“Синдром рицаря”Ви одержимі постійною потребою рятувати оточуючих людей або знаходите рішення їх проблем? «Синдром рятівника», який ще називають «синдромом білого лицаря», – має людина, яка, на перший погляд, здається мотивованою лише поштовхом на допомогу. Насправді синдром рятівника – це нездорова звичка, яку люди часто використовують як привід відкласти рішення власних проблем.
Якщо люди задовольняють свої потреби в стилі «допоможи іншому», це перетворюється на звичку. Як тільки «рятівники» бачать, чують, відчувають, що хтось має складнощі — вони моментально виникають на горизонті, щоб вирішити проблему, дати пораду, підбадьорити. Не тому, що їх попросили, а тому що в них звучить непереборна тяга все полагодити і виправити.
Дисбаланс
Насправді потреба рятувати вказує на емоційний і психологічний дисбаланс, ноги якого передбачувано ростуть з виховання, освіти і нав’язаних цінностей.
Прагнення бути хорошим
«Вона або він рятує всіх навколо, намагаючись бути “хорошою дівчинкою / хлопчиком”, щоб отримати схвалення з боку реального або внутрішнього батька і зміцнити самооцінку.
Оточення
Горезвісний дисбаланс має тенденцію переслідувати «рятівника» до зрілості, підтримуючи в ній чи ньому потребу оточити себе партнерами, друзями і колегами, про яких потрібно буде піклуватися. І ця ілюзорна стратегія передбачувано приречена на невдачу, тому що суть всього успішного базується на гармонії.
Прагнення домінувати
Рятівнику як кисень, потрібні люди, щоб піклуватися, без них він втрачає сенс життя. Для нього важливо бути потрібним, контролювати життя «підопічного», домінувати у відносинах. Коли «рятівники» дають поради, пояснюючи, що і кому варто робити, вони відчувають себе покровителями. Так проявляється владність і бажання командувати, керувати кимось. Як позбутися цього синдрому?
Слухайте
Майте на увазі, що люди часто просто хочуть “випустити пар”, а не врятуватись. Якщо ви навчитесь слухати більш активно, ви зможете зрозуміти, що не потрібно ніякого конкретного втручання, а лише плече, на якому можна поплакати і трохи розуміння. Коли партнер або друг описує проблему для вас, спробуйте зрозуміти її, а не негайно відповідати.
Зачекайте, перш ніж втручатися
Окрім того, що уважно слухаєте, боріться з необхідністю рятувати людину. Якщо друг переживає важкий час, спробуйте втішити його, а не допомагати. Наприклад, ви можете сказати: “Мені дуже шкода, що ти пережив все це”. Ви покажете йому, що можете зрозуміти його, не перевантажуючи себе його проблемою.
Допомога по проханню
Запропонуйте допомогу, тільки якщо вас попросять. Утримуйтесь від втручання, лише якщо отримаєте чіткий запит про допомогу. Наприклад, якщо друг каже вам, що у нього був поганий день, просто слухайте його, не пропонуючи жодного рішення. Тільки якщо він запитає у вас “Що ви думаєте?” або “Що мені робити?”, тоді дійте.
Відповідальність за інших
Перестаньте брати на себе відповідальність за інших. Коли ви вдягаєте роль рятівника, то ставите свого співрозмовника в положення безпорадної дитини. Насправді негаразди часто необхідні для особистого зростання та еволюції.
Ви не ідеальні
Прийміть той факт, що ви не ідеальні. Багато суб’єктів, які страждають від синдрому рятівника, схильні засуджувати помилки чи негативні звички інших. Що правильно для когось, може бути неправильним для іншого.
Дбайте про себе
Навчіться дбати про себе. Найчастіше ті, хто страждає від синдрому рятівника, витрачають стільки часу та енергії на інших, що більше не мають його для себе. Отже, компенсуйте надмірну потребу запропонувати свою допомогу, зробивши щось приємне для себе.
Визнайте проблему
Визнайте свою дитячу травму чи проблеми та спробуйте примиритись із минулим. Ті, хто страждає від синдрому рятівника або білого лицаря, роблять усе, щоб виправити негативне бачення про себе, яке виникло в ранньому дитинстві.
Зрозумійте, не завжди опіка та допомога бувають корисними. Роздаючи непрохані поради можна порушити особисті кордони людини, змусити її відчути себе некомпетентною та безпорадною. У першу чергу працюйте над покращенням свого “Я”, тоді не доведеться нікого рятувати.
Замітку підготовив провідний психолог Коцюк Олександра