ЯК РОЗМОВЛЯТИ З ДІТЬМИ ПРО ТРАВМАТИЧНІ ПОДІЇ

 122246930_732429137351428_7169633847997798010_n Реакцій на травматичні події може бути безліч. Не існує правильного чи неправильного способу відчути та висловити смуток та занепокоєння. Переживаючи драматичну подію, діти висловлюють свої почуття іншим чином ніж дорослі та відповідно до свого віку та стадії розвитку. Реакція на події Біль виражається через поведінку. Відповідно до віку, діти можуть не виражати своїх переживань словесно. Вони можуть стати дратівливими, мати проблеми з концентрацією, розігрувати моменти події, свідками якої вони були, малювати зображення, які нагадують почуте. Вони можуть боятися речей, які раніше їх не лякали, або демонструвати поведінку, характерну для попередніх стадій розвитку: вони повертаються до того, що робили в минулому, або грають у ігри, в які грали, коли були молодшими. Виникають труднощі із засинанням та/або прийняттям їжі. Ці реакції є нормальними, особливо коли є важливі зміни в повсякденному житті та в повсякденному розпорядку дитини. Емоції — це нормально.Поясніть дітям, що нормально бути переповненим почуттями, наляканим або переживати. Поясніть, що всі почуття є природніми. Не заперечуйте, що ви теж щось відчуваєте, поясніть, що це нормально, коли у дорослих теж виникають емоційні реакції після такої несподіваної події і що всі реакції є нормальними та керованими. Дискомфорт створюється при придушенні емоцій, а не тоді, коли вони виражаються. Таким чином діти матимуть зразок для наслідування та дізнаються, що вони можуть вам довіряти та розповідати про свої емоційні стани. Не кажіть таких речей, як: “Я знаю, як ти себе почуваєш”; “Могло бути гірше”; “Не думай про це”; “Завдяки цьому ти станеш сильнішим “. Ці вирази, які дорослі використовують, щоб заспокоїти один одного, можуть заважати проявляти емоції та болючі почуття, які виникли внаслідок катастрофічної події. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти. Кажіть правду Кажіть правду і дотримуйтеся фактів. Не робіть вигляд, що нічого не відбувається, і не намагайтеся мінімізувати це. Діти – чудові спостерігачі, і вони будуть більше хвилюватися, якщо помітять невідповідності. Використовуйте прості слова, відповідно до віку дітей, не перевантажуйте їх травматичними деталями і залишайте простір для запитань. Атмосфера безпеки Покажіть дітям, що вони зараз у безпеці та інші важливі дорослі в їхньому житті теж в безпеці. Завжди надавайте інформацію, щовідповідає реальності та фактам. Проявляйте відкритість та намагайтесь говорити впевненим голосом. Якщо діти мають спалахи гніву, вираження причин їхнього гніву словами може допомогти їм отримати більше контролю та навчитися його регулювати (“Ти злишся? Чи ти знаєш, що я також злюся?”) Якщо діти виявляють почуття провини, важливо запевнити їх у тому, що вони жодним чином не причетні до подій (“Це не ваша вина, якщо …”). Створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх); подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади; читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями; якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці; Мінімум медіа Обмежити вплив медіа. Люди під впливом загрози, мають потребу знайти значення того, що відбувається, і тому витрачають багато часу на перевірку новин на телебаченні, радіо та Інтернеті. Сфокусуйте увагу на найбільш заспокійливих деталях та виділіть час для дітей, щоб вони могли поставити запитання. Буденні справи Дотримуйтесь якомога більше звичного сімейного розпорядку. Це важливо, оскільки це заспокоює та надає впевненості. Не даруйте занадто багато подарунків і не організовуйте зайві заходи. Дотримання рутини – це найбільш природна та здорова річ, яку ви можете зробити. Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями. Частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги. Якщо ви не бачите жодних покращень у реакціях своїх дітей, варто звернутися за допомогою до кваліфікованих фахівців, які допоможуть вам найкращим чином боротися зі стресом у дітей.
Автор, провідний психолог Каритун Оксана

