Налагодження ділової співпраці у напрямку протидії торгівлі людьми, зокрема, сприяння виконанню законодавства України про виявлення та надання допомоги особам постраждалим від торгівлі людьми – мета робочої зустрічі з активом Нетішинської міської ОТГ , що проведено БФ “Ксена” у партнерстві з Центром соціально- психологічної допомоги 13 жовтня.Дана зустріч відбулась у рамках Хмельницького регіонального компоненту проєкту «Впровадження Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в умовах децентралізації у Вінницькій та Хмельницькій областях», який адмініструє Джерело надії / Spring of Hope за підтримки IOM Ukraine, Міністерства закордонних справ Королівства Норвегії та USAID. Ключовою проблемою, на вирішення якої спрямований даний проєкт, є необхідність гармонізації положень Закону «Про протидію торгівлі людьми», відповідних нормативно-правових актів і чинної реформи децентралізації в реалізації державної політики протидії торгівлі людьми. На рівні органів місцевого самоврядування (ОМС), у т.ч. об’єднаних територіальних громад (ОТГ) та неурядових організацій (НУО), що надають безпосередню допомогу постраждалим від цього злочину, наявна необхідність у більш глибокому розумінні проблеми торгівлі людьми, знанні принципів ідентифікації постраждалих осіб, принципів роботи НМВ та ефективної реінтеграції постраждалих осіб. Актуальність проблеми проєкту визначає його основну мету: покращити захист прав постраждалих від торгівлі людьми (ПТЛ), у тому числі дітей, і доступ до реінтеграційної допомоги в рамках Національного механізму взаємодії ОМС Хмельниччини, що здійснюють заходи з протидії торгівлі людьми, в умовах проведення децентралізації.

16 жовтня у Нетішинській міській ОТГ за підтримки БФ “Ксена” Оксани Устинової, директора Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги Алли  Андрейчак пройшла інформаційна Акція, з метою привернення уваги населення громади до існуючої проблеми та розповсюдження буклетів щодо безпечної міграції з телефонами Національної гарячої лінії, БФ “Ксена”, Центру соціально- психологічної допомоги.

Днями психологом Хмельницького міського Центру Оксаною Каритун було проведено онлайн-бесіду для студентів Хмельницького національного університету. За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя. Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу. В процесі розмови були розібрані особливості структури та форми булінгу,а також пропрацьовані ситуації щодо протидії булінгу.

За даними світового огляду впливу пандемії коронавірусу, діти в період карантину стали проводити 80% більше часу онлайн, разом з цим підвищились звернення щодо випадків булінгу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, а сексуальна експлуатація дітей в інтернеті збільшилась вдвічі.

В Україні такі випадки також почастішали. Тільки за останній місяць інформаційний простір сколихнули кілька історій, коли діти зазнали сексуального насильства та експлуатації в цифровому середовищі. Це наголошує на негайній необхідності вжити інформаційно-просвітницьких заходів для захисту дітей в цифровому середовищі, формуючи в них обізнаність про наявні ризики, а відповідно – і стійкість до них.

В механізмі захисту дітей від сексуальних ризиків в Інтернеті також надзвичайно важливим є превентивний аспект. З цією метою 15 жовтня 2020 року в будинку творчості школярів спеціалістами відділу соціальної роботи з населенням Полонської міської ради ОТГ було проведено квест на тему «Stopsexтинг» для лідерів учнівського самоврядування загальноосвітніх шкіл Полонської ОТГ.

Метою квесту було: ознайомити учнів із небезпеками, що можуть виникнути під час спілкування в Інтернеті, сформувати навички безпечного спілкування; дати уявлення про необхідні дії у разі підозри чи виникнення онлайн-грумінгу або сексторшену.

  Амбівалентність – це суперечливі почуття відносно будь-якого об’єкта або ситуації. Наприклад, підліток може побачити щось одночасно з позитивного і негативного боку. Або при виборі в будь-якій ситуації обидва варіанти можуть здаватися йому однаково привабливими. Амбівалентність завжди викликає у підлітків протиріччя і заплутаність.

