Коли дитина чимось налякана, батьки найчастіше прагнуть відмежувати її від джерела небезпеки. Це має сенс, якщо налякало щось справді небезпечне – наприклад якщо дитина переходить дорогу з пожвавленим рухом — це навчить розпізнавати те, що становить небезпеку. Але як вчинити, якщо дитина злякалася чогось абсолютно звичного: наприклад, літака, який пролітає, боїться спати сама в кімнаті, або йти до школи? Як бути, якщо тривоги заважають дитині досягати життєвих цілей, або просто жити повноцінно?
Показуйте дитині приклад хоробрості
Пам’ятайте, що батьки є для дитини головним прикладом для наслідування. Тому, якщо ви будете демонструвати хоробрість у присутності дитини, найімовірніше, вона старатиметься бути такою ж. Даючи дитині особистий приклад хоробрості, ви можете також розуміти визнавати її почуття. Наприклад, скажіть дитині: «Я розумію, що ти нервуєш через те, що завтра вперше підеш у школу. Першого дня може бути важко». Якщо дозволити дитині вільно висловлювати занепокоєння, вона швидше стане впевненішою. Дитина вчиться хоробрості і спокою, коли спостерігає за вами в різних ситуаціях. Наприклад, коли в магазині ви просите продавця допомогти вам, або коли не втрачаєте спокою, потрапивши в автомобільний затор чи запізнюючись на важливу зустріч.
З‘ясуйте причину неспокою
Занепокоєння й тривога дитини можуть передаватися членам сім’ї і викликати в них стрес. Іноді стрес батьків може виражатися в ненавмисному звинуваченні – «Дитина не може їсти в школі, тому що хвилюється». Такі твердження побічно припускають, що дитина винна в тому, що вона знервована. Змінюючи свої твердження – «Через занепокоєння дитині важко в школі», ви визнаєте, що занепокоєння викликане зовнішніми факторами, і дитина в них не винна.
Погляньте своїм страхам в обличчя
Головне правило позбавлення неспокою – це проживання свого страху. Інакше кажучи, ви мусите подивитися вашим страхам в обличчя. Це може здатися парадоксальним, але, перебуваючи в ситуації, що викликає у нас тривогу, ми повинні залишатися в ній, а не уникати її. Тоді поступово наша тривога зменшується. Так ми вчимося долати негативні емоції. Стикаючись віч-на-віч зі своїми страхами, дитина засвоює, що та чи інша ситуація може бути не такою страшною, як їй здавалося. Наприклад, дитину хвилює розлука з батьками. Якщо її залишати саму спочатку на короткий термін, а потім – на довший, вона зрозуміє, що її побоювання не виправдалися: нічого поганого не сталося ні з батьками, ні з нею самою. Також дитина зрозуміє, що її тривога – тимчасове явище, і слабшає вона з кожним новим разом.
Використовуйте позитивне підкріплення
Щоб мотивувати дитину дивитися в обличчя страхам, батьки можуть заохочувати її спроби зробити це. Позитивне підкріплення може бути виражене в різних формах: наприклад, у вигляді словесної похвали. Це особливо ефективно, коли ви щиро захоплюєтеся поведінкою дитини, наголошуєте на тому, що саме вам сподобалося і висловлюєте похвалу відразу ж, як дитина здійснила бажаний вчинок, наприклад: «Ти молодець, що перший почав розмову із незнайомою тобі людиною», а не просто: «Молодець». Завдяки цьому дитина зможе зрозуміти, що саме у її поведінці вам сподобалося. Усі зусилля дитини, які вона докладає до того, щоб зустрітися зі своїми страхами, гідні похвали. Пам’ятайте, зміни завжди даються дитині нелегко. У цьому їй може знадобитися допомога батьків, а іноді й дитячого психолога.