РІВЕНЬ ОЧІКУВАНЬ. ЯК УНИКНУТИ РОЗЧАРУВАНЬ

 122342504_668033443845186_4837020474068450117_nРозчарування – це малоприємне відчуття знайоме, мабуть, кожному. Адже усі ми маємо якісь сподівання, очікування, прагнемо чогось досягти, щось плануємо. Та якщо ці очікування не здійснюються або бажаного досягти не вдається, ми переживаємо стан, який у психології називають фрустрацією. І означає він обман, марне очікування. Сила фрустрації залежить від того, наскільки важливою для людини була дана ціль чи потреба, як багато вклала вона у свої плани. То що ж робити, якщо очікування не справджуються і як уникнути розчарувань. Коли реальність не відповідає нашим очікуванням, ми ранимся, це логічно. Але в цьому місці існує також спокуса все знецінити – і сподівання, і потреби. Що найчастіше звучить у головах, коли щось йде не так, як хотілося? «Не дуже й хотілося? Ну ні, так ні? Ну і не потрібно?». Так, цими словами ми найчастіше «заспокоюємо себе і… вилучаємо енергію з життя. Тому що енергія – в потребах, а та потреба, яка стояла за очікуваннями, залишилася. Ніякої цінності в очікуваннях немає, але вона є в потребах. І з цим потрібно розбиратися в першу чергу. ЗРОЗУМІЙТЕ СВОЇ ПОЧУТТЯ Перебуваючи у стані фрустрації, тобто марних очікувань запитайте себе про інші почуття, які у вас виникли. Поки ви називаєте тільки безсилля, безпорадність і безнадійність, ви не помічаєте інших почуттів. А поки ви не помічаєте нових почуттів, вам незрозуміла і потреба, яка у вас є. Запитайте себе: Які почуття я усвідомлюю?До кого ці почуття відносяться? Яка потреба є основою і як її задовольнити? Тоді з’явиться ресурс і повернеться енергія. Очікування – не залежність Відрізняйте очікування від залежності. Можливо, ви не усвідомлюєте, що досить часто звинувачували людей у власному нещасті. Саме наші вчинки безпосередньо впливають на емоційний стан. Якщо ви зробили інших відповідальними за те, ким є, то стали залежними від їхньої думки. Щастя стає неможливим, якщо щоб почуватися добре, вам постійно потрібні інші люди. Коли ви навчитеся ставитися до життя простіше та відпустите очікування, це дасть вам змогу побачити щастя у власних руках, адже лише ми самі відповідальні за нього. Не завжди отримуємо те, що даємо Ви, мабуть, не раз чули, що коли даєш, не варто очікувати щось взамін. Однак глибоко в душі кожен хоче певною мірою отримати дещо назад. Тоді ми починаємо чекати, що хтось відповість взаємністю на наші вчинки. На жаль, це створює ситуацію, у якій ми керуємося лише власними очікуваннями. Приймайте людей такими, як вони є, адже далеко не всі зможуть виправдати ваші сподівання. Не іеалізуйте Причиною очікувань є ідеальні ситуації, які ми створюємо у своїй голові. Наприклад, у романтичних стосунках ви можете не помічати очевидних недоліків свого партнера. З часом ця ілюзія змінюється, що призводить до величезного розчарування. Коли ми починаємо ідеалізувати обставини або інших людей, це заважає помічати, як вони змінюються, а зміни не завжди бувають на краще. Така ситуація завдасть болю, а ви й не розумітимете, що самі відповідальні за все. Ми не можемо контролювати нікого й нічого. Якщо людина ідеалізує, то починає жити в мріях, які ніколи не стануть реальністю. Мати недоліки — це нормально Можливо, ви ніколи не були по ту сторону барикад і не розчаровували іншу людину. Утім, може, траплялося й таке, що хтось очікував від вас багато, але ви не зуміли виправдати ці очікування і дуже розчарували його. Повторюся, ніхто з нас не ідеальний, тому потрібно вміти приймати себе такими, як є. А що, коли б усі навчилися жити в реальності та не чекати того, що ніколи не станеться? У такому разі коли хтось робитиме вам боляче, ви зможете прийняти це, адже не тішили себе завищеними очікуваннями. І навпаки, хороші вчинки людей дивуватимуть вас значно більше. Розчарування — це шлях до розвитку Коли щось не відповідає нашим очікуванням – це найкрутіша можливість для розвитку. Саме по собі розчарування ще не говорить про те, що ми будемо розвиватися, але це джерело і умова. Якщо ми розчаровуємося відносинами, можна робити їх кращими, починаючи з самого себе. Розчарування стає нам доступним, коли ми самі виросли. Розуміння та прийняття свого розчарування, можливість подивитися на нього і не втекти – вже говорить про те, що ми накопичили достатньо досвіду: в стосунках чи в бізнесі, чи в родині чи щоб подивитися на колишнього себе і на себе сьогоднішнього. І зрозуміти, що ми розчаровані, тому що зробити можна було по-іншому. Але це називається досвід, не відбирайте його у себе. Єдина людина щодо якої потрібно мати забагато очікувань – ви самі. Приймайте інших справжніми та не дозволяйте своєму щастю залежати від них. Звільніться від переконань, які вас обмежують і не дають слідувати за мріями. Перестаньте чекати й живіть реальністю.
Автор, провідний психолог Каритун Оксана

