1. Рік заснування та засновник : центр створено 14 лютого 2006 року на базі Кризового центру для жінок, які потерпіли від насильства в сім’ї, який працював у 2003-2006 роках як спеціалізоване формування Хмельницького обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
2. Керівництво закладу: директор – Андрейчак Алла Федорівна (тел. 746472)
3. Заклад розраховано на 10 місць. Кількість посад згідно із затвердженим штатним розписом – 8 штатних одиниць.

  Центр забезпечує тимчасове перебування та надає послуги особам, які внаслідок стихійного лиха, учинення стосовно них злочину, постраждалим від торгівлі людьми,  насильства (в тому числі в сім’ї), або реальної загрози його вчинення та за інших складних життєвих обставинах, наслідки яких вони не можуть подолати самостійно.

5. Основні завдання закладу – надання безоплатних психологічних, соціально – педагогічних, юридичних, соціально-економічних, інформаційних послуг. У своїй діяльності спеціалісти центру керуються принципами захисту прав людини, гуманності, законності, доступності послуг, конфіденційності, поваги до особистості.
6. Працівники центру: сприяють працевлаштуванню, навчанню, пошуку житла, здійснюють соціальну та психологічну діагностику, профілактику, корекцію та реабілітацію, допомагають в оформлені тимчасової реєстрації, необхідних документів, тощо.
7. Матеріально-технічна база: Загальна площа приміщення 74,3 м. кв. В закладі наявні: 2 кімнати для проживання які розраховані на 4 і 6 ліжко-місця, 1- кабінет, 1- консультативна кімната, кухня-столова, душова, туалет.

Протягом 2021 року у центрі отримали допомогу із забезпеченням притулку 62 особи.

  Україна – в першій десятці країн Європи за поширеністю булінгу з-поміж 11-15-річних школярів. Вона залишила далеко позаду не лише найбільш соціально благополучні Данію чи Норвегію, але й, приміром, Угорщину та Грецію. Такі дані наводить ВООЗ.

  Торік 67% українських дітей або були жертвами, або кривдниками, або свідками булінгу, за даними ЮНІСЕФ. Чверть із них безпосередньо зазнали цькувань. 48% цих дітей нікому не розповіли про пережите.

  За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

  Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу

  Чи не вперше в Україні заговорили голосно й одверто про цю проблему. BBC News Україна досліджувала її прояви та причини.

  Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

  Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

  Цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім’ях.

  Психологи стверджують: «Діти булять, бо шукають спосіб висловлення агресивних почуттів, а також через власні страхи ізоляції. У такий спосіб намагаються позбутися відчуття безпорадності»

  Зазвичай об’єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків.  Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність., фізичні вади;  знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні, або навпаки, високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;

  Найпоширенішими формами булінґу є:

• словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
• образливі жести або дії, наприклад, плювки;
• залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
• ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
• вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
• фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
• приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

  Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

  70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

  Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

  Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

  Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

  Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

  Сам винен”, “стань на його місце”, “будь вище цього” – найтиповіша реакція дорослих, яка призводить до хибних наслідків. Щоб припинити булінг, його треба визнати. Але в консервативних українських школах намагаються уникати конфліктних питань та замовчують проблему булінгу, бо бояться зайвих проблем, розслідувань, кримінальних справ. А то й не розуміють, що їм робити з цим усім. Іноді значення має, ким є батьки задіяних дітей, наскільки вони заможні чи впливові.

  Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

  Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

  Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

  Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

  Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

  Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

  Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

  Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

  Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

  У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

  Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.

  Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.

  Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

  Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

  Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

  Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

  Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

  Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

  Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

  Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

  «Хмельницький обласний центр соціально-психологічної допомоги» та громадська організація «Ковчег» проводить спільну соціальну роботу із німецькими волонтерами.

  Кілліану Пробсту 19 років, він приїхав із міста Дрезден щоб працювати із українськими дітьми та підлітками, які потрапили в складні життєві обставини. Наразі Кілліан приходить щонайменше два рази на тиждень щоб поспілкуватись, погратись та налагодити позитивні взаємостосунки із шестирічним Миколою, який разом із матір’ю тимчасово проживають у центрі.

  Позитивний досвід волонтерської діяльності Німечинни переймають і працівники центру, що в свою чергу ефективно впливає на роботу закладу.

3 травня  2017 р. в рамках співпраці Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги,  благодійного фонду «Ксена» та Хмельницького обласного центру  зайнятості  у Чемеровецькому центрі зайнятості відбулася інформаційна зустріч із безробітними  Чемеровецького району.

Під час зустрічі висвітлювалися проблеми сьогодення у сфері торгівлі людьми, обговорювалися потреби пересічного громадянина у отриманні соціальних послуг, також учасників  було ознайомлено з діяльністю Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги та комплексом послуг які можна отримати в закладі. 

27 квітня 2017 р. з ініціативи БФ «Ксена», Хмельницького обласного центру зайнятості та  Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги в рамках  реалізації Хмельницького регіонального компоненту проекту «Поширення Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в Україні»  у Старосинявському центрі зайнятості відбулась інформаційна зустріч з представниками громад.

Голова БФ «Ксена» Оксана Устинова та директор Центру соціально-психологічної  допомоги Алла Андрейчак  ознайомили присутніх з викликами сьогодення у сфері торгівлі людьми,  видами допомог,  які можуть отримати особи, а також з діяльністю Хмельницького обласного центру соціально-психологічної допомоги.

У обговоренні зазначених питань взяли участь представники центру зайнятості, УСЗН, ЦСССДМ, Бюро правової допомоги та громад Старосинявського району.