Якщо описати амбівалентні почуття словами, це може звучати приблизно так: «У певному сенсі я не хочу того, що хочу. Я одночасно і схвалюю те, що відбувається, і не схвалюю».

Складність амбівалентних переживань

Амбівалентні переживання призводять до дуже складного способу мислення, тому що вони призводять до суперечливих оцінок, бажань і думок. Люди, які звикли до логіки мислення «або/або», погано справляються з амбівалентними почуттями. Наприклад, люди різних поколінь або політичних поглядів схильні до думки: «Ми маємо рацію, а вони – ні». Простіше перейти на один бік, ніж побачити обидва.В амбівалентності немає «золотої середини» або компромісного погляду. Потрібно багато зусиль, щоб розвинути здатність до амбівалентності мислення і бачення ситуації з протилежних точок зору.З іншого боку, амбівалентні переживання можуть призводити до безпорадності. Підліток може думати: «Я просто не можу прийняти рішення!» Наприклад, сумніваючись у своїх стосунках, підліток може згадувати, як вони починалися: «Коли ми ще вчилися в школі, наші стосунки були такими простими. Ми просто хотіли бути разом. Зараз ми все ще любимо один одного, але знаємо один одного краще. Ми знаємо всі радощі і труднощі наших стосунків. Такі суперечливі переживання заважають прийняти рішення про те, чи продовжувати наші стосунки чи ні». У цьому випадку нерішучість, викликана амбівалентністю, може руйнувати прихильність.

Амбівалентність у підлітків

Амбівалентні переживання можуть заважати розвитку підлітків. Наприклад, у віці 15-18 років, коли приходить час вступати до університету, підлітки можуть одночасно хотіти і не хотіти вчитися далі. Вони відчувають змішані почуття, буквально розриваючись між бажанням залишитися в зоні комфорту (продовжувати жити вдома) і розвиватися далі (вступити до університету, переїхати від батьків і почати більш незалежне життя).Батьки підлітка при цьому можуть проявляти нетерпіння і контролювати підлітка в тому, щоб він подавав документи в університет, готувався до вступних іспитів тощо. Вони можуть пропонувати йому свою допомогу або наполягати на власній точці зору. І це ще більше погіршує ситуацію. Підліток одночасно цінує їх допомогу і ображається на неї.У ранньому підлітковому віці (від 9 до 13 років) амбівалентність допомагає дітям повідомляти батькам про свої суперечливі почуття:

«Не потрібно більше мені нагадувати» / «Ти ніколи мені не нагадуєш, і тому я забуваю»;

«Ти завжди лізеш в мої справи» / «Ти ніколи не даєш мені порад»;

«Дай мені спокій!» / «Ти ніколи не зважаєш на мене»;

«Я можу зробити це сам» / «Ти ніколи не допомагаєш мені».

Після таких фраз батьки не розуміють: чого ж насправді хоче їх дитина? Яка з двох частин повідомлення правильна? Насправді в певний момент кожна з частин правильна. Дорослішання вимагає відмови від дитячих залежностей, і від цього у підлітка може виникнути відчуття втрати. Новий життєвий досвід викликає у нього змішані почуття і здається йому суперечливим. І він насправді такий.Зростаюча амбівалентність робить підлітковий вік ще складнішим. Підліток думає: «Чим старшим я стаю, тим більш суперечливим стає навколишній світ. Для того, щоб стати більш незалежним, я повинен брати на себе більше відповідальності. Щоб чогось досягти, я повинен змушувати себе. У дитинстві все було набагато простіше». І це дійсно так.

Амбівалентність в стосунках підлітка з батьками

У підлітка в стосунках з батьками виникає більше амбівалентних переживань, ніж у дитини молодшого віку. Прагнення підлітка до свободи дій і самовираження ускладнює взаємини з батьками. У цьому віці у підлітків конфлікти з батьками трапляються частіше, ніж раніше. Якщо раніше батьки були схильні ідеалізувати свою дитину («Ти чудовий!»), то тепер відносини з нею стають більш напруженими («З тобою складно знайти спільну мову»). Якщо підліток і батьки зможуть проявити більше терпіння до амбівалентних переживань один одного, це допоможе вирішити конфлікти. Пам’ятайте: це не означає, що підліток починає менше любити батьків або батьки – підлітка.Батьки можуть виявити цікавість до змін в почуттях підлітка. Вони можуть просто попросити: «Допоможи мені краще зрозуміти, як ти змінюєшся».Гірше, якщо батьки не виявляють терпіння до амбівалентних переживань підлітка. Вони критикують підлітка за те, що він змінюється: «Раніше ти був такою чудовою дитиною! Що з тобою трапилося?» Це може ще більше погіршити ситуацію.

