1). Непотрібні і невчасні пояснення. Наприклад, коли дитина боїться монстра у шафі, батьки часто наглядно відчиняють цю шафу й демонструють, що та є пустою. Цей хибний крок доросла людина робить, бо не розуміє емоцій дитини. Маля легко пояснить пустоту шафи, скажімо, невидимістю монстра.
2). Заперечення. Наприклад, коли дитині роблять забір крові для лабораторного аналізу у поліклініці, батьки часто сидять поруч і стверджують, що це не боляче, і дитина собі вигадує. Але ж це не так — маля дійсно відчуває біль, хай і короткочасний, а коли ще до цього й бачить, що батьки його не розуміють, це тільки загострює ситуацію.
3). Спроби відволікти увагу. Цей прийом є більш неоднозначним, бо інколи відволікти увагу дитини дійсно потрібно. Наприклад, від хвороби — за допомогою гарного мультфільму або цікавої книжки. Але у ситуаціях з сильним емоційним напруженням, скажімо, якщо вмирає улюблена рибка дитини, спроби відволікти зазвичай є марними і недоречними.
4). Ігнорування. Ці помилкові дії можуть спровокувати замкненість дитини і навіть істерику. Але що тоді робити натомість у тих чи інших складних ситуаціях? У спілкуванні з маленькою дитиною необхідно дотримуватись кількох простих правил. Ці правила були розроблені психологами як алгоритм, що є хоч і не панацеєю, але досить універсальним засобом, завдяки якому можна дійсно порозумітися з дитино, навіть коли вона заходиться у стресовому стані.
5). Перше правило — дотримуватись своєї черги. Дитина хоче виговоритись, викласти свою думку та повідомити про щось. Батьки мають дати їй цю можливість, не перериваючи монологу аж доти, доки дитина не починає переходити у плач.
6). Друге правило — повтори. Аби дати малюку зрозуміти, що його розуміють, батькам варто повторювати за дитиною останню сказану нею фразу. Цей прийом, до речі, використовується у маркенигових схемах, коли продавець намагається вийти з потенційним покупцем на контакт. Діє і з дорослими.
7). Третє правило — обʼєднання інтонації та інформації. Голос батька чи матері має бути налаштованим на вираження тої емоції, яку очікує дитина — обурення від несправедливості, подив від чогось дивного тощо. Але сам зміст повідомлення має бути іншим. Батьки, після того як інтонаційно показують свою зацікавленість та розуміння, мають запропонувати вирішення тої чи іншої проблеми. Наприклад, залишити у кімнаті нічник, який чарівним чином відганяє привидів та не випускає чудовиськ з шаф.
8). Звісно, ідеальних батьків не існує. Кожен тато чи мама інколи можуть не звернути увагу на дитину, перебити її розповідь чи навіть розізлитись. Але чим успішніше батьки будуть вирішувати маленькі щоденні негаразди дітей, тим більша буде довіра між ними і тим скоріше малюк прощатиме маленькі хиби своїм батькам