70% дітей з сімей, охоплених раннім втручанням, успішно соціалізуються

274041008_319986353500706_2704099877625583081_n-001Також участь у заході взяли Дар’я Герасимчук – Радник – уповноважений Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації, Тетяна Ломакіна – Радник – уповноважений Президента України з питань безбар’єрності, керівниця безбар’єрних проєктів Офісу першої леді Анна Лущай, представники Закарпатської, Вінницької, Львівської, Одеської облдержадміністрацій
Міністр зазначила, що за результатами пілотування цієї комплексної міждисциплінарної послуги у 10 областях, майже 70% дітей з сімей, охоплених послугою, успішно почали соціалізацію.
95% з опитаних родин підтверджують позитивні результати для родини та дитини від отриманих послуг.
«Але більшість батьків просто не знають, що є така послуга, і тим більше – як і куди звертатись, щоб її отримати. І ми втрачаємо можливість їм допомогти.
Та навіть в такому непоінформованому середовищі за результатами пілоту виявилось, що потреби родин у ранньому втручанні в п’ять-десять разів перевищують існуючі можливості надання цієї послуги в тому чи іншому регіоні. При цьому громади без допомоги держави не зможуть задовольнити ці потреби.
Відтак ми не маємо інакшого шляху, окрім того, щоб на державному рівні забезпечити системний розвиток цієї послуги», – прокоментувала Марина Лазебна.
Міністр виокремила головні завдання державної політики щодо розбудови системи раннього втручання. Вона повідомила, що вже проводиться робота для врегулювання на рівні закону системи раннього втручання і впровадження механізмів фінансування розвитку цієї послуги за рахунок Державного бюджету.
Також Марина Лазебна зазначила, що має відбутись включення в цей процес регіональних очільників сфер охорони здоров’я, освіти, соціальної сфери та громад.
Вона запропонувала для налагодження міжвідомчої взаємодії та організація надання послуг раннього втручання на регіональному рівні створити регіональні координаційні ради.
Окрему увагу вона звернула на необхідність підтримати громади у розбудові мережі центрів раннього втручання та професійній підготовці фахівців мультидисциплінарних команд, які зможуть надавати послуги родинам не лише в умовах закладу, а переважно вдома.
Марина Лазебна наголосила, що найважливішим вектором є робота з людьми. Окрім широкого інформування про раннє втручання, необхідно побудувати чіткий механізм виявлення та перенаправлення для кожної цільової групи сімей, які потребують раннього втручання, та чітко визначити «точки входу» для них.
Коментує Марина Лазебна: «Самозвернення має бути виключенням, а не правилом. Ми повинні виявити кожну родину, яка може потребувати цієї послуги, дійти до неї, оцінити потреби та запропонувати допомогу.
Послугою раннього втручання можуть скористатися сім’ї, які виховують дітей від народження до трьох повних років, і яких умовно можна поділити на чотири групи.
Перша – діти, яким встановлено діагноз, що супроводжується затримками розвитку дитини (незалежно від ступеня тяжкості). Наприклад, дитячий церебральний параліч, розлади аутистичного спектру, синдром Дауна, епілепсія та інші.
Для цієї групи «точкою входу» до системи раннього втручання має бути лікар.
Друга група – це діти, у яких визначено затримку в розумовому, моторному, соціально-емоційному та комунікативному розвитку за допомогою скринінгів або тестів.
Тут також «точкою входу» є лікар.
Але методика раннього визначення цих порушень, відповідні шкали, тести, порядок скринінгу потребує розробки та затвердження. І зараз МОЗ прискорює цю роботу.
Третя група – це діти, які мають ризик появи затримки розвитку внаслідок певних біологічних та соціальних чинників.
Наприклад, діти, народжені раніше терміну; діти, народжені з малою вагою; діти з сімей, які отримали будь-який травматичний досвід.
Тут «точками входу» є пологові будинки і фахівці з соціальної роботи.
Але в пологових будинках зараз не відбувається перенаправлення родин для отримання цієї послуги, і частина фахівців з соціальної роботи не обізнані про неї.
При цьому, як раз у цій групі раннє втручання може дати найбільший ефект у запобіганні інвалідизації дітей. Тому нам потрібно знайти шляхи ефективного охоплення послугою цієї категорії.
Четверта група – це сім’ї, де батьки мають сумніви та хвилювання щодо розвитку своєї дитини або питання стосовно відносин із маленькою дитиною, її поведінки та взаємодії з іншими людьми.
Ця група має бути достатньо поінформована про існування послуги раннього втручання, її зміст, а також про те, як і куди звертатись, щоб її отримати.
Така інформація має «кидатись в очі» в жіночих консультаціях, пологових будинках, амбулаторіях, можливо, має входити до програм відповідального батьківства та післяпологового інструктажу».
Марина Лазебна звернула увагу на можливості поєднання розвитку системи раннього втручання з завданнями інших реформ. Зокрема, в рамках реформи деінституціалізації передбачено закриття будинків дитини. Існує успішний досвід трансформації будинків дитини в центри раннього втручання. Поширення такого досвіду може дати позитивні результати одразу в двох напрямках, в двох реформах
«Головна цінність раннього втручання в тому, що комплексом індивідуально підібраних послуг охоплюється і дитина, і її родина. Це дає можливість батькам допомогти дитині досягнути максимуму її індивідуального потенціалу розвитку.
Таким чином раннє втручання допомагає зберегти родину для дитини, підвищити спроможність батьків та покращити їхній психологічний стан, запобігти інвалідизації дитини в ряді випадків.
Це шанс для дитини та її родини на безбар’єрне життя у суспільстві, а не поза ним, і на використання всіх своїх можливостей для самореалізації та побудови щасливого майбутнього. Безумовно, від цього виграє, в першу чергу дитина і її родина, але також і все суспільство загалом», – зазначила вона.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*