Амбівалентність і розвиток підлітка

Амбівалентність є частиною розвитку підлітка. Однак вона може мати для нього негативні наслідки. Розглянемо деякі з них:

• амбівалентність може затьмарити ставлення підлітка до життя (наприклад, він може думати «Чим я старше, тим важче стає бути зрозумілим»);
• амбівалентність може викликати нерішучість («Я не знаю, який життєвий шлях мені обрати»);
• амбівалентність може вимагати від підлітка розумових зусиль («Мені потрібно зважити обидва боки»);
• амбівалентність може збивати дитини з пантелику («Я не можу це зрозуміти»);
• амбівалентність може призводити до зневіри підлітка («При будь-якому результаті будуть проблеми»);
• амбівалентність може заплутувати підлітка («Я постійно міняю точку зору і не можу вибрати»);
• амбівалентність може викликати нерішучість («Я повинен бути повністю впевнений»);
• амбівалентність може вселити в дитини відчуття недосконалості («Все в цьому світі – компроміс»);
• амбівалентність може бути занадто важкою для підлітка («Простих відповідей не існує»);
• амбівалентність може викликати занепокоєння («Я хвилююсь про погані наслідки»).

Чим старшим стає підліток, тим більше в його житті з’являється причин для амбівалентності. Почасти це відбувається через те, що життєвий досвід підлітка стає все більш складним і неоднозначним. Разом з вигодою приходять ризики, з досягненнями – втрати, з придбаннями – витрати, з упевненістю – невизначеність, з вибором – наслідки, з перевагами – недоліки. Амбівалентні переживання не повинні бентежити або зупиняти підлітка. Їх потрібно прийняти і використовувати на благо. Амбівалентність вчить підлітка враховувати складність життя у дорослих життєвих ситуаціях, у яких йому доводиться робити вибір.

  «Накопичувати в собі злість – все одно, що пити отруту і чекати смерті іншої людини». Цю цитату, яку приписують Будді, сьогодні використовують дуже часто. Прийнято вважати, що агресія – це токсична емоція, від якої потрібно позбавлятися.Навіть вчені радять уникати почуття злості. Дослідження показують, що злість може призводити до гіпертонії і низької чутливості до знеболюючих засобів. Люди з психічними розладами, пов’язаними з патологічним рівнем агресивності, більше схильні до злочинів і навіть суїциду.Сучасна культура сильно пов’язана з почуттям злості. В Інтернет-спільнотах часто радять відпускати почуття злості. Ймовірно, ви і самі зустрічали цитати типу: «Якщо хтось може вас роздратувати, це означає, що ви втратили внутрішню рівновагу», «Злість не вирішує ніяких проблем. Вона нічого не створює, але може багато зруйнувати» або навіть «Злість – ваш найбільший ворог. Тримайте її під контролем».Таке ставлення до почуття злості означає, що ми не тільки боїмося її, а й засуджуємо її прояви, вважаючи ознакою слабкості. Наші уявлення про почуття злості стають упередженнями: ми схильні вважати злими людей, які не пригнічують дане почуття. З іншого боку, ми вважаємо людей, які стримують почуття злості, вихованими, розумними і в певному сенсі зразковими людьми. Однак таке розуміння агресії є неправильним. Злість – це не модель поведінки, а емоція.