Як робити заувавження дитині

ad70ec88c46ba1f1b0ca3946fdbf2555Як робити зауваження дитині
Ситуація стара як світ: діти не слухаються батьків, а ті їх за це лають. Чому діти не слухаються? І чому батьки часто не знають, як правильно вказати дитині на її хиби й огріхи? Адже якщо вони будуть постійно кричати і карати дитину, то вона, швидше за все, просто звикне і припинить на них звертати увагу або, навпаки, розсердиться і буде робити все всупереч. Як же досягти розуміння між батьками і дітьми? для малюка
Якщо дитині ще не виповнилося чотирьох років, вона потребує простих і зрозумілих вказівок на кшталт “Помий, будь ласка, руки”, “Постав на місце своє взуття”. Дитину обов’язково потрібно привчати до слів “будь ласка”, якщо ви бажаєте, щоб і вона так само до вас звертався. А якщо ваше прохання занадто складне, наприклад: “Зніми чоботи, іди в кімнату і принеси, будь ласка, мою сумку”, дитина може просто розгубитися. Вона або не зніме чоботи, або принесе замість сумки щось інше.
Обирайте місце і час
Також потрібно розуміти в якій саме ситуації батьки дають дитині завдання або висловлюють своє прохання. Якщо дитина захоплено дивиться мультик, і тут мама каже: “Ходімо обідати”, вона, швидше за все, не відреагує. Звісно, вона чує маму, але мультфільм захоплює її настільки, що все інше залишається на другому плані. Дитину не можна за це лаяти! Краще за все, звісно, зачекати, поки мультфільм закінчиться. Але якщо чекати треба довго, а вам необхідно погодувати дитину, слід звернути її увагу на себе: підійти, сісти поруч, взяти за руку, зробити так, щоб вона подивилася на вас, і тільки після цього повідомити, що їй час обідати, а мультик можна додивитися і потім.
Уникайте категоричних «не»
В жодному разі не можна формулювати заборони, використовуючи слово “не можна” або частку “не”: “Не можна кричати”, “Не роби”, “Не ходи”, “Не тупоти”. Краще сформулювати так: “Нумо спробуємо зробити це по-іншому” або “Тато спить, тому постарайся ходити тихіше”. До того ж, якщо заборони ллються на дитину постійним потоком, то вона просто припинить на них звертати увагу.
 Не переходьте на особистості
Будь-яке зауваження дитині, особливо старшого віку, потрібно робити, не переходячи на особистості. Ніколи не можна говорити: “Ти криворукий”, “Ти поганий”. Не можна порівнювати дитину з іншими: “А от Вася вміє і знає більше за тебе”, “У Андрія все виходить, а в тебе – ні”. Якщо дитину спіткала невдача або вона щось накоїла, ліпше сформулювати своє ставлення до подій так: “Сьогодні у тебе не вийшло” або “Сьогодні ти мене засмутив”, “Я засмучена твоєю поведінкою”.
Кажіть про любов
Головне – запам’ятати: роблячи зауваження дитині, потрібно спершу запевнити її в тому, що ви її любите і вона для вас — найкраща, а потім можна викласти свою критику, але обов’язково завершити розмову чимось хорошим. Дитина повинна відчувати себе в безпеці і бути впевненою, що її все одно люблять попри її шкільні оцінки або вчинки.
З“ясуйте причину
Якщо дитина щось накоїла, потрібно знайти можливість поговорити з нею про те, чому вона так вчинила. Наприклад, часто буває, що діти-відмінники прогулюють уроки і навіть контрольні. Вони це роблять не тому, що бояться отримати погану оцінку, а для того, щоб висловити батькам або вчителям свій протест! І необхідно з’ясувати, в чому причина. Можливо, дитина обділена батьківською увагою і хоче, щоб батьки нарешті її помітили. Якщо дитина стала погано вчитися, не кваптеся її лаяти чи карати. Треба розібратися, у чому проблема. Дитина може боятися вчителя, перейматися, коли її викликають до дошки, або вона просто не може осилити цей матеріал. А може, у неї конфлікт з однокласниками і вона просто не хоче вчитися в цьому класі. Все це потрібно з’ясувати під час спокійної і дружньої бесіди.
На зло!
Приклад з життя: дитина порвала шкільні штани. Перш ніж лаяти, потрібно зрозуміти, чому так сталося. Якщо це випадковість, то вона перепросить у батьків і все. Але буває, що саме так дитина демонструє своє ставлення до батьків, зокрема, до тата – адже саме тато купив йому ці штани. І коли шкільний психолог пояснює дитині, що тато дуже засмутиться, коли побачить порвані штани, дитина ще більше штани рве, щоб дужче допекти батькові. В цьому разі потрібно акуратно з’ясувати, чому дитина так злиться або ображається на тата і зрозуміти, як помирити членів сім’ї.
Нагадутей про позитивні риси
Що б дитина не скоїла, вона має знати, що батьки її все одно люблять. А самі батьки завжди повинні пам’ятати про те, що у дитини (якию б вона не була) є позитивні риси й щоразу нагадувати їй про них. Наприклад, якщо у неї погані оцінки з математики, то потрібно згадати, що вона чудово грає у футбол або на гітарі, або складає вірші і відмінно пише твори. Якщо тільки лаяти, то ви можете сильно знизити самооцінку дитини, зробити  її невпевненою, розлюченою на весь світ і ні в чому не впевненою. Будь-яке зауваження батьків повинно бути коректним і не образливим.
Показуйте приклад
Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування. Тому тата і мами самі мають набути тих якостей, які вимагають від дитини. Інакше жодні покарання і скандали не допоможуть зробити її такою, якою ви мрієте.
Дитину не карають за те  якою вона є Пам“ятайте, дитину не карають за те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка— за плаксивість.
Не погрожуйте
 Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.
Не поспішайте робити висновки не розібравшись як слід в ситуації: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини. Але не можна забувати про те, що кожна дитина – особистість. У неї можуть бути власні погляди і твердження, які можуть і не збігатися з батьківськимиНеобхідно поспілкуватися з дитиною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити та передбачати наслідки скоєного.
Атор: провідний психолог Коцюк Олександра

