8 травня відбулася робоча нарада працівників Кам’янець-Подільського міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за участю інспектора сектору ювенальної превенції Кам’янець-Подільського відділу поліції.

  У ході наради були обговорені механізми взаємодії з питань забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, виявлення випадків жорстокого поводження з ними, виникнення безпосередньої загрози їх життю або здоров’ю і забезпечення їх прав та інтересів.

  Особливу увагу було приділено роботі із сім’ями, де батьки неналежним чином виконують свої обов’язки, зловживаючи алкоголем та залишаючи малолітніх дітей без нагляду.

  За результатами наради було скоординовано подальші спільні дії, націлені спонукати батьків на створення безпечного середовища, належних умов для проживання та всебічного розвитку своїх дітей.

  Інвалідність – які почуття викликає у нас це слово? Острах, співчуття, бажання уникнути навіть розмов на цю тему, роздратування, жаль, чи ще щось? Що ми найперше бачимо: людину чи її каліцтво, несхожість на нас? Це світобачення закладається у дитинстві. Від реакції батьків залежить те, як дитина поводитиметься у ставленні до людей з інвалідністю в майбутньому. Тож сьогодні з’ясуємо, як говорити з дитиною про інвалідність.

  Розмовляйте з дитиною на цю тему

  Якщо дитина побачила людину з інвалідністю, це може стати слушною нагодою для того, щоб поговорити про відмінності між людьми. Використовуйте в розмові прості слова та фрази. Наприклад, скажіть, що жінка розмовляє мовою жестів, бо вона не чує, або чоловік використовує білу паличку чи собаку-поводиря, тому що він сліпий. Говоріть по суті. Уникайте зайвих емоцій. Це допоможе дитині приймати інвалідність як частину життя. Виділяйте спільне, що є між дитиною й людьми з інвалідністю. Уникайте некоректних слів.

  Дозвольте дитині проявляти цікавість

  Дитина повинна мати можливість вільно ділитися з вами своїми думками. Не шкодуйте часу, щоб обговорити дану тему. Маленькі діти особливо люблять ставити батькам безліч запитань. Батьки повинні заохочувати цікавість дитини і в той же час навчити її тактовності. Якщо дитина хоче знати більше, запропонуйте їй прочитати книги, у яких пояснюються відмінності між людьми. Книги повинні відповідати віку дитини.

  Пояснюйте просто

  Постарайтеся подивитись на ситуацію з точки зору дитини. Діти не можуть довго концентрувати увагу, і тому не сприймають довгі та складні відповіді. Пояснюйте чесно, але не вдавайтесь до зайвих деталей. Пояснюйте речі просто, щоб дитина могла вас зрозуміти. Маленькій дитині зрозумілим буде пояснення: «Напевно, її ноги не працюють так добре, як твої». Молодшому школяреві можна сказати: «Він може пересуватися в інвалідному візку з різних причин. Можливо, він таким народився або потрапив у аварію». Якщо ви не знаєте відповіді на питання, так і скажіть.

  Будьте позитивні в спілкуванні.

  Інвалідність часто асоціюється з негативними емоціями, такими як смуток або жалість. Привчіть дитину бачити в людині з інвалідністю позитивні сторони (наприклад, людину у веселій футболці або людину з гарним почуттям гумору). Розповідайте дитині про інвалідність у позитивному руслі, наприклад, поясніть, як інвалідне крісло допомагає справлятися з повсякденними справами.

  Прививайте дитині повагу до людей з інвалідністю

  Якщо дитина вважає таких людей неповноцінними або говорить, що вони смішно розмовляють чи ходять, виправляйте її. Поясніть, що такі слова можуть образити людину.

  Переконайтеся, що дитина розуміє, що при фізичній інвалідності людина нічим не відрізняється від інших у психічному плані. Розвивайте чутливість дитини, пояснюйте їй відмінності між людьми. Люди з інвалідністю не бажають, щоб до них ставилися з жалістю, й хочуть, щоб їх вважали рівноправними членами суспільства. Вони цінують те, що батьки вчать дітей приймати відмінності між людьми й пояснюють їм, що таке інвалідність. І найважливіше – слід пам’ятати, що у першу чергу у кожній людині потрібно бачити саме людину, а не її особливість.