Актуальні питання співпраці міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та інклюзивно-ресурсного центру №1

ф3  5 лютого 2019 року відбулась зустріч в Хмельницькому інклюзивно-ресурсному Центрі №1 з метою налагодження співпраці та ознайомлення з основною специфікою роботи центру.

  Під час зустрічі директор центру Рибак О. А. ознайомила присутніх: з основною метою створення, завданнями ІРЦ, за якими напрямами проводиться комплексна оцінка, як формуються висновки про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини.

ф2  У зустрічі прийняли участь директор ІРЦ Ольга Рибак, директор ХМЦСССДМ Мар’яна Любецька, психолог Ольга Захожа та студенти-практиканти ВНЗ м. Хмельницького.

ф1

Булінг – українські реалії

  Україна – в першій десятці країн Європи за поширеністю булінгу з-поміж 11-15-річних школярів. Вона залишила далеко позаду не лише найбільш соціально благополучні Данію чи Норвегію, але й, приміром, Угорщину та Грецію. Такі дані наводить ВООЗ.

  Торік 67% українських дітей або були жертвами, або кривдниками, або свідками булінгу, за даними ЮНІСЕФ. Чверть із них безпосередньо зазнали цькувань. 48% цих дітей нікому не розповіли про пережите.

  За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10 % – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55 % – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26 % – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

  Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу

  Чи не вперше в Україні заговорили голосно й одверто про цю проблему. BBC News Україна досліджувала її прояви та причини.

  Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

  Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

  Цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім’ях.

  Психологи стверджують: «Діти булять, бо шукають спосіб висловлення агресивних почуттів, а також через власні страхи ізоляції. У такий спосіб намагаються позбутися відчуття безпорадності»

  Зазвичай об’єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків.  Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність., фізичні вади;  знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні, або навпаки, високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;

  Найпоширенішими формами булінґу є:

  • словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
  • образливі жести або дії, наприклад, плювки;
  • залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
  • ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
  • вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
  • фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
  • приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

  Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

  70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

  Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

  Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

  Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

  Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

  Сам винен”, “стань на його місце”, “будь вище цього” – найтиповіша реакція дорослих, яка призводить до хибних наслідків. Щоб припинити булінг, його треба визнати. Але в консервативних українських школах намагаються уникати конфліктних питань та замовчують проблему булінгу, бо бояться зайвих проблем, розслідувань, кримінальних справ. А то й не розуміють, що їм робити з цим усім. Іноді значення має, ким є батьки задіяних дітей, наскільки вони заможні чи впливові.

  Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

  Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

  Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

  Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

  Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

  Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

  Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

  Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

  Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

  У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:

  Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.

  Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.

  Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

  Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

  Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

  Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

  Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

  Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

  Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

  Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Профілактика інтернет – залежності

Популярні

computer_i  Інтернет-залежність, це психологічний феномен, який полягає у тому, що у людини виникає нав’язливе бажання постійно перебувати у всесвітній мережі. Більш точним, є визначення М.І. Дрепи, яка розглядає інтернет-залежність як різновид технологічних адикцій, що виявляються зміщенням цілей особистості у віртуальну реальність для заповнення фрустрованих сфер реального життя. Сьoгoдні інтeрнeт є нeвід’ємнoю складoвoю частинoю нашoгo життя бeз якoї більшість людeй прoстo нe уявляє свoгo існування. Спілкування з друзями, пeрeгляд нoвин відбувається завдяки інтeрнeту, який прoпoнує свoї правила та пoради щoдo будь-якoї ситуації. Мeрeжа як частина нашoгo життєвoгo прoстoру, призвoдить дo свoєріднoгo «звикання», змушує радитися з нeю та прислухатися дo її пoрад щoдo кoжнoї дрібниці. Інтeрнeт пoчинає диктувати мoду на пeвні культурні, сoціальні ціннoсті, фoрмує сприйняття, внаслідок чого виникає залежність від мережі. Також сьогодні чітко простежується різкий спад інтересу до читання не тільки студентів, але й серед дітей підліткового віку, адже з’явилась велика кількість аудіо- та відео- ресурсів, які задовольняють їх інформаційні потреби та набагато спрощують процес сприйняття потрібної для них інформації. Саме в такі моменти чітко визначаються негативні риси мережі інтернет, яка містить масив інформації абсолютно непотрібної для підростаючого покоління. Відповідно, наслідки такого процесу відображаються на культурі мовлення такого покоління, які не тільки не засвоюють елементарної грамотності і все більше використовують у повсякденному житті сленг, нецензурну та знижену лексику. Інтернет, як і все у житті, має два боки – чорний і білий. Окрім переваг, інтернет приніс певні незручності.

  Факт, що діти проводять в інтернеті багато часу, засмучує більшість батьків. Спочатку дорослі вітали появу Мережі, вважаючи, що вона – безмежне джерело нових знань. Незабаром з’ясувалося, що підлітки не користуються інтернетом для виконання домашніх завдань або пошуку корисної інформації. Замість цього вони спілкуються в чатах і грають в онлайнові ігри. Підтримка розумної рівноваги між розвагами та іншими заняттями у дітей завжди було випробуванням для батьків; інтернет зробив це ще більш важким завданням. Спілкування в інтернеті та інтерактивні ігри настільки затягують дітей, що вони втрачають відчуття часу.

  Кілька порад допоможуть дітям не впасти в інтернет-залежність Перш за все, варто знати, які симптоми прояву інтернет-залежності та чи є вони у дитини: чи впливає час, проведений в Мережі, на навчання і сон, чи є у нього достатньо друзів в реаль-ному світі, не заміняють йому онлайнові ігри реальне життя. Не менш важливим чинником є кількість часу, проведеного в Мережі, – воно має бути дозовано. Якщо у дитини з’являються ознаки інтернет-залежності, не варто категорично відлучати його від улюбленої іграшки – інтернету. Це не вирішить проблему. Варто регламентувати спілкування з мережею, встановивши час, допустимий для проведення в Мережі. Комп’ютер повинен перебувати у вітальні або загальній кімнаті – ні в якому разі не в кімнаті дитини. Встановивши правила, батьки не повинні їх порушувати. Якщо дитина відчуває нездорову тягу до інтернету, краще звернутися до психолога. Будь-яка залежність, в тому числі й інтернет – залежність, – це тільки один з видів прояву психологічних проблем, якими можуть бути низька самооцінка, дратівливість і розвивається на тлі цього депресія. Якщо дитина відчуває труднощі у спілкуванні, потрібно постаратися допомогти їй. Відвідування секцій, додаткові заняття після школи можуть частково вирішити проблему. Слід частіше запрошувати інших дітей додому і ходити в гості до друзів, у яких є діти такого ж віку. Захоплення онлайновими іграми потрібно замінити реальними аналогами. Не варто забувати про спеціальні контролюючі програми, за допомогою яких можна відстежувати, чим дитина займається в Мережі.

  Отже, інтернет-залежність є дійсно дуже важливою і актуальною проблемою сьогодення. Проблема швидко поширюється і набуває світового значення. Завданням оточуючих і батьків є виявлення цієї залежності і всебічна допомога для її подолання. На наш погляд, потребують подальшого дослідження чинники та наслідки виникнення комп’ютерної та інтернет-залежності, її форми, особливості розповсюдження у сучасному середовищі.