Підвели підсумки спільної роботи за 9 місяців

 нарадаПродовжується співпраця Кам’янець-Подільського міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із Кам’янець-Подільським міськрайонним відділом філії Державної установи «Центр пробації» у Хмельницькій області у сфері профілактики правопорушень серед молоді та дітей, які вже перетнули межу закону та відбувають покарання, не пов’язані із позбавленням волі.19 жовтня, під час планової наради, були підведені підсумки роботи обох Центрів за три квартали 2020 року. Було обговорено особливості взаємодії під час забезпечення соціальної адаптації засуджених у процесі підготовки їх до звільнення, в умовах карантину.

До відома.  Протягом 1-3 кварталів 2020 року на обліку міськрайонного відділу «Центру пробації» перебувало 293 особи, засуджених до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.Спільною профілактичною роботою Центрів охоплено 26 кам’янчан з числа молоді до 35 років цієї категорії, у тому числі 3 дитини, сім’ї яких перебували під соціальним супроводом.Наразі, дітей, які мають проблеми із законом, на обліку обох центрів – не перебуває.

Налагодження ділової співпраці

  IMG_20201016_112646Налагодження ділової співпраці у напрямку протидії торгівлі людьми, зокрема, сприяння виконанню законодавства України про виявлення та надання допомоги особам постраждалим від торгівлі людьми – мета робочої зустрічі з активом Нетішинської міської ОТГ , що проведено БФ “Ксена” у партнерстві з Центром соціально- психологічної допомоги 13 жовтня.Дана зустріч відбулась у рамках Хмельницького регіонального компоненту проєкту «Впровадження Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в умовах децентралізації у Вінницькій та Хмельницькій областях», який адмініструє Джерело надії / Spring of Hope за підтримки IOM Ukraine, Міністерства закордонних справ Королівства Норвегії та USAID. Ключовою проблемою, на вирішення якої спрямований даний проєкт, є неIMG_20201016_112639обхідність гармонізації положень Закону «Про протидію торгівлі людьми», відповідних нормативно-правових актів і чинної реформи децентралізації в реалізації державної політики протидії торгівлі людьми. На рівні органів місцевого самоврядування (ОМС), у т.ч. об’єднаних територіальних громад (ОТГ) та неурядових організацій (НУО), що надають безпосередню допомогу постраждалим від цього злочину, наявна необхідність у більш глибокому розумінні проблеми торгівлі людьми, знанні принципів ідентифікації постраждалих осіб, принципів роботи НМВ та ефективної реінтеграції постраждалих осіб. Актуальність проблеми проєкту визначає його основну мету: покращити захист прав постраждалих від торгівлі людьми (ПТЛ), у тому числі дітей, і доступ до реінтеграційної допомоги в рамках Національного механізму взаємодії ОМС Хмельниччини, що здійснюють заходи з протидії торгівлі людьми, в умовах проведення децентралізації.

