім світом зі своєї самості, проявляються її природні якості. Шварц дає такий перелік цих якостей: спокій, ясність свідомості, співчуття, цікавість, впевненість, сміливість, креативність, емоційний зв’язок, терпіння, бачення перспективи, наполегливість і грайливість. Таким чином, всі три субособистості працюють злагоджено, і це допомагає вам добре взаємодіяти з дитиною. Шварц стверджує: «Виховання дитини полягає не в тому, щоб навчити дитину того, чого вона не знає. Вам потрібно працювати з тим, що заважає дитині поводитися правильно. Якщо вам здається, що дитина вас ображає, ви можете надмірно реагувати на такі ситуації. Якщо поведінка дитини актуалізує вашу субособистість, якої ви боїтеся або ненавидите, ви теж будете надмірно реагувати. І такі ситуації будуть неодноразово повторюватися, поки дитина росте.Кидаючи такий виклик вашим субособистостям, дитина показує вам, що вам потрібно в собі зцілити, а не соромитися або придушувати».

Існують спеціальні техніки запам’ятовування великих обсягів інформації. В основі кожної лежить структурування інформації та «зв’язування» її з вже наявними знаннями. Це називають мнемотехнікою (mnemo – пам’ять). Мнемотехніки базуються на створенні зв’язків (асоціацій) між новим, і тим, що вже відомо. Вони, як правило, орієнтовані на великі обсяги інформації, які інакше, як «нанизуванням» за одним принципом у пам’яті, засвоїти не можна. Чим більше людина знає, тим простіше «асоціює» нову інформацію.

1. Відділення перших буквдля формування нової фрази (наприклад, порядок кольорів у спектрі – «Чи Омелько Жити Зможе Без Своїх Фантазій», як українська версія звичного «Каждый Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан»).
2. Створення вірша, який за допомогою рим або ритму допомагає запам’ятовувати (наприклад, запитання частини мови – прислівників – російською: «Где? Куда? Когда? Откуда? Почему? Зачем? И как?»).
3. Використання парних асоціацій– через паралелі, символи або співзвуччя (наприклад, правило з російської мови: «Надевать одежду – одевать Надежду»).
4. Метод Цицерона– розстановка фактів або понять усередині певного приміщення, розташування їх у просторі (як на поличках) і зв’язування з розставленими в приміщенні предметами. Згадуємо обстановку разом із вивченим матеріалом.
5. Ще одна форма мнемотехніки – ейдотехніка(з грец. – «образ») спирається на створення яскравих візуалізацій, перетворення інформації в цілісні образи. Головний інструмент ейдотехніки – це створення візуального конспекту (шпаргалки). Це те, що людина сама виробляє на основі почутого або прочитаного ‑ перетворений, «переварений» матеріал, утілений у чомусь: конспекті, схемі, малюнку тощо.
6. Тому можна запам’ятовувати таким чином: замальовувати свої думки й образиза мотивами отриманої інформації. Наприклад, школярам для запам’ятовування творів – зображати інформацію у вигляді «будиночка», розташовуючи на третьому поверсі інформацію про жанр, стиль і літературний напрям тексту; на другому – дані про автора, історію створення та роль твору в історії; на першому – сюжет, композиція та персонажі.
7. Для дослівного запам’ятовування текстів– зображати кожне слово якимось зрозумілим символом, який легко можна відновити в пам’яті (як, наприклад, в наборах смайликів).
   Як працює наш мозок?
   Те, що не має сенсу, ми забуваємо. Мозок за день сприймає нескінченно багато інформації, проте може згадати тільки те, що вважає за потрібне. Переконати себе в тому, що певні дані тобі знадобляться, надати засвоєнню інформації сенс – значить змусити мозок повірити в те, що це потрібно неодмінно запам’ятати.
   Пам’ять прив’язана до емоцій. Якщо вивчення чогось для тебе каторга, то й засвоювати інформацію непросто. Корисно створити позитивний настрій, приступаючи до підготовки до іспитів. Наприклад, налаштуватися на те, як ти прекрасно відпочинеш увечері після іспиту – це підніме настрій.
   Рветься нитка, а не канат. Факти й дані, зв’язані між собою, краще запам’ятовуються й як би витягають один одного. Таким чином пов’язаний з окремих «ниток» «канат» дає більше шансів нормально скласти іспити.
   Кращі супутники нормальної пам’яті – сон і відпочинок. Насичена підготовка не просто не сприяє запам’ятовуванню, а й навіть шкодить. Уся справа в фізіології: нервовий вузол – результат засвоєння мозком нової інформації – має обрости так званою мієліновою оболонкою, щоб існувати якийсь час. А росте цей шар у періоди відпочинку, найкраще – уві сні. Для цього, до речі, існують перерви між уроками або парами. Тому найкраще перед іспитом гарненько виспатися. Також, щоби скоріше поповнити сили (і свої, і свого мозку), корисно з’їсти шоколад – він допоможе відновитися ще швидше.
   Автор: Фахівець із соціальної роботи Костецька Мар’яна

