Погоджуюся з дітьми буває важко. Їхня поведінка часом дратує, виводить з рівноваги і провокує батьків на крики та дії, про які вони потім шкодують. Майже кожен обіцяє собі більше ніколи так не робити… Та, як правило, цей цикл повторюється знову і знову. Насправді насилля не лише не допомагає виховувати дітей, а й шкодить їхньому психічному здоров’ю, погіршує стосунки з батьками, збільшує ризик виникнення багатьох хвороб.Ляснувши дитину по сідницях, ми, звісно, можемо досягти послуху дуже швидко, без вмовлянь та пояснень. Але якщо поглянути на це ляскання в довготривалій перспективі, то виявиться, що воно викликає необоротні зміни і може зіпсувати дитині життя.
Погіршення інтелекту
Численні дослідження європейських та американських науковців, у яких брали участь загалом близько 200 тисяч дітей, підтверджують, що діти, які зазнавали тілесних покарань (навіть якщо це були лише ляпаси і запотиличники), мають знижені показники інтелектуальної діяльності. Такі діти гірше запам’ятовують нову інформацію і мають труднощі під час вирішення творчих завдань. Вони бояться помилитися, а, отже, пробувати нове і розвивати свої вміння. Cтрах взагалі блокує інтелектуальну діяльність і пам’ять. Тому, коли дітей фізично карають (особливо за оцінки, погану успішність, погану поведінку) проблема не вирішується, а посилюється. Адже в дітей автоматично знижується здатність сприймати інформацію, вчитися і щось запам’ятовувати. У майбутньому таким дітям буде набагато складніше досягти високих результатів у професійній діяльності.
Втрата довіри
У ранньому дитинстві формується базова довіра до світу, яка виникає від відчуття, що дорослий завжди поруч, завжди допоможе. Пізніше вона стає фундаментом для взаємодії із зовнішнім світом. Однак фізичне насилля і залякування з боку найближчих людей дуже сильно підриває базову довіру. Адже в ці моменти дитина втрачає в особі батьків джерело підтримки та безпеки.
Знецінення батьків
Фізичні покарання аж ніяк не зміцнюють авторитет, як думають деякі батьки. Навпаки, вони знецінюють батьківську фігуру в очах дитини. У стосунках з батьками зникає такі важливі компоненти, як повага і довіра. І залишається лишь страх покарання.
Агресія
Агресія провокує агресію. Діти будуть користуватися тим, що в них вклали дорослі. Застосовуючи до дитини фізичні покарання, ми показуємо їй, що бити людей можна (особливо тих, хто слабший і менший) і навчаємо, що будь-яку проблему можна вирішити силою. І пояснити потім дітям, що не можна ображати дітей на майданчику або молодшого братика чи сестричку, буде набагато складніше. Дослідження підтверджують, що ті, хто зазнавали фізичного насильства у дитинстві, частіше застосовують його в дорослому віці щодо своїх дітей та близьких людей.
Поведінка жертви
З іншого боку, дитині, яку б’ють або принижують, є великий ризик засвоїти поведінку жертви. Адже батьки демонструють їй певну «норму»— що сильний має право підкорити слабшого. І дитина починає думати, що з нею так можна, що вона заслуговує на це. Такі діти звикають не чинити опір і не казати «ні», тому що просто фізично не можуть протистояти батькам. Відповідно, в дорослому житті їм буде дуже важко відстоювати свою думку, захищати себе чи протистояти несправедливості.
Низька самооцінка
Коли дитину б’ють, крім болю, вона відчуває переляк, розчарування, приниження. Якщо її б’є той, хто повинен її захищати, в неї виникає питання:«Що зі мною не так?». Діти не перестають любити батьків, які їх б’ють. Вони перестають любити себе, адже їм складно поєднати в образі найближчої людини любов і побиття. У результаті діти перестають цінувати і поважати себе, у них формується низька самооцінка. Такі діти часто «закриваються» в собі, в них пригнічується розвиток творчих здібностей, ініціативності та лідерських якостей.
Кордони тіла
Будь-яка фізична дія — разовий ляпас чи тривале биття ременем — це грубе порушення особистісних кордонів людини. Як наслідок, у дітей, яких батьки б’ють «у виховних цілях», не зможе сформуватися вміння захищати і відстоювати власні кордони в дорослому віці. Крім того, їм буде дуже складно розпізнавати і поважати кордони інших людей. Дитина має розуміти, що її тіло є недоторканним. І це розуміння має сформуватися в родині. Порушуючи тілесні кордони дитини, ми робимо вклад у сприймання нею фізичного насильства як норми в її майбутніх відносинах з іншими людьми.
Насильство спотворює сприйняття дитиною зовнішньої і внутрішньої реальності, травмує особистість. Діти, які зазнали насильства, в дорослому віці більше схильні до депресій, скоєння суїцидальних спроб, алкоголізму та вживання наркотиків. У дитини починають розвиватися комплекси — провини, неповноцінності, заздрості до інших дітей, у яких хороші батьки, комплекс нелюбої і небажаної дитини. Далі — тривожний синдром, стрес, невроз. Дитина, яку б’ють батьки, потрапляє у своєрідну пастку. З одного боку, вона любить батьків, з іншого — відчуває злість, боїться і ображається на тих, хто робить їй боляче. Найчастіше злість блокується, а згодом блокуються і інші почуття. Така дитина виростає в дорослого, який не усвідомлює своїх почуттів, не може їх адекватно виражати і не вміє відокремлювати власні проекції від реальності. Тому пам’ятайте: за жодну свою дію дитина не заслуговує фізичного чи психологічного приниження. І немає ніяких причин, які б виправдовували те, що ви можете вдарити дитину. Є більш ефективні методи виховання.
Замітку підготовив провідний психолог: Коцюк О.О.