До Європейського дня боротьби з торгівлею людьми

FB_IMG_1603093379084 (1)16 жовтня у Нетішинській міській ОТГ за підтримки БФ “Ксена” Оксани Устинової, директора Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги Алли  Андрейчак пройшла інформаційна Акція, з метою привернення уваги населення громади до існуючої проблеми та розповсюдження буклетів щодо безпечної міграції з телефонами Національної гарячої лінії, БФ “Ксена”, Центру соціально- психологічної допомоги.FB_IMG_1603093338479

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ БУЛІНГУ

IMG_20201015_163118_501Днями психологом Хмельницького міського Центру Оксаною Каритун було проведено онлайн-бесіду для студентів Хмельницького національного університету. За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя. Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.IMG-ffa03115b620eeaed3af3fe1bb410a96-V

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу. В процесі розмови були розібрані особливості структури та форми булінгу,а також пропрацьовані ситуації щодо протидії булінгу.

ЯК УНИКНУТИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРЯННЯ ПЕДАГОГАМ

   IMG_20201007_130713_353Режим навчання додає нових викликів не лише учням та батькам, а й вчителям. Їх робота завжди була складною. Тепер шкільну програму необхідно пояснювати не просто цікаво, а  й за допомогою сучасних технологій. Як у такому ритмі зберегти своє психологічне здоров’я та запобігти емоційному вигоранню ?
Плануйте правильно Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою, як дамоклів меч.
Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними. Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування. Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети: вищий, високий, низький, найнижчий. Виключіть всі справи, що не є вкрай необхідними у вашій повсякденній діяльності. Перенесіть їх у кінець списку.
Делегуйте повноваження Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі. Занадто багато при проведенні занять бере на себе вчитель. Намагайтесь якомога частіше доручати своїм учням проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання. Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» – найкращий.
Визнайте й прийміть обмеження 
Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає почуття неспроможності або невідповідності незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі. Послабте ваші стандарти. На противагу загальноприйнятій думці не все, що потрібно робити, слід робити добре. Будьте більш гнучкими. Досконалість не завжди досяжна, а якщо і досяжна, то вона не завжди цього варта.
Стежте за здоров’ям Сам час додати до свого життя корисних звичок. Виключте з раціону шкідливі продукти, наприклад, солодке, ковбаси та соуси. Вживайте більше овочів та фруктів, не нехтуйте вітамінними комплексами. А ще почніть займатися спортом. Навіть звичайна зарядка покращить настрій, а якщо знайти на ютубі відео зі вправами від професійних тренерів – взагалі чудово! 
МедитуйтеНегативу зараз не просто багато, а надзвичайно багато. Тож варто відгороджуватися від нього самому та вчити учнів. Сядьте зручно, заплющіть очі та уявіть щось приємне. Те, що подобається особисто вам. Квіти, струмок, аромат парфумів, ліс, улюблене місце на природі тощо. Дозвольте собі відчути насолоду від споглядання улюблених речей, глибоко вдихніть та з посмішкою йдіть далі!
Змусьте стрес працювати на вас, а не проти васОпануйте головне умінням – перетворювати негативні події на позитивні. Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю,  уникнути його може лише той, хто нічого не робить.  Основоположник теорії стресу Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак життя». Слід думати про позитивні моменти, які можна взяти з більшості стресових ситуацій. Змінюючи значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається. 
Рахуйте ваші удачі!Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів. Учіться хвалити інших за ті речі, які вам у  них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.  Щодня хваліть і себе по декілька разів. Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки!!!
Автор: провідний психолог Каритун Оксана