Коли я вчилася в першому класі, я каталася з друзями на велосипеді. Несподівано колесо мого велосипеда наскочило на камінь. Я перелетіла через кермо і впала, вдарившись підборіддям. Насправді мені не було боляче. Однак, коли я побачила, що у мене пішла кров, я почала кричати. Я кричала не від болю – мені було страшно.Коли на допомогу прибігли батьки, у мене почалася справжня паніка. Я побачила страх на обличчі тата, який біг до мене. Потім ми поїхали до лікарні. Я ніколи не забуду цю поїздку. Я сиділа на колінах у мами, а тато вів машину. Мама втішала мене як могла, але я вже не могла її сприймати. Мене переповнювала паніка, і в кінці кінців я закричала: «Я ненавиджу свій велосипед, я ненавиджу лікарні, я ненавиджу їздити в машині, я ненавиджу тебе!» Так, весела була поїздка для моїх батьків. Зараз, коли я працюю психологом, я розумію, що дитину, котра переживає панічну атаку, не можна заспокоїти за допомогою логічних переконань. Страх повністю паралізує здатність людини до логічних міркувань, і вона знаходиться під владою емоцій. З біологічної точки зору, коли ми відчуваємо небезпеку, ділянка головного мозку під назвою мигдалеподібне тіло запускає реакцію «бий або біжи». Разом з тим відключається кора головного мозку, що відповідає за логічне мислення і раціональну оцінку ситуації. Якщо точніше, здатність людини до раціонального мислення не зникає, а лише сповільнюється. Коли людина відчуває панічну атаку, їй найкраще допоможуть техніки, спрямовані на зняття вторинних симптомів, таких як прискорене серцебиття і дихання, підвищений тиск тощо. Добре допомагає проста вправа – повільне глибоке дихання. Якщо ви хочете допомогти дитині подолати сильний страх, запропонуйте їй зробити кілька глибоких вдихів і видихів. Також корисно використовувати техніки усвідомленості, іншими словами – концентруватися на чомусь, що відбувається в даний момент. Наприклад, ви можете запропонувати дитині називати те, що вона чує, бачить, почуває в даний момент, які запахи і смаки відчуває. Або можна запропонувати дитині сфокусуватися на якомусь одному предметі і описати його в найдрібніших подробицях. Також важливо не намагатися умовити дитину заспокоїтися, коли вона відчуває панічну атаку. Фрази: «Не бійся», «Нічого страшного не сталося», «Все добре» тощо не працюють. Люди в стані паніки не здатні мислити раціонально. Зрозуміло, не варто говорити дитині, що привід для страху є. Але іноді корисно просто визнати її почуття. Ви можете сказати їй: «Я бачу, як ти наляканий». Не потрібно сприймати на свій рахунок все те, що говорить вам дитина, котра переживає панічну атаку. Я щиро сподіваюся, що мої батьки розуміли, що я говорю неприємні для них слова під впливом емоцій. Чесно кажучи, я не пам’ятаю, як батьки допомогли мені впоратися з панікою в тій ситуації. Я була дуже схвильована, щоб звернути на це увагу. Зате я чітко пам’ятаю, як ми їхали додому. У лікарні мені наклали шви, і рана вже майже не боліла. Я сказала батькам, що наговорила дурниць через те, що мені було страшно, і що насправді я так не думаю. Моя здатність до раціонального мислення повернулася до мене. Травми – це всього лише один з випадків, які можуть викликати панічну атаку у дитини. У дітей і підлітків є схильність до того, щоб почуття страху у них переростало в панічні атаки. Деякі діти більш схильні до цього, деякі – менше. Коли панічна атака пройде, ви можете допомогти дитині визначити думки, які стали її причиною. Допоможіть їй побачити, наскільки її побоювання реальні, і наскільки висока ймовірність негативного результату подій. І головне, пам’ятайте: коли ви намагаєтеся впоратися з негативними емоціями дитини, ви повинні вміти регулювати свої власні емоції. Якщо, дивлячись на дитину, котра переживає панічну атаку, ви самі відчуваєте тривогу, страх або реагуєте на ситуацію з гнівом або розчаруванням, це тільки погіршить ситуацію і посилить негативні емоції дитини.