19 вересня в рамках Всенародного Дня батька в Україні в обласній бібліотеці для юнацтва міським Центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді спільно з управлінням праці та соціального захисту населення та обласною бібліотекою для юнацтва проведено захід «Мій татусь найкращий в світі!» для студентів Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії та ВМУРоЛ «Україна» з батьками учасниками ООС.

  Метою заходу було підвищити роль і статус батька, привернути увагу батьків до спільних мистецьких заходів, розвивати взаємини батьків і дітей.

  На свято запрошені батьки – учасники АТО

1. Шрубковський Володимир Григорович – батько 2-х дітей, учасник АТО, голова громадської організації;
2. Брошко Андрій Михайлович – батько 2-х дітей, учасник АТО, голова громадської організації;
3. Старцун Дмитро Миколайович – батько 3-х дітей, директор Хмельницького міського центру соціальної підтримки та адаптації;
4. Журавель Віталій Григорович – батько 3-х дітей, учасник АТО, військовослужбовець;
5. Солтик Вадим Юрійович – батько 3-х дітей, учасник АТО, військовослужбовець.

  Зустріч пройшла у теплій дружній атмосфері. Учасники заходу були активними, задавались запитання, якими цікавилось студентство міста.

  Наприкінці нашим запрошеним гостям були вручені подарунки.

  Ми також в цей Всенародний День батька в Україні приєднуємось до привітань всім українським батькам та бажаємо їм Божих благословінь в усьому!

  Ми вітаємо наших тат, тих, кого з гордістю можна називати вихователями дитячих душ. Будьте сильні, надійні, милосердні, і мудрі!

  Довіра – це стан душі, який дає змогу людині бути відкритою, відвертою, прямо й чесно ділитися з іншою людиною своїми думками (навіть якщо вони не дуже й гарні), бажаннями (навіть якщо вони й не цілком «правильні») тривогами (хай і перебільшеними). При цьому той, хто довіряє, знає: він може розраховувати на увагу, зацікавленість, турботу іншого; його почуття і потреби поважаються і визнаються.  Якщо людина не вміє довіряти, їй важко вибудовувати близькі взаємини з навколишніми: у неї нема ані друзів, ані коханих. Така людина ризикує опинитись у зачарованому колі ізольованості: чим менше вона довіряє, тим менше в неї друзів, чим менше друзів, тим бідніші стосунки, які живлять довіру. Людині здається, що навколишні не потребують її, що вона якась не така, що з нею не все гаразд. В її душі оселяються вразливість і ранимість. У спілкуванні з іншими у такої людини скоріше виявляється потреба у самозахисті, аніж у відкритості. Наголосимо, що встановити довірливі взаємини з дитиною може кожен дорослий. І кожний дорослий може вдосконалювати ці взаємини з тим, аби поміж ним і дитиною зростали відкритість, турбота повага один до одного.

  Час іде і діти виростають, дорослішають, розвиваються і змінюються. Але змінюються не тільки діти, змінюються і стосунки між дітьми і батьками. І як часто в таких відносинах не вистачає взаємної довіри. Довіри батьків до дитини, довіри дітей до батьків.

  Ви довіряєте своїй дитині? Не важливо, маленька вона ще або вже доросла. Але як часто трапляється, що ми хвилюємося, малюємо в думках жахливі картини, в той час як дитина може мирно грати з друзями, елементарно забувши про час і про нас. Буває й так, що діти, підростаючи, стають більш самостійними і можуть вже самі про себе подбати. Але наше батьківське хвилювання не дає нам спокійно спати або навіть жити, якщо не було вчасно дзвінка або попередження. Все вірно, батьки так влаштовані, що їхня турбота не встигає за дорослішанням їхніх дітей. Що ж робити в таких випадках?

  Секрет успіху встановлення довірливих взаємин дорослого з дитиною полягає в тому, що він не втручається в особистісний простір дитини, а довіряє їй діяти самостійно.

  Щоб навчитися довіряти своїй дитині, необхідно привчити її з самого дитинства поважати ваше батьківське хвилювання і вчасно попереджати про свої дії. І зробити це повинні ви.

  Зовсім необов’язково говорити про це в повчальному тоні, краще робити це доброзичливо. У вихованні взагалі завжди має бути присутня доброзичливість, але незмінно з твердістю. Дитина просто зобов’язана розуміти, що якщо ви про щось попросили, значить, ви їй довіряєте, і вона має це зробити. Ну, звичайно ж, прохання не можуть бути надуманими і обмежувати права дитини. Перестаньте думати і вирішувати за дитину, дайте їй можливість вибирати самій і не називайте, коли вам це зручно, самостійність впертістю. Будете боротися з впертістю, вб’єте самостійність.
  Заохочуйте будь – які прояви самостійності, але м’яко корегуйте відхилення. Наприклад, дитина в магазині хоче сама везти візок. Це уповільнює ваш темп, але спроба допомогти викликає крик і плач. Вам соромно, що на вас звертають увагу оточуючі, у вас спрацьовує рефлекс, і ви караєте дитину, а заодно в зародку вбиваєте бажання допомагати, бажання діяти, бажання самостійно приймати рішення. Це замість того, щоб дати дитині самостійне доручення, яке їй під силу, наприклад, знайти пакети і упакувати молоко і масло, не забувши, подякувати помічнику. Так уявіть себе на місці своєї дитини, подивіться на себе її очима. кого ж тут потрібно виховувати?

  Адаптація — процес зміни людини під мінливі умови (а також результат цього процесу), і вона в будь-якому разі передбачає стрес. Стрес — це не щось страшне й неодмінно травматичне, це всього лише мобілізація організму, щоб упоратися з новими умовами. Тривалість адаптації завжди індивідуальна, тому не орієнтуйтеся на загальноприйняті норми. Ваші завищені очікування щодо того, коли ж нарешті малюк звикне до садка, лише підкладатимуть дрова в багаття — засмучуватимуть вас, злитимуть, змушуватимуть відчувати свою неспроможність.