Самоушкодження (селфхарм),що це таке

  23283477_547865002223973_1660628072_n (1)Самоушкодження (англ. self-harm) – це умисна спроба завдати собі будь-якої шкоди, яка чвсто не має на меті здійснення суїциду.Найбільш поширеним є спричинення собі фізичної шкоди. Зазвичай самоушкодження здійснюється шляхом нанесення собі порізів, обпікання шкіри, зловживання медикаментами або навіть за допомогою ударів головою об стіну.
В останні роки зростає кількість підлітків, що заподіюють собі ушкодження. Можна сказати, з’явилася «мода» на селфхарм. Підлітки наносять собі порізи ножами й бритвами, що дозволяє їм заглушити психологічний біль і негативні переживання. Фізичний біль допомагає підліткам отримати контроль над емоційним станом. Створюються навіть спеціальні інтернет-ресурси для любителів порізів. Учасники форумів і груп у соціальних мережах знімають на фото і відео процес нанесення самоушкодження й викладають ролики й фото в мережу.
ГРУПИ РИЗИКУ:
     Підлітки можуть наносити собі ушкодження з двох причин:
  • спроба придушити емоції й піти від негативних переживань;
  • спроба викликати які-небудь емоції (іноді діти підліткового віку відчувають власну бездушність і прагнуть відчути себе живими).
Фактори, що провокують самоушкодження, такі:
  • негативна обстановка в сім’ї, наприклад, постійні конфлікти між батьками;
  • зайвий перфекціонізм підлітка;
  • вплив однолітків, які можуть вважати селфхармінг проявом власної унікальності й несхожості на інших;
  • сексуальне насильство;
  • наявність невротичного розладу;
  • формування залежності, при якій нанесення ушкоджень і заподіяння собі болю стає способом позбутися від гнітючих переживань.
      Часто підліток не може сказати, з яких причин завдає собі ушкодження. Частина підлітків дійсно займаються селфхармінгом, щоб спробувати маніпулювати оточенням. Та порізи під час такої демонстравції досить тонкі і не досягають глибоких шарів шкіри. Головним «маяком», що вказує на демонстративність поведінки, є наявність порізів на помітних місцях і прагнення викликати провину або жалість. Однак не варто лаяти підлітка: самоушкодження в будь-якому випадку сигналізують про глибинність тілесних проблем. До того ж, частіше демонстративність у селфхармінгу відсутня і підліток прагне заховати шрами й не прагне обговорювати проблему з родичами.

Дитячі страхи як з ними боротися

devochka-ispytyvaet-strahДитячі страхи властиві всім дітям, це нормальний стан, який входить в сукупність психологічних особливостей для певного вікового періоду. Звідси випливає, що у дитячих страхів є своя характерна вікова періодизація, яка також буде трохи відрізняється в залежності від статі дитини.
Приведемо приблизний перелік вікових страхів:
-у віці 3 років віковими страхами є: страх загубитися, чужих людей, лікарів, уколів.
-в 4 роки: страх темряви, перед тим, як заснути, страшних снів, казкових персонажів.
-в 5 років страх висоти, глибини, страх мами і тата, як і раніше можуть проявлятися нічні страхи.
-в 6-7 років страх залишитися вдома на самоті, страх померти, страх чужих людей.
-в 8-9 років страх смерті батьків, страх покарання, шкільні страхи.
-в 10-12 років-страх померти, страх нападу, страх тварин, висоти, глибини, страшних снів.
Як бачимо, деякі дитячі страхи, мають тенденцію зникати, а згодом знову проявлятися. Батькам та педагогам потрібно бути уважним до специфічних страхів дитини та страхам, які не входять до вікові рамки.
До специфічних страхів можна віднести: неофобії (страх всього нового); «Сенсорні страхи» певних звуків, освітлення, тактильних відчуттів (пов’язаних з порушеннями обробки сенсорної інформації); нічні страхи, які супроводжуються енурезом; нав’язливі страхи, страхи переслідування. Страхи, можна умовно розглядати як складові цеглинки психологічного розвитку дитини. Дитина вчиться з ними справлятися і / або знижується їх інтенсивність та успішно переходить на наступний щабель розвитку.
Справитися дитині зі страхами в першу чергу допомагають батьківська любов, розуміння, турбота і спільні ігри, в більш дорослому віціспільні розмови.
Якщо певний страх виник у зв’язку зі стресовим станом або психотравмуючіситуації необхідно звернутися до психолога за консультацією або терапією.
Автор: Фахівець із соціальної роботи Закорчевна Альона