Злість – це емоція, а не модель поведінки

Злість – це нейрофізіологічна реакція організму на загрозу. Мозок (зокрема, мигдалеподібне тіло) посилає сигнал тілу, приводячи його в стан повної готовності. У кров викидаються гормони адреналін і кортизол, частішає пульс, м’язи приходять у тонус. Увага людини, що відчуває злість, сконцентрована і звужена. Обличчя людини приймає характерний вираз, який служить для оточуючих попереджувальним знаком.У психологічній літературі злість не асоціюється безпосередньо з агресивною поведінкою. Злість – не те ж саме, що агресивна поведінка, ненависть або насильство. Агресія – це модель поведінки людини, а злість – це почуття. Хоча почуття злості в окремих випадках і може призводити до агресивної поведінки, це відбувається не завжди. Людина може відчувати злість, наприклад, через те, що хтось вліз перед нею у черзі, але при цьому не робити ніяких дій. І навпаки: людина може завдавати комусь шкоди, не відчуваючи при цьому злості. Наприклад, люди, які вчиняють злочини на сексуальному ґрунті, можуть холоднокровно й обачливо вистежувати і переслідувати своїх жертв. Різниця між злістю і агресією істотна. Злість – це фізіологічна реакція організму, яка сформувалася в результаті еволюції і виникає неусвідомлено. Агресія – це модель поведінки, яка виникає з волі людини. Коли ми зрозуміємо це, ми зможемо поважати почуття злості, навіть якщо засуджуємо насильство й агресивну поведінку.

Злість – це важливе й корисне почуття

Наш мозок використовує почуття для того, щоб привертати нашу увагу, коли відбувається щось важливе або коли проблема потребує негайного вирішення. Страх попереджає нас про небезпеку, смуток мотивує нас шукати підтримку, радість змушує нас продовжувати робити те, що змушує нас відчувати себе добре.Те ж саме стосується і почуття злості. Воно повідомляє нам про те, що відбувається щось несправедливе або що ми повинні вжити заходів для того, щоб вижити.Людина може нападати на інших, обманювати, залякувати або принижувати, не відчуваючи при цьому злості. Але якщо жертва такої поведінки теж не відчуває злості, вона продовжує терпіти несправедливість стосовно себе.Тому відчувати злість – це нормально. Так наш мозок забезпечує нашу безпеку. Коли ми відчуваємо злість, ми повинні проаналізувати, що її спровокувало, оцінити реальні факти й вирішити, як краще діяти в цій ситуації. Однак, як би ми врешті-решт не вчинили, ми завжди маємо право відчувати злість.

Агресія, як і пригнічена злість – це нездорові реакції

Повернемося до досліджень, які показали, що прояви агресивності можуть викликати проблеми зі здоров’ям. Якщо проаналізувати деталі досліджень, зі шкодою почуття злості для організму все не так однозначно.Наприклад, у дослідженнях про взаємозв’язок злості і гіпертонії найчастіше йдеться про те, що гіпертонію і хвороби серця викликають агресивна поведінка і придушення почуття злості. Ми вже говорили, що злість – це емоція, а агресія і придушення емоцій – це поведінкові реакції. У дослідженнях показано, що саме поведінка може викликати серцево-судинні захворювання.З іншого боку, проживання і прояв почуття злості не призводить до захворювань. Почуття злості підвищує рівень кортизолу в організмі, але це може викликати проблеми зі здоров’ям тільки тоді, коли кортизол підвищений тривалий час.

Злість – це всього лиш вершина айсберга

Коли ми звинувачуємо почуття злості у своїх проблемах, то можемо упустити головне. Насправді злість часто пов’язана зі страхом. Злість часто є вторинною емоцією, яка виникає, коли людина не відчуває себе в безпеці. Тому, коли дослідники спостерігають почуття злості, яке стає для людини звичкою, вони також звертають увагу, чи не відчуває вона при цьому страх, смуток або занепокоєння. Коли вчені досліджують вплив злості та інших емоцій на організм, вони приходять до висновку, що найчастіше шкоду організму приносить не злість, а супутні емоції, такі як занепокоєння або смуток.