  Тема дитячого садка дуже турбує більшість батьків, і це не дивно, адже дитина, по суті, робить свої перші кроки до самостійності. І майже всі переймаються питанням адаптації, тобто звикання малюка до нової обстановки

  Щоб адаптація відбувалася якомога м’якіше, треба дотримуватися певних умов.

  Готуйте дитину заздалегідь. Починайте розповідати, що малюк муситиме відвідувати дитячий садок іще задовго до того, коли він почне ходити туди регулярно. Читайте книжки, в яких малята ходять у дитячий садок, діліться своїм власним дитячим досвідом — показуйте фото, розповідайте історії. Будьте чесні — готуйте дитину не тільки до приємних сторін життя в садочку (“будеш гратися з дітками”, “там багато нових іграшок”), а й до неприємних переживань, які неодмінно будуть (“може так трапитися, що ти засмутишся й плакатимеш, коли я буду змушена піти”, “можливо, ти сумуватимеш, поки я буду на роботі”).

  Знайомте із садочком поступово, не залишайте одразу на весь день. Важливо розуміти, що для дитини початок перебування в дитячому садку — це великий стрес, і потрібно, щоб процес звикання відбувався поступово. Для початку познайомтеся з вихователем, покажіть групу. Потім нехай вихователь запропонує малюку погратися з іншими дітьми. Дайте достатньо часу для звикання, будьте поруч, поки ваш син або донька не звикне до нової обстановки. Залишайте дитину, тільки коли переконаєтеся, що вона вже не відчуває тривоги.

  Обов’язково встановіть контакт з вихователем. Звикання дитини до дитячого садка насамперед залежить від того, які взаємини складуться в неї з вихователем. Адже в дошкільному віці малюк для здорового розвитку потребує міцної і надійної прихильності до дорослих, які про нього дбають. Тому вашим першочерговим завданням має стати встановлення довірливих стосунків з вихователями, а також сприяння тому, щоб такі самі стосунки вибудовувалися з новим дорослим і у вашої дитини.

  Завжди прощайтеся перш ніж піти. Одна з найбільших помилок, яких припускаються батьки під час адаптації дитини до садка, — це раптово зникати, коли малюк загрався. Безумовно, такий спосіб істотно полегшує долю мами або тата (адже тоді не доведеться слухати несамовиті крики дитини), але для дитини це найтяжчий досвід. Дворічна і навіть трирічна дитина ще не здатна усвідомити, що мама неодмінно повернеться за нею через якийсь час, вони сприймають раптове зникнення батьків як втрату. Їх кинули! Такий досвід загрожує тим, що дитина не відчуватиме впевненості, що мама завжди поруч, і в неї виникне потреба в буквальному значенні триматися за маму, щоб переконатися, що вона нікуди раптом не зникне, а це означає, що з великою ймовірністю малюк перестане відпускати її навіть у сусідню кімнату. Тому будьте готові до слізних прощань, адже це так природно, коли, розстаючись із найближчою людиною, дитина плаче. Навпаки, насторожити має той факт, що дитина двох-трьох років, прощаючись або при зустрічі, перестає звертати увагу на батьків, а повністю сфокусована, наприклад, на дітях. Це може бути сигналом про т.зв. захисне емоційне відчуження, коли малюк начебто починає вірити, що батьки не так уже йому й потрібні, намагаючись упоратися з почуттями туги і тривоги.

  Переконайтеся, що дитина справді адаптувалася. Малюк встановив контакт з вихователем і, коли ви йдете, може втішитися в нього на руках; він почувається в безпеці у приміщенні садка. Характер взаємодії з іншими дітьми має не тільки агресивний характер (водночас очікувати дружби від дитини двох-трьох років не варто, вона ще замала для цього). У малюка не з’явилося невротичних звичок (смоктати палець, гризти нігті, висмикувати волосся) або проблем з туалетом (почала впісюватися вночі, з’явилися закрепи), немає інших поведінкових проявів, що насторожують (істерики аж до блювоти, нічні страхи, агресивна поведінка з іншими дітьми або батьками); не загострюються хронічні захворювання (якщо такі є). Якщо ви помітили щось із переліченого вище, це має стати для вас сигналом того, що малюк і його психіка не можуть впоратися з проблемами, а отже мусите вживати відповідних заходів — за можливості відкласти відвідування садка або звернутися до дитячого психолога, щоб отримати рекомендації, як допомогти малюкові в цей непростий період. 

Важливо розуміти, що адаптація — це індивідуальний процес. Наскільки швидко й легко все відбудеться, залежить від безлічі факторів: віку (є колосальна різниця між адаптацією дворічної і чотирирічної дитини), умов садка (вихователів, кількості дітей у групі, правил у кожному конкретному дошкільному закладі). Також багато чого залежить від індивідуальних особливостей дитини й стосунків у родині. Та найголовніше — бути стійкими батьками в цей період, які не поринають у власні тривоги, а продовжують бути надійною опорою і захистом для своєї дитини.

  16 серпня фахівцем із соціальної роботи Хмельницького міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді спільно з Хмельницьким міським центром зайнятості було здійснено виїзд в Позаміський дитячий табір оздоровлення та відпочинку «Чайка». Захід проводився з метою профорієнтації дітей підліткового віку, ознайомлення учнів з особливостями деяких професій, виховання у них любові до праці, почуття колективізму та взаємодопомоги. Девізом заходу було «Не професія обирає людину, а людина професію».