Чому, іноді, так складно полюбити себе? Всі ми знаємо, що якщо не зможемо цього зробити, то і нікому іншому не прийде в голову любити нас.І дійсно, якщо людина махнула на себе рукою, значить, таке ставлення її цілком влаштовує, і на більше з боку оточуючих вона не претендує. Але усвідомити необхідність любові до себе – це одне, а от як втілити думки в реальність – це вже інше, набагато більш складне питання.
Звідки ж беруться всі наші звички занижувати самоцінність?
Звичайно, проблеми починаються ще в дитинстві. Дитина сприймає інформацію про себе через оточуючих її дорослих. Самостійно визначити яка вона, хороша чи погана, ще не в змозі. Малюк знає тільки, що він просто є, просто існує. Батьки стають тими провідниками, через які дитина починає щось розуміти про себе. І якщо батьки приділяють дитині достатньо уваги, спілкуються з нею, хвалять і допомагають їй, то це створює грунт для розвитку позитивного образу “Я”. Я – хороший! Якщо ж дорослі не приділяли достатньої уваги своїй дитині і часто не схвалюють її поведінку, то малюк навряд чи буде володіти адекватною самооцінкою . Маленька людина ще нічого не знає про себе. Вона бачить ставлення батьків, чує, що вони говорять, як коментують дії, реагують на вчинки, проявляють емоції, висловлюються. А ще головнішу роль у дитинстві грає реакція дорослого. Якщо Ви постійно звертаєте увагу на те, що дитина робить не так впевнено, як його однолітки, вплив буде негативним. Надмірна похвала також сприятиме нездоровій самооцінці, яку необхідно постійно підживлювати ззовні.
Важливо пам’ятати, що в дитинстві самооцінка дитини ще дуже нестабільна. Тому саме батьки повинні ставити кордони й окреслювати їх: підтримувати, підбадьорювати, пояснювати, як правильно.
Трапляється таке, що вимоги до дітей сильно завищені. Це пов’язано з тим, що батьки вже вирішили виростити генія. Дитину навантажують непосильною відповідальністю. Відповідно, щоб бути хорошим для мами і тата вона занадто багато повинна: і самостійно робити уроки, і завжди слухатися, і мити посуд, і ще безліч інших речей. Зрозуміло, впоратися з такою ношею малюк просто не в змозі. Іноді так хочеться погуляти і забути про все на світі!
Отримуючи черговий докір, дитина розуміє, що не виправдовує покладених на неї сподівань, і за що ж її любити? Так виникає почуття провини і занижена самооцінка.
А любити дитину треба просто так! Просто тому, що вона є, і це вже щастя.
Буває, що батьки бояться захвалити дітей, але на практиці відбувається швидше навпаки. Звичайно, впадати у вседозволеність теж не варто, це інша крайність. Дитина повинна розуміти, що Ви незадоволені якимось її вчинком, наприклад, розбила вазу, але не нею самою. Вона завжди для вас повинна залишатися найулюбленішою.
Основні моменти у формуванні здорової самооцінки дитини — особистий приклад, адекватні вимоги та багато підтримки. Саме від самооцінки залежить впевненість дитини у власних можливостях, легкість у спілкуванні з людьми і життєві досягнення.
Любіть своїх дітей такими, які вони є, хваліть їх за досягнення і терпимо ставтеся до помилок!
Нехай ваші діти відчувають безумовну батьківську любов…
За інформацією фахівця із соціальної роботи Хмельницького міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Оксани Скрипник.