Злість – джерело мотивації

Ми звикли вважати злість негативною емоцією, але у неї, безумовно, є і позитивна сторона. Хоча злість часто викликає неприємні тілесні відчуття, разом з тим вона активує мозок і тіло. Коли ми сердимося, наше тіло отримує такі ж сигнали від мозку, як і від позитивних емоцій. Однією з тілесних реакцій на емоції є реакція мімічних м’язів. Наприклад, група м’язів Orbicularis oculi, розташована навколо очей, активується, коли ми посміхаємося. Якщо ці м’язи не рухаються, ми розпізнаємо фальшиву усмішку. Однак ця група м’язів також активується, коли ми сердимося.Однак це не означає, що злість приносить нам задоволення. Це означає, що злість, як і радість – емоції, пов’язані з контактом з іншою людиною, а не з відстороненням від неї. Злість мотивує нас взаємодіяти, а не відступати. Почуття злості змушує нас діяти до того, як з’явиться фізична реакція (прискорене серцебиття, напруга в м’язах, сконцентрована увага).

Використовуйте злість на благо

Отже, чи можемо ми сказати, що злість рівнозначна насильству? Ні. Насильство – це деструктивний прояв злості. Злість – це почуття, а насильство – лише один з багатьох способів її вираження.Чи можемо ми сказати, що почуття злості – це отрута, яка руйнує наш організм? Теж ні. Злість – це природна емоція, яка виникає у випадках загрози або несправедливості. Якщо правильно висловити почуття злості, воно не принесе шкоди організму.Як же можна використовувати почуття злості продуктивно? Психологи стверджують, що ми повинні звернути увагу на причини, з яких виникає злість, тому що це почуття ніби говорить нам, що щось потрібно змінити. Відчувати злість – це нормально. Коли ми знаходимо хороший спосіб висловити її – злість мотивує нас і фокусує нашу свідомість. І тоді ми можемо використовувати злість, щоб досягти позитивних змін.

  Самоушкодження (англ. self-harm) – це умисна спроба завдати собі будь-якої шкоди, яка чвсто не має на меті здійснення суїциду.Найбільш поширеним є спричинення собі фізичної шкоди. Зазвичай самоушкодження здійснюється шляхом нанесення собі порізів, обпікання шкіри, зловживання медикаментами або навіть за допомогою ударів головою об стіну.

• спроба придушити емоції й піти від негативних переживань;
• спроба викликати які-небудь емоції (іноді діти підліткового віку відчувають власну бездушність і прагнуть відчути себе живими).

• негативна обстановка в сім’ї, наприклад, постійні конфлікти між батьками;
• зайвий перфекціонізм підлітка;
• вплив однолітків, які можуть вважати селфхармінг проявом власної унікальності й несхожості на інших;
• сексуальне насильство;
• наявність невротичного розладу;
• формування залежності, при якій нанесення ушкоджень і заподіяння собі болю стає способом позбутися від гнітючих переживань.

Психологи Хмельницького міського центру соціальних служб ОльгаЗахожа, АллаКравчук, Олександра Коцюк прийняли участь у триденній  міжнародній конференції «ПСІ-ЕКСПЕРТ. Арт – терапія з дітьми і дорослими». Учасники мали можливість ознайомитися з різними темами: О. Заріцкий «Турбота про себе, як стиль життя: арт-практика «self-cfre» на кожен день», Н. Львова «Ґудзикові історії. Алгоритм технік в роботі з самоідентифікацією, страхами, тривожністю…», Ю. Нагорская «Арт-подорож для дітей, де живе ресурс», О. Гаркавец «Дитячі страхи і капризи. Арт-допомога батькам», «Арт-терапія, підбір технік і методик», І. Підус «Арт-терапія при емоційному вигоранні», О.Перепеліца «Арт – терапія в роботі з комп’ютерною залежністю», О. Манжура «Лялькотерапія для усіх вікових категорій», К. Райхтер «Використання арт-терапії  на заняттях з розвитку емоційного інтелекту», А. Барабаш «Корекція чакр за допомогою символів», А. Чічіна «Арт-терапія в роботі з почуттям провини», Т. Лемешко «Синдром самозванця, Арт – терапія в поміч», А. Кузнєцова «Спонтанні способи арт-терапії в допомогу».

Програма конференції дуже цікава, пізнавальна  та насичена. Усі учасники мали можливість отримати, як інформацію для роботи з дітьми та батьками, а також виконати різноманітні техніки й пропрацювати